Угорська автономія. Як реагувати Києву на такі заклики?

Це не погрози, не волюнтаризм, не підготовка агресії за російським сценарієм. Це державна політика країни-сусіда, яка втілюється роками, причому не тільки в Україні. І для нас вона несе не лише загрози, а й можливості як внутрішніх реформ, так і євроінтеграції.

Інформаційний привід як лакмусовий папірець

Цього понеділка в Будапешті у тісному колі друзів та інтелігенції віце-прем’єр Угорщини Жолт Шем'єн виступив на презентації книги «Права меншин. Представлення інтересів. Автономність». Особливого резонансу в Угорщині ця подія не набула. Її висвітлили в угорських ЗМІ радше через статус присутнього віце-прем’єра, а не через сказане ним на презентації чи зміст книги.

Натомість в Україні слова Шем’єна про те, що закордонні угорці повинні прагнути автономії, сколихнули інформаційний простір. Заява віце-прем’єра Угорщини одразу ж потрапила у топ-новини більшості провідних видань України. На неї відреагували в МЗС.

Чому така різниця? Адже Шем’єн не акцентував саме на Україні чи Закарпатті, а говорив доволі загально, описуючи прагнення автономії закордонними угорцями академічно буденно, мовляв, цю ідею автономії слід втілювати через представництво у місцевих та національних парламентах, участь у виборах та інше. Це нагадує конспект з курсу «Доктрини» будь якого факультету політології.

Тому дуже важливо розуміти, що з боку України в даному випадку йдеться не про спекуляцію та прояв гібридної війни. Це прогнозована реакція країни, яка:

• має серед своїх громадян близько 150 тисяч етнічних угорців, які компактно проживають у прикордонній області та, ймовірно, мають у переважній більшості ще й угорський паспорт;
• водночас втратила Крим, який, до речі, також є автономією у складі унітарної України;
• та перебуває в стані війни з Росією, яка саме через автономістсько-сепаратистські сценарії та утворення руйнує український суверенітет.

Однак для Угорщини Жолт Шем'єн не сказав цього понеділка нічого нового, нічого резонансного.

Діаметрально різна реакція на слова віце-прем’єра Угорщини у ЗМІ двох країн є красномовним свідченням того, наскільки відчутна прірва утворилася в українсько-угорських відносинах за останніх 10 років. Навіть у контексті звичайного розуміння один одного, інтересів та дій двох сусідів. Це, на жаль, також помітно і за реакцією українського МЗС на слова угорського урядовця.

Логіка Угорщини

Подібні до тієї, яку зробив Жолт Шем’єн на презентації книги, заяви  угорські політики включно з очільниками держави-сусіда роблять постійно. Зокрема, і прем’єр Угорщини Віктор Орбан. Понад те, з 2010 року, відколи він удруге очолив уряд, захист закордонних угорців є державною політикою Угорщини.

Навіть якщо припустити, що колись це була ідея чи примха особисто Орбана, сьогодні це вияв національної ідеї Угорщини, стратегія її розвитку, яку поділяють та підтримують угорці, обґрунтовують та концептуалізують аналітики, виводячи на рівень конкретних рішень уряду, законопроектів, змін до Конституції. Саме звідси, як похідне, – спрощення отримання угорського громадянства та видача угорських паспортів тим, хто мешкає за межами країни.

Для чого це робить Угорщина? Що це за ідея автономій? Звичайно, якщо заглянути в історію, то легко відшукати імперські рефлексії, реваншизм, побудову Великої Угорщини. Поза сумнівом, ця пасіонарність якщо не лякає, то насторожує. Але щоб справді розібратися, слід враховувати чимало інших контекстів. Ось кілька з них.

По-перше, дійсно велика кількість етнічних угорців проживає за межами сучасної Угорщини. Але вони живуть на своїй історичній землі, як кримські татари в Криму. У випадку з етнічними угорцями України йдеться про територію Закарпаття, яка безпосередньо асоціюється з національними героями Угорщини як то Ференц Ракоці ІІ, Ілона Зріні, боротьбою за свободу та визволення. І сьогодні для Угорщини це не питання території, її повернення у склад Угорщини, а питання ідентичності, коріння, культури. 

Чому не питання території? Бо Угорщина корелює будь-яку політику, в тому числі зовнішню, з принципами ЄС та НАТО. У ці міжнародні об’єднання Угорщину привів, зокрема, Віктор Орбан (до Північноатлантичного альянсу Угорщина вступила за першої урядової каденції Орбана, а до ЄС – через два роки після того, як вона завершилася). Відтак ідея автономій – культурних, політичних – це якраз та модель, яку втілює на рівні державної політики Будапешт щодо закордонних угорців, бо вона не порушує норми НАТО і ЄС. І це по-друге.

Третє: економічна ситуація в Європі, Україні та й самій Угорщині спонукає етнічних угорців залишати свої історичні землі і вирушати в пошуках кращого життя до інших, більш розвинених країн: угорський паспорт входить до списку «найсильніших» паспортів світу. До прикладу, маючи його, вам не потрібна віза, аби потрапити до США та багатьох інших країн. І підтримка закордонних угорців через паспорти, урядові дотації, кредитні програми – це насамперед спосіб утримати їх на історичній землі, зберегти зв’язок з минулим, зберегти ідентичність.

Логіка України: якою вона мала би бути

На жаль, в Україні на експертному та державному рівнях бракує аналізу та розуміння ситуації. На відміну від, скажімо, Румунії, Словаччини та Сербії, де також проживають етнічні угорці.

Це не означає, що з темою прав закордонних угорців у цих країнах усе гладко. Не обов’язково. Приміром, на цьому ґрунті між Румунією і Угорщиною набагато частіше виникають не просто медійні конфлікти, а дипломатичні з дуже різкими звинуваченнями та заявами від перших осіб. Інший приклад: Словаччина взагалі законодавчо заборонила подвійне громадянство, і це у часі співпало із запровадженням спрощеної процедури отримання угорського.

Але що найважливіше – у цих країнах еліти вже перейшли від розуміння ситуації до вироблення власної державної політики в питанні прав угорської нацменшини, зокрема її права на автономію – культурну, політичну. Аналогічна ситуація загалом по ЄС, в тому числі щодо політики уряду Орбана та ситуації в Угорщині загалом.

Натомість в Україні ми досі перебуваємо на рівні спрощених порівнянь та медіасенсацій, коли навіть експертна спільнота проводить прямі паралелі між заявами з Угорщини і ситуацією в Закарпатті із діями Росії у Криму та на Донбасі.

Це спрощене розуміння, на жаль, панує навіть на державному рівні.

«З подивом сприйняли публічні заклики віце-прем’єра Угорщини Жолта Шем’єна до створення автономій угорської меншини в сусідніх країнах», – починається офіційна реакція МЗС України на слова Шем’єна. Так, далі в тексті заяви є чимало про конструктив у відносинах двох країн та непорушність територіальної цілісності, але «подив» МЗС свідчить радше про брак розуміння ситуації.

Річ у тім, що угорці в Україні давно вже мають культурну автономію. Її закріплено в українському законодавстві. На цих підставах діють угорські громадські організації, функціонує у Берегові Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ, викладається угорська в українських школах, діють угорські школи і так далі. Більше того, угорська мова має статус регіональної в Берегові, і це також відповідає чинному законодавству.

Крім того, угорська спільнота Закарпаття має і елементи політичної автономії. Угорські організації як то КМКС (Товариство угорської культури) та УМДС (Демократична спілка угорців) у період виборів стають політичними партіями, висувають своїх кандидатів як до місцевих рад, так і до парламенту. Зокрема, очільник КМКС Ласло Брензович є чинним народним депутатом від БПП.

Важко сказати, чи знають це в українському МЗС, але ще кандидат у президенти Петро Порошенко підписав договір про співпрацю з КМКС, зокрема взяв на себе гарантії забезпечити представництво угорської громади України в парламенті. І тоді йшлося про перспективи відновлення так званого угорського або Притисянського (межі Берегівського та Виноградівського районів) виборчого округу, який уже діяв в Україні на виборах до ВР у 1998 році. А коли напередодні парламентських виборів-2014 питання «зависло» у повітрі, Ласло Брензович заявляв про намір позиватися з цього приводу до Європейського суду. Зрештою лідера КМКС включили до прохідного списку президентської партії. Аналогічну політичну угоду з угорськими організаціями свого часу укладав і Віктор Ющенко.

Так, окремі заяви окремих угорських політиків, особливо представників праворадикалів з партії «Йоббік», заслуговують на різку відповідь і з боку України. Навіть на заборону в’їзду в Україну у підсумку. Бо в них ідеться про відвертий сепаратизм та територіальні претензії.

Але позиція правлячої команди Угорщини наразі – це доволі конструктивна позиція, і звернення офіційного Будапешта щодо прав етнічних угорців в Україні – це може бути шансом для нашої країни переглянути політику та законодавство щодо національних меншин загалом, вдосконалити його, модернізувати, вийти за рамки модернової політики ХХ століття, бо надворі вже ХХІ.

Так, це дуже складне завдання, яке зачепить не тільки мовне питання й тему подвійного громадянства, яке палко обговорюють в Угорщині останні місяці на найвищому рівні. І це питання не тільки регіонів – Закарпаття, Буковини, Одещини, чи статусу і прав кримських татар та плану повернення Криму. Йдеться про стратегію розвитку України на десятиліття, хоч би як помпезно це звучало. Принаймні в сусідніх Румунії, Угорщині, Словаччині та більшості розвинених країнах Європи це саме так.

У нашому випадку тема прав національних меншин є також контекстом не просто розвитку міждержавних відносин, а безпосередньої, культурної та нормативної євроінтеграції.

Найближчі виклики

Жодних сумнівів, що тема закордонних угорців буде в епіцентрі парламентських виборів в Угорщині, які відбудуться вже 2018 року. Бо це і важлива для Угорщини тема, а закордонні угорці – це ще й електорат.

Кампанія вже стартувала, тому Україні слід готуватися до набагато гостріших заяв різних угорських політиків, ніж та, яка пролунала від Жолта Шем’єна. Він, до речі, представляє не урядову партію «Фідес», а Християнсько-демократичну народну партію Угорщини.

Понад те, Україні слід готуватися до того, що ці заяви з’являтимуться в нашому інформпросторі в дуже різних контекстах. Зокрема, і як прояв усе тієї ж гібридної війни.

Росія має особливий інтерес щодо Угорщини та плани дестабілізації ситуації в Україні саме через специфіку українсько-угорських відносин. Лише один банальний приклад: усі фейки про вимоги та проголошення угорської автономії на Закарпатті вкидалися в український інформпростір через російські медіа або проросійські редакції. Це були сепаратистські заяви, які приписувалися часто вигаданим особам з вигаданих круглих столів чи форумів. 

Тому офіційному Києву слід бути не просто пильним та ерудованим у специфіці українсько-угорських відносин, а й проактивним, а це означає не легковажно толерувати амбіції Будапешта, а системно напрацьовувати власну політику, сценарії та вести перемовини.

Дмитро Тужанський, політичний оглядач, для «Главкома»