Війна на Донбасі. Хто врятує Європу?
Періодичні декларації щодо створення Європейської армії в умовах проблематичності прийняття рішень в ЄС більше виглядають спробою видати бажане за дійсне
Сьогодні Європа опинилися перед низкою невирішених проблем і виглядає досить вразливою у сенсі можливості (і, поки що, готовності) гарантовано убезпечити себе від реальних терористичних загроз та різнопланового «гібридного» шантажу з боку Росії без допомоги США та інших демократичних країн світу. Перспективи створення надійної майбутньої системи Європейської безпеки значною мірою залежать від того, як швидко Європа зможе зробити належні висновки з поточної кризи і прийняти адекватні рішення. Важливе місце у цій майбутній системі вочевидь займатиме й Україна.
Попередні оцінки
Серед багатьох чинників, які безпосередньо впливатимуть на перспективи Європейської безпеки, на сьогодні достатньо чітко можна визначити те, що жодна країна окремо неспроможна ефективно протистояти сучасним швидкоплинним викликам і новим загрозам. Отже, Європейська безпека визначатиметься у першу чергу ефективністю саме регіонально-присутніх структур безпеки.
В Європі такою структурою в перспективі мала б стати Спільна політика безпеки і оборони (СПБО) Європейського Союзу (ЄС). Однак, після подій останніх двох років (військова агресія Росії проти України, окупація Криму, терористичні акти, масова імміграція до Європи, тощо) налагодження майбутньої регіональної архітектури безпеки напевне відбуватиметься вже на іншому ніж СПБО рівні – після переоцінки статус-кво і вироблення більш адекватних рішень.
Сьогодні в Європі, окрім посилення терористичних атак і зростання малоконтрольованої імміграції, вперше після Другої Світової війни і завершення Холодної війни відбувається реальна гаряча війна. Військова агресія Росії проти України, що розпочалася у 2014 році із загарбання Криму і триває зараз, породила перманентно тліючий збройний конфлікт в Донбасі, який за своїми масштабами є регіональним збройним конфліктом, але за змістом – він є конфліктом глобальним. І саме неспроможність європейських чинників вирішити цей конфлікт свідчить про теперішню слабкість і вразливість сучасної Європи.
Формально названа в Україні Антитерористичною операцією війна проти російсько-сепаратистських сил має нові, раніше не бачені прояви. Характер і масштаб дій сепаратистів досяг такого рівня, що ефективно протиставити їм можна було лише відповідно підготовлені й оснащені військові підрозділи Збройних Сил України (ЗСУ).
Масштаби застосування військових інструментів насилля у поєднанні з безпрецедентним інформаційним протистоянням під час збройного конфлікту в Україні дали привід фахівцям назвати цю війну «гібридною». З боку Росії дуже часто бойові дії мають підпорядкований характер і ознаки внутрішньо-інформаційної кампанії для зомбування аудиторії, в даному випадку російського населення. Оскільки не ведуться активні бойові дії, пропагандистську «картинку» для LifeNews чи RussiaToday створювати важко і треба якимось чином її наповнювати, бо російським інформаційним агентствам потрібно тримати градус стресу та напруженості в суспільстві.
Окрім цього, руйнування промислової та житлової інфраструктури мають безпрецедентний для повоєнної Європи характер. Як і будь-яка війна такого масштабу в густонаселених районах з розвинутою економікою і соціальною інфраструктурою, ця війна загрожує перетворити Донбас в зону екологічної (техногенної) катастрофи вже найближчим часом.
Глобальними наслідками цієї війни вже стали: руйнування системи міжнародної безпеки, що утворилася після закінчення Холодної війни, виклик спроможності міжнародних організацій з питань безпеки ефективно стримувати розгортання воєнних конфліктів у Європі, розширення цивілізаційного розлому між авторитарною Росією й демократичною Європою та всім демократичним світом.
Рада Безпеки ООН своє завдання з попередження конфліктів не виконує. Попри зусилля і заяви України щодо проведення миротворчої операції, підстав для оптимізму не багато. Якщо хоч одна країна – постійний член Ради безпеки ООН буде проти миротворчої місії в Донбасі, то рішення не буде прийнято. Росія є членом Ради безпеки ООН і, скоріш за все, скористається правом «вето» задля блокування рішення Ради Безпеки ООН. Отже, РБ ООН необхідно терміново реформувати.
Європейський Союз, до якого прагне інтегруватися Україна протягом конфлікту зміг підтвердити свій економічний та гуманітарний потенціали, однак, серед іншого, війна в Україні очікувано засвідчила те, про що багато говорили фахівці – у сфері безпеки амбіції ЄС були явно перебільшеними і зараз вони не відповідають обмеженій реальній спроможності Союзу.
Періодичні декларації щодо створення Європейської армії в умовах проблематичності прийняття рішень в ЄС більше виглядають спробою видати бажане за дійсне, і найближчим часом навряд чи мають перспективи для реалізації. Тому реально перспективною поки що виглядає запровадження більш жорстких режимів безпеки у громадських місцях та посилення співпраці правоохоронних органів європейських країн з питань боротьби з проявами тероризму, нелегальною міграцією, організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків, тощо.
Альянс НАТО загалом підтвердив свою виключну роль у сфері Європейської безпеки. Водночас, війна в Донбасі знову засвідчила суттєву політичну, дипломатичну й військову залежність членів НАТО від лідерської ролі однієї країни – США. Загальним місцем стало очікування майже всіма членами НАТО практичних дій чи заяв з боку США, перш ніж прийняти рішення щодо ситуації в Україні.
Перспективи для Європи і для України
Україні більше не варто покладати великі надії на безпекові «запевнення» документів на кшталт Будапештського Меморандуму чи будь-якої угоди з Росією, так само як і на формальні вимоги міжнародного права (хоча й потрібно в інтересах України його більш ефективно використовувати). Як свідчить досвід протидії агресії з боку Росії, Україна може покладатися лише на власні сили та на можливу військову підтримку з боку окремих країн-союзників, зокрема, США, Канади, Великобританії, Польщі, країн Балтії та Скандинавських країн. З ними, та іншими можливими союзниками, потрібно розвивати більш інтенсивне співробітництво на основі поваги до спільних цінностей (як зазначає Стратегія Європейської безпеки – «універсальних цінностей непорушних і невід’ємних прав людини, свободи, демократії, рівності та верховенства права»), а також взаємосумісності збройних сил на основі стандартів НАТО.
Щодо перспектив практичної інтеграції в НАТО. З урахуванням всіх елементів поточної обстановки Україні на найближчу перспективу доцільно взяти курс на максимально можливе зближення з НАТО без формального вступу (Шведський варіант). А в подальшому – прийняти рішення в залежності від майбутнього розвитку подій у сфері безпеки та національних інтересів.
Важливу роль у забезпеченні власної безпеки та реалізації військового потенціалу України в інтересах європейської безпеки відіграватиме ефективне використання вже накопиченого досвіду співробітництва з НАТО. За багато років планомірного проведення заходів з окремими країнами НАТО (і ЄС) у стосунках з цими країнами навіть виникла певна спеціалізація.
Окрім заходів військової дипломатії та співробітництва під час миротворчих операцій мають місце і спроби створити довготривалі постійно діючі багатосторонні формати – продовжуються спроби створити тристоронню українсько-литовсько-польську миротворчу бригаду (ЛИТПОЛУКРБРИГ). Досвід спільних навчань, освіти і спільної участі у миротворчих та антитерористичних операціях створює необхідне підґрунтя для раніше заявленого Україною бажання брати участь у формуванні сил швидкого реагування НАТО. У зв’язку з цим напевне потребуватиме подальшого вдосконалення нормативно-правова база участі підрозділів України у операціях за кордоном, а також нормативно-правова база допуску на територію України військ країн-союзників.
З огляду на значний науково-технологічний потенціал оборонної промисловості України, важливе значення має інтеграція у Європейський оборонно-промисловий простір. За висновками економістів, найпрогресивніші технології в Україні залишилися саме в секторі оборонної промисловості. Саме там в України є реальна, а не гіпотетична база для впровадження інноваційних технологій.
Значний нереалізований потенціал має співробітництво розвідувальних органів. Окрім традиційних контактів між спецслужбами та обміну інформацією, Україна та ЄС у минулому вже опрацьовували можливості системного практичного співробітництва під час операцій. Однак, принциповим стримуючим чинником у подальшому розвитку співробітництва між Україною та ЄС з питань розвідки є низький рівень фінансування. Зокрема, бюджет Служби зовнішньої розвідки України порівняно з бюджетами відповідних розвідувальних служб провідних розвідок країн ЄС виглядає на один-два порядки (!) меншим.
Щодо перспектив практичної інтеграції в ЄС. Окрім наявності спільних цінностей і безпекових інтересів як сприятливого чинника для інтеграції України у сферу безпеки ЄС, Україна, з огляду на свій ресурсний, технологічний, людський та інші потенціали, в перспективі могла б швидко стати не просто одним з не дуже успішних кандидатів на вступ до ЄС, а потужною впливовою регіональною державою і відігравати важливу роль у складі майбутнього ЄС.
Результат залежить у першу чергу від усвідомлення обома сторонами важливих довгострокових спільних інтересів і, головне, – спільних цінностей, а також від наявності твердої готовності їх захищати, та від наявності достатнього потенціалу для захисту цих спільних інтересів і цінностей.
Ціннісною умовою вступу до ЄС згідно зі статтею 49 Договору про Європейський Союз є дотримання державою-кандидатом принципів свободи, демократії, поваги до прав людини та основних свобод і верховенства права; готовність до зміцнення довіри, стабільності, незалежності та ефективності інститутів, які гарантують демократію та верховенство права й сприяють узгодженому процесу конституційної реформи на основі чіткого розподілу повноважень та ефективної системи стримувань і противаг між державними інститутами.
Так само й умовами членства в НАТО (політичними та економічними критеріями Плану дій щодо членства в НАТО) згідно з положеннями Вашингтонського документу (1999 р.) є практично ті ж само ціннісні критерії, що й для вступу в ЄС: забезпечення законності і прав людини; встановлення демократичного контролю над збройними силами; підтримка стабільності та добробуту шляхом забезпечення економічних свобод, соціальної справедливості та захисту довкілля.
Поки що в Європі спостерігається помітний розрив між декларуванням цінностей і реаліями їх забезпечення. Тому у сфері Європейської безпеки й спостерігається глибока криза. Україна, зі свого боку, проголосила прихильність до Європейських цінностей і намагається їх дотримуватися. Однак, Україні потрібно більше покладатися на власні сили і, так само, як і Європі, наполегливіше працювати над зміцненням власного сектору безпеки.
* * *
Очевидно, що близькість задекларованих підходів між Україною та ЄС і НАТО щодо ідентифікації цінностей і стратегічних інтересів створює сприятливе середовище для розвитку взаємовигідного співробітництва, незважаючи на теперішні кризові явища, спровоковані агресивними діями Росії. Прагнення України до вступу в ЄС і НАТО створює додатковий стимул для цього, зокрема, з питань подолання наслідків російської агресії проти України та врегулювання інших регіональних конфліктів. Цілеспрямована, але виважена реалізація цього прагнення сприятиме не лише забезпеченню інтересів України, але й зміцненню Європейської та глобальної безпеки.
Дивіться також коментар Михайла Самуся, заступника директора ЦДАКР з міжнародних питань про поточний вимір перспектив євроатлантичної інтеграції України:
Автор - Леонід Поляков, голова Експертної ради Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння