«Я вірю в Україну. Давайте зачекаємо ще трохи». Кучмі – 80

Сайт президентського фонду Леоніда Кучми «Україна» повідомляє, що ювіляр святкує у Києві. «Привітання з днем народження надходять і з усіх куточків України, і з багатьох країн світу - від нинішніх і колишніх глав держав, українських та іноземних дипломатів, політиків, представників духовенства, колег-ракетників, учених, журналістів, представників мистецтва», - йдеться в повідомленні.

Кучма увійшов в історію з багатьох причин. Саме при ньому в обіг увійшла нова національна валюта - гривня, зупинена гіперінфляція, була ухвалена Конституція країни, створений Конституційний суд. Попри жорсткі політичні конфлікти, він жодного разу за 11 років свого правління не розпустив парламент. Кучма досі залишається єдиним главою держави, якого обрали на другий термін.

Та попри усі ці досягнення, він пережив кілька драматичних моментів на посаді глави держави. Усі вони припали на його другу каденцію.

Найбільше ударила по Леоніду Кучмі «справа Гонгадзе». 16 вересня 2000 року зник відомий своїми критичними антивладними матеріалами український журналіст Георгій Гонгадзе. За найпоширенішою версією, до вбивства журналіста причетні високопосадовці з найближчого оточення Леоніда Кучми.

Вбивство Гонгадзе викликало широкий резонанс в Україні та за її межами, особливо після оприлюднення «плівок Мельниченка».  Саме після цього злочину розпочалася кампанія протестів «Україна без Кучми». Учасники акції розбили наметове містечко у центрі Києва з вимогами відставки Кучми й керівників силових відомств, проведення незалежної експертизи у справі зниклого журналіста.

За «касетним» скандалом послідкував «кольчужний». У 2001 році США звинуватили Україну в тому, що вона незаконнно продає зброю і радіолокаційні системи «Кольчуга» до Іраку. Леонід Кучма назвав звинувачення «нісенітницею собачою». Попри це парламент здійснив невдалу спробу імпічменту. Через «кольчужний скандал» Кучма опинився у зовнішньополітичній ізоляції.

На другий строк президентства Кучми припав і конфлікт з Росією через острів Тузла.

У вересні 2003 року від російської станиці Тамань Темрюкського району Краснодарського краю у напрямку до острова Тузла росіяни починають насипати греблю з метою з'єднання її з російським берегом. Перемовини почались після того, як будівельники досягли українського прикордонного понтону. Фактично вже тоді Росія залізла на нашу територію. У підсумку, у липні 2005 року в результаті чергових консультацій України та Російської Федерації 12-13 липня прес-служба МЗС України оголосила, що Росія визнала приналежність Україні острова Коса Тузла і «вод навколо нього». Проте в департаменті інформації і друку МЗС РФ у відповідь на таку інформацію сказали: «Правовий статус острова Тузла залишається невизначеним».

Саме за часів президентства Кучми Юлія Тимошенко вперше потрапила за ґрати.

19 січня президент Кучма підписав указ про звільнення Тимошенко з посади віце-прем'єра з питань ПЕК у зв'язку з притягненням до відповідальності. Генеральна прокуратура висунула обвинувачення Тимошенко за трьома статтями Кримінального кодексу (контрабанда валюти, підробка документів, несплата податків). Опозиція назвала це переслідування відповіддю на урядові реформи Тимошенко у сфері палива й енергетики.

ЮВТ провела в Лук'янівському СІЗО 43 дні. Завдяки цьому вона, власне, стала обличчям акції «Україна без Кучми».

З часу усіх цих подій минуло вже 15-20 років. Водночас роль Кучми у багатьох з них досі не прояснилась. Його вважають батьком нинішньої політичної системи, а усіх діючих топ-політиків – дітьми Кучми. Він також, без перебільшення, може вважатись і засновником українського олігархату. Його десятирічка була справжнім періодом первинного накопичення капіталів для усіх українських мільярдерів.

І попри все це, епоху Кучми з часом все більше українців згадують позитивно. Так облаштована людська пам'ять: деталі у ній стираються, залишається лише загальний контекст – десятирічка Кучми була бідною, але мирною.

Що говорив другий президент України

Про Україну:

Я точно знаю: країну ми розвалили.

^{(На початку роботи на посаді глави уряду у жовтні 1992 року)}

Скажіть, яке суспільство ми збираємося побудувати, і я буду будувати.

_{(На початку роботи прем'єр-міністром у жовтні 1992 року)}

На території України живе кілька національних меншин, але це не заважає нам бути, у повній відповідності всім міжнародним критеріям, етнічно однорідною державою, а розпад етнічно однорідних держав ніяк не можна назвати тенденцією сьогодення.

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

Влада ніколи не допустить, щоб політичну логіку в країні диктувала агресивна меншість.

^{(2004 рік)}

«На мій погляд, це все-таки неправда, що люди не відчувають підвищення життєвого рівня. Можливо це наша національна особливість: бути завжди незадоволеними»

^{(11 липня 2004 року)}

У нас після кожного гетьмана зазвичай починалася боротьба за булаву, причому, кровопролитна. Ось нічого і не виходило в Україні. Саме тому я в книзі написав, будь в Україні свого часу свій цар або король, ми б вже давно відбулися як держава.

^{(жовтень 2010 року)}

Я завжди був прибічником того, що державна мова має бути одна, і не мав щодо цього жодних сумнівів

^{(Під час ухвалення закону про державну мовну політику в 2012 році)}

Коли я став президентом, у мене спочатку була мрія, щоб в магазинах з’явилася ковбаса. Потім — щоб у нас в країні були такі заправні станції, як у Європі. І, нарешті, щоб ми дійсно чимось відрізнялися і весь світ знав, що є така країна — Україна. І з’явилися брати Клички, такі команди як «Шахтар», які прославляють Україну.

^{(після матчу «Шахтаря» з «Тулузою», 23 жовтня 2009 року)}

Врешті-решт Україна щоразу залишалась наодинці зі своїми найважчими проблемами.

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

Про те, як нам жити далі

Ми зобов'язані працювати з усім світом, з усіма країнами, де є інтереси України. І з Росією, і з Євросоюзом, і з США. А ще не забудьте, що наші великі інтереси лежать в Китаї, Індії, країнах Латинської Америки.

^{(2010 рік)}

За незалежність завжди потрібно бути готовим платити. Коли потрібно - кров'ю. У спокійніші часи - можна грошима, якщо не вистачило політичної мудрості та економічного розрахунку.

^{(2011 рік)}

Люди швидко звикають до доброго і перестають про нього пам’ятати, але погане не дає про себе забути. Незалежність давно сприймається як щось звичайне, уже мало хто щодня дякує за неї Богові або щипає себе, чи не сон це бува. Проте труднощі повсякденного життя багатьох налаштовують на злу хандру та зневіру. На щастя, вони погано уявляють, як багато приводів для просто-таки відчайдушної зневіри могло бути у них у 90-ті роки, якби вони знали про нашу економіку, наприклад, те, що було відомо мені. Тепер, коли найгірше позаду, хочеться зіщулитись, коли пригадуєш ті роки.

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

Чи схиляюсь я до того, аби звинувачувати у нещастях України Росію — як країну і як націю? Ні. Тому що взагалі не вважаю правильним ображатися на історію за те, що вона пішла так, а не інакше.

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

Я вірю в Україну. Давайте зачекаємо ще трохи.

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

Про війну

В цілому, вибачте, може, я буду некоректним, але я не бачу світла в кінці тунелю… Якщо говорити про миротворчу операцію, то поки не будуть виведені війська, які миротворчі війська туди можна вводити? Спочатку потрібно вивести війська, техніку, а потім, щоб зайшли ті люди, які будуть забезпечувати порядок на всій території України, а не тільки на лінії зіткнення охороняти представників ОБСЄ.

^{(грудень 2017 року)}

Я, здається, на десяту річницю незалежності України сказав, що Україна відбулася як незалежна держава. Я сьогодні хочу сказати, що ми дуже високими темпами йдемо до території, де не працює ні Конституція, ні закони, ніщо.

^{(травень 2018 року)}

Крим ми вже втратили, і я вважаю, що повернути його вже нереально, адже Росія пішла ва-банк. Для неї назад дороги немає. Вона Крим вже ніколи не віддасть.

^{(28 травня, 2014 року)}

Про Росію та росіян

Коли я стверджую, що Україна — не Росія, я роблю це не для того, щоб посперечатися з тими, хто наполегливо стверджує протилежне. З такими людьми сперечатися — марна справа!

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

«Було б зайвим проголошувати, наприклад, що Україна — не Туреччина, це й так зрозуміло. Але після того, як ми з Росією третину тисячоліття прожили під спільним державним дахом — під російським дахом! — самоототожнювання українців у незалежній Україні, що відроджується, просто неможливе без чіткої інвентаризації в головах і душах: це — Україна, а це — Росія.

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

Треба дивитись правді в очі: Росія погано знає Україну... Україні, мабуть, можна дорікати у незнанні дечого, але у незнанні Росії нас не запідозриш.

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

Я не хочу сказати, що Росії легше за всіх, але ж їй напевне легше, ніж Україні. Головна ощадна книжка залишилась у Росії, і це надало їй великі стартові переваги.

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

Російські інтелігенти поділяються на тих, хто бажає нам удачі у відновленні і розвитку українства, і на тих, хто не бажає нам цього. Про таких було колись сказано, що російська демократія закінчується там, де починається розмова про Україну.

^{(На московській презентації книги Кучми «Україна - не Росія» в 2003 р.)}

В чому українці та росіяни абсолютно однакові, то це в прихильності до суперечок. Посперечатись — то наше. Мені не один раз розповідали, що, наприклад, англійці нечасто сперечаються, а коли почують щось, на їхню думку, безглузде, не кидаються одразу спростовувати, а швидше почнуть знизувати плечима. Напевне, це відмінна риса старішої нації.

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

Багатьом нашим людям притаманна добра та достойна звичка — довіряти «своєму». Мається на увазі, що коли в далечині від рідних місць маєш справу із земляком, а більше того — з односельцем, можна не боятися каверзи або ошуканства... Росіянин до останніх часів жив із відчуттям, що на просторах «однієї шостої» у нього скрізь батьківщина, а тому, за моїми спостереженнями, куди спокійніше ставився до «своїх». Загалом серед народів колишнього СРСР росіяни були найбільш «необщинним» народом.

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

Істина, що українці та росіяни — різні народи, для багатьох все ще не очевидна. Моя порада — підіть у етнографічний музей. Ви переконаєтесь, що внутрішні відмінності між росіянами та українцями відбиті у зовнішніх проявах практично всіх форм побуту. Всередині одного народу такі відмінності були б неможливі. Згоден, двадцяте сторіччя сильно вирівняло їх, та ще й частково дев’ятнадцяте, але вони залишились і вони безумовні. У східному напрямку ці відмінності слабшають, у західному — посилюються.

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

Журналістика, як відомо, впливає на все. Мені говорили, що антиукраїнські настрої потрапляють сьогодні і у російські телевізійні серіали, і навіть у новітню художню літературу, у кіно. «Культова» кінострічка «Брат-2» — взірець антиукраїнізму. Все це дуже сумно.

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

Про нашу владу

Повернулося назад ленінське або сталінське гасло, по-моєму, ленінське, що кухарка може керувати державою. От у нас, на превеликий жаль, на багатьох щаблях влади «кухарки». Вони просто не здатні бачити стратегію розвитку країни. Вони не здатні виділити пріоритети в будь-якій ситуації, у тому числі в такій кризовій.

^{(2009 р.)}

Протягом останніх років президентства, починаючи з прослуховування з-під дивана, я перебував під постійним вогнем. Скільки бруду на мене вилили, яке полювання на відьом почалося після 2004 року! Ви уявляєте, яка каша завариться, якщо я вирішу піти на президентські вибори, скільки помиїв буде знову вилито?

^{(2009 рік)}

Про політику та політиків

Мені іноді хочеться спитати Петра Миколайовича (Симоненка, - «Главком»), чи не боявся він сам своєї перемоги на президентських виборах. Як на практиці він став би здійснювати те повернення у минуле, яке комуністи видають за єдиний шлях у майбутнє?

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

«Якби енергію Юлії Володимирівни - та в мирних цілях, я думаю, що була б для України користь . Але я бачу, що вона мирних цілей не бачить, а ніхто не хоче їй підказати».

^{(Про кандидата в президенти Юлії Тимошенко в 2009 році)}

Ах, якби ця жінка поводилася як жінка, а не як Везувій! Коли вона говорить, її рот завжди схожий на жерло вулкана

^{(Про Тимошенко 2010 рік)}

Тимошенко ніколи не з ким не ділилася, тим більше владою.

Я подивився разом з вами на Україну без Кучми, тепер я хочу разом з вами подивитися на Україну без Ющенка.

^{(2009 рік)}

Якщо капітал зайнятий своєю справою, немає причин оголошувати його олігархічним.

^{(цитата з книги «Україна – не Росія»)}

Наталія Сокирчук, «Главком»