Ядерні витівки Кім Чен Ина. Що буває, якщо плювати на Будапештський меморандум

30 листопада Рада Безпеки ООН запровадила новий, найбільш жорсткий, пакет санкцій щодо КНДР у відповідь на ядерні та ракетні випробування. Обмеження серйозно скоротять можливості Пхеньяна експортувати корисні копалини й здатні поставити його перед загрозою краху економіки та гуманітарної катастрофи. Однак ухвалення цього важливого для ядерного нерозповсюдження рішення було під загрозою зриву через позицію країни, яка останніми місяцями також взяла на озброєння ядерний шантаж, – Російської Федерації. Адже вона навіть після надання 23 листопада згоди на санкції Китаєм (основний економічний партнер КНДР) заявляла про «низку заперечень». Така позиція Кремля, а також певні збіги у часі сплесків зовнішньополітичної активності Москви та Пхеньяна багатьом навівали підозри, що РФ намагається використати Північну Корею (або принаймні її методи) для вирішення своїх питань, зокрема й пов’язаних з агресією в Україні. І для нас це створює серйозні виклики, які, щоправда, можуть з негативних перейти у позитивні (звичайно ж, за умови оперативної та адекватної реакції на них офіційного Києва).

Керівництво КНДР найсерйозніше за останній час сколихнуло світове співтовариство 9 вересня 2016 року, коли заявило про п’яте успішне випробування ядерного пристрою. Цей вибух став, по-перше, найпотужнішим (його оцінили в 10 кілотонн), а по-друге, вже другим за рік: 6 січня 2016 року Пхеньян заявив про успішне випробування термоядерного пристрою (водневої бомби). Це може означати серйозний прогрес північнокорейської ядерної програми, адже попередні випробування проводились із тривалим інтервалом: у 2006-му, 2009-му и 2013 роках. При цьому у експертів виникають сумніви щодо достовірності заяв з боку Пхеньяна про його надзвичайні «ядерні успіхи». Особливо це стосується січневих тверджень про випробування саме водневої бомби. Адміністрація США тоді заявила, що на даному етапі не може підтвердити достовірність повідомлення Пхеньяна про випробування термоядерного заряду. А Організація з Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, підтвердивши, що тодішній землетрус в КНДР був викликаний техногенним вибухом, зазначила: він був недостатньо потужним, щоб говорити про термоядерну бомбу. Тоді у ЗМІ найпоширенішою була оцінка, що це було випробування звичайного ядерного заряду потужністю близько 6,1 кілотонни.

Серед версій того, що спричиняє подібний «блеф» керівництва КНДР, найчастіше називають такі:

1. Укріпити авторитет та позиції Кім Чен Ина всередині країни, що йому потрібно для проведення подальших «чисток» серед еліти. І вони не будуть обмежуватися розстрілами із зенітних установок чиновників, які дозволяють собі засинати на засіданнях (один з провідних російських політиків, мабуть, ніколи не забажає емігрувати до КНДР).
2. «Нагадати» про КНДР та її гуманітарні потреби світовому співтовариству, оскільки провідні світові гравці практично повністю переключили свою зовнішньополітичну активність на інші питання: ІДІЛ, Україна, Південно-Китайське море (Китай – основний учасник останнього конфлікту та найближчий партнер КНДР – до того ж ще й серйозно відволікся на свої економічні проблеми).

Після січневого вибуху називали ще одну причину північнокорейського «блефу»: прагнення зменшити негативний ефект від провального, з точки зору провідних світових гравців, випробування балістичної ракети, яке відбулось наприкінці минулого року. Вибухів ракет на старті або ж по прольоті всього 30 кілометрів було достатньо (останні невдалі старти були у жовтні). Це дозволяє фахівцям зі скепсисом ставитись до заяв Пхеньяна про створення достатньо компактного ядерного заряду та потужної ракети, здатної вразити територію США. Тим більше що ракета із заявленою дальністю в 4000 км пролетіла лише 400. Але Пхеньян має досвід і успішних запусків ракет. Приміром, на початку лютого поточного року північнокорейська ракета пролетіла над японським архіпелагом Окінава. Тоді КНДР заявила, що ракету запустили, аби вивести на орбіту супутник. Але опоненти Пхеньяна стверджують, що реальною метою запуску було випробування балістичної ракети, оскільки...

1) вага супутника (200 кг), на думку південнокорейської розвідки, свідчить про те, що він навряд чи буде здатен виконувати поставлені йому наукові завдання,

2) від подібного супутника, запущеного Пхеньяном у 2012 році, не було отримано жодного сигналу.

Окрім цього, північнокорейським ракетникам вдалося запустити балістичну ракету з підводного човна, що викликало серйозний подив фахівців, оскільки, як стверджує експерт Московського центру Карнегі Андрій Ланьков, «робота над балістичними ракетами для підводних човнів почалася в Північній Кореї лише три роки тому і ніхто не очікував, що перший повністю вдалий пуск відбудеться в такі стислі терміни». Тому попри наявне у багатьох експертів переконання про перебільшення офіційним Пхеньяном успіхів ядерної та ракетної програм основні світові потуги не мають наміру залишати його дії без покарання. Дії КНДР прогнозовано викликали негативну реакцію з боку лідерів багатьох країн та міжнародних організацій. Зокрема одноголосно їх засудили всі 15 членів Ради Безпеки ООН, що оперативно зібралась вже 9 вересня і вирішила негайно готувати новий пакет санкцій проти Пхеньяна.

«Негайно» затягнулося на 12 тижнів, але ухвалена 30 листопада резолюція...

• скорочує доходи КНДР від експорту вугілля до 400 мільйонів доларів на рік (зменшення на 700 млн доларів на рік);
• забороняє експорт КНДР кольорових металів – міді, цинку, нікелю, срібла;
• розширює список предметів розкоші та обладнання подвійного призначення, заборонених до імпорту в КНДР;
• призупиняє наукову і технічну співпрацю ООН з компаніями і особами, які спонсорують або представляють КНДР;
• забороняє північнокорейським дипломатичним місіям по всьому світу використовувати більше одного банківського рахунку;
• передбачає посилення перевірок вантажів, транспортованих з та до КНДР автомобільним чи залізничним транспортом;
• дозволяє огляд багажу всіх подорожуючих до КНДР і з неї на предмет перевезення заборонених предметів тощо.

В результаті обсяг експортної виручки КНДР скоротиться більше ніж на чверть, але багато експертів сумніваються у дієвості навіть таких заходів. Адже і зараз (у тому числі й завдяки існуючим міжнародним обмеженням) Північна Корея є однією з найбільш ізольованих країн у світі. Ще до першого цьогорічного ядерного випробовування проти неї діяли санкції з боку ООН, Євросоюзу, а також багатьох країн. Більшість з них забороняли продаж КНДР озброєнь, ядерних реакторів і матеріалів, що розщеплюються, технологій подвійного призначення, а також предметів розкоші (кораблі з контрабандними вантажами для Північної Кореї вже давненько відслідковуються та затримуються за порушення цього режиму). Існували обмеження щодо поїздок північнокорейських офіційних осіб та заморожувалися їхні активи в іноземних банках. А названа безпрецедентно жорсткою резолюція Ради Безпеки ООН від 2 березня поточного року також передбачала обмеження на експорт з Північної Кореї вугілля, заліза, залізної руди, золота та інших цінних металів, забороняла постачати Пхеньяну легку стрілецьку зброю, а також предмети розкоші, зобов’язувала інші країни перевіряти всі вантажі, які прямують до КНДР та з неї тощо.

Продовження деструктивних дій Північною Кореєю попри ці санкції примушує США, Японію та Південну Корею, які є найвірогіднішими об’єктами імовірних ударів Північної Кореї, вживати додаткових заходів тиску на КНДР та стимулювати долучитись до них якомога більшу кількість країн. Ще 13 січня (після першого в цьому році північнокорейського ядерного тесту) Вашингтон, Токіо та Сеул домовилися про спільні дії у відповідь на ядерні випробування КНДР, які мають включати «дипломатію тиску» на Північну Корею та нові контакти з Китаєм та Росією з даного питання. Чергова зустріч міністрів закордонних справ цих країн з даного питання відбулась на полях вересневої сесії Генасамблеї ООН, а їх заступники обговорювали його у кінці жовтня у Токіо.

Демонструючи серйозність намірів Вашингтона, Конгрес США вже схвалив новий закон, який дозволяє американському уряду вводити санкції проти будь-яких країн, юридичних або фізичних осіб, які сприяють розвитку ядерної програми КНДР, а також допомагають Пхеньяну розробляти балістичні ракети, імпортують до КНДР предмети розкоші, сприяють незаконному отриманню коштів владою країни, мають стосунок до виробництва контрафактних товарів або до торгівлі наркотиками.

Окрім цього Сполучені Штати вже продемонстрували, що не збираються обмежуватись виключно санкційними заходами. Вже через чотири дні після вересневого вибуху ними було здійснено демонстраційний політ бомбардувальників B-1B, здатних нести ядерну зброю, над територією Південної Кореї – одного з основних союзників США в регіоні (літак було помічено над повітряною базою «Осан», яка розташована за 72 кілометри на південь від 38-ї паралелі, котра розділяє дві Кореї). А ще 11 січня представник Південної Кореї заявив, що Сеул і Вашингтон обговорюють можливість додаткового розгортання «стратегічних сил» США на Корейському півострові. Ці сили мають включати авіаносну групу на чолі з авіаносцем «Рональд Рейґан», який зараз базується в Японії, а також атомні підводні човни і літаки-невидимки: бомбардувальники B-2 та винищувачі F-22. І вищезгаданий найбільший у світі авіаносець уже побував біля берегів Південної Кореї, де взяв участь у спільних маневрах, які відбулися 10–15 жовтня.

Сама ж Південна Корея, яка ще в січні перекинула на кордон додаткові війська та відновила трансляцію антипхеньянської пропаганди з гучномовців на кордоні з КНДР, заявила що має план «стирання з лиця Землі» Пхеньяна та його околиць балістичними ракетами та фугасами. Його має бути запущено у дію у разі виявлення намірів керівництва Північної Кореї застосувати ядерну зброю. Окрім того, низка депутатів правлячої південнокорейської партії «Сенурі» запропонувала створити свою ядерну бомбу, оскільки, на їхню думку, санкції та «занепокоєння» на Пхеньян не діють. Також Сеул нещодавно погодився на безпосередній обмін розвідданими з Токіо, не побоявшись протестів громадян, яким не сподобалось поглиблення військової співпраці з колишнім окупантом.

Японія заявила про намір взяти на себе роль лідера в організації міжнародної протидії агресивним планам Кім Чен Ина та активно працювати для накладення ООН нових санкцій на КНДР. Не відкидають у Токіо й більш рішучих дій, зокрема  збиття північнокорейських ракет.

Цілком імовірно, що США та їхні союзники підуть на ці кроки, оскільки Кім Чен Ин вважається більш ексцентричним та непередбачуваним керівником КНДР, ніж його попередники. І, можливо, навіть відкинуть небажання псувати відносини з Китаєм, який є не тільки однією з найпотужніших економік та членом Ради Безпеки ООН, а й ключовою країною для вирішення північнокорейського ядерного питання: на нього припадає від 70% до 80% зовнішньої торгівлі Північної Кореї. Через її серйозне обмеження Піднебесна може швидко поставити сусіда на грань економічного колапсу, а отже, і примусити прислухатися до вимог припинити ядерні та ракетні випробування. Але Пекін донедавна не поспішав застосовувати цей важіль. Навіть більше: якщо після січневого вибуху він діяв у певній згоді зі США, офіційно заборонивши імпорт з Північної Кореї золота і рідкісноземельних елементів, то після вересневого довго виступав проти намірів введення Радбезом ООН нових, ще жорсткіших санкцій.

У цьому контексті анонсоване перекидання авіаносної групи до берегів Південної Кореї, а тим більше заяви її керівників про можливість розміщення в країні американських систем ПРО можна розглядати як частину тиску Вашингтона на Пекін. Для останнього американські протиракетні комплекси в Південній Кореї (а їх розгортання вже анонсовано на 2017 рік) – такий самий подразник, як для Росії аналогічні системи в Європі. Але і доводити Північну Корею до соціально-економічного вибуху з перспективою отримати мільйони біженців на своїй території, а на сусідній – американські чи союзні їм південнокорейські війська Китай також не бажає. Тому й підтримує непередбачуваний, але лояльний до себе північнокорейський режим. А можливо, й більше: має намір використати свої можливості стримування Пхеньяна для торгу зі США у важливих для себе питаннях належності спірних територій у Східно- та Південно-Китайських морях чи створення в Східній Азії економічних інтеграційних об’єднань (на користь цього свідчить, наприклад, поява інформації про схожість північнокорейських ракет, запущених з підводного човна, на китайські).

Ще більш прихильною до Пхеньяна, ніж китайська, останнім часом була позиція Росії: приєднавшись до резолюції від 2 березня, вона вже заблокувала 3 травня прийняття нової резолюції РБ щодо КНДР, закликала не покладатися на санкції та пошукати «креативні» підходи, а в кінці вересня взагалі звинуватила США у провокуванні Північної Кореї. Це дає підстави підозрювати, що Москва може спробувати використати чергове загострення на Корейському півострові у своїх інтересах, зокрема для відвернення уваги світового співтовариства від своїх дій в Україні. Тим більше що їй як учаснику шестисторонніх переговорів щодо північнокорейського ядерного питання дуже на руку зіграв новий демарш КНДР, що відбувся саме під час женевських переговорів Лаврова і Керрі стосовно Сирії, а також незадовго до сесії Генеральної Асамблеї ООН, рішення якої Москва блокувати не може, та оголошення 28 вересня результатів розслідування катастрофи малайзійського «Боїнга» над Донбасом. Така «вчасність» загострення одного з глобальних питань, до вирішення якого залучено РФ, примушує задуматись, чи тільки на китайські зразки схожі північнокорейські ракети підводного базування, розроблені в рекордних три роки, два з половиною з яких припадають на час російської агресії проти України. Певним додатковим аргументом можна вважати і схожість ставлення двох ядерних шантажистів – Путіна та Кім Чен Ина – до західних санкцій. Як відомо, головною умовою відновлення важливої для міжнародного режиму ядерного нерозповсюдження угоди про взаємодію зі США в питаннях утилізації плутонію Кремль ставить саме зняття введених проти нього країнами Заходу обмежень. Саме тих, які дуже «смішили Іскандери» та мали тільки посприяти розвитку російської економіки (а тут, виявляється, все ж таки нашкодили, і компенсація завданих ними збитків також є у списку необхідних для відновлення співпраці вимог Москви). А представники КНДР ще тільки у вересні називали наміри США ввести проти них додаткові санкції «сміхотворними», але вже у жовтні погрожували американцям та їхнім японським союзникам мало не ядерним ударом у відповідь на санкційну політику.

В цьому контексті завданнями української влади (особливо дипломатії, яка має повною мірою використати період непостійного членства України у Раді Безпеки ООН у 2016-2017 роках), а також української громадськості мають стати такі кроки: не дати Кремлю відсунути «українське питання» в ООН на другий план і використати ситуацію для демонстрації деструктивної ролі РФ у світі. Адже, анексувавши український Крим, вона знехтувала своїм підписом під Будапештським меморандумом, чим завдала серйозної шкоди ядерному нерозповсюдженню.

Перший крок у даному питанні українське МЗС уже зробило ще в січні, згадавши в своїй заяві про те, що Україна «добровільно відмовилася від власного ядерного потенціалу», що, можливо, також було певним натяком як для РФ, так і для інших учасників підписання Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (схоже формулювання є і в заяві від 9 вересня з приводу другого за рік ядерного випробування КНДР). Але не вдається знайти інформацію про подальші дії українського представництва в ООН, які б продемонстрували, що українська дипломатія вміє та бажає використовувати всі сприятливі обставини у протистоянні з РФ. Відомо тільки, що під час розгляду резолюції від 2 березня наша делегація наголосила: «Проведення Північною Кореєю ядерного випробування підриває самі основи глобального режиму нерозповсюдження».

Але блокування Росією ухвалення нової резолюції РБ щодо КНДР у травні, тривала протидія Кремля введенню нових санкцій Радбезом у відповідь на вересневий ядерний вибух та заява південнокорейських депутатів щодо намірів зробити свою країну ядерною державою через шантаж з Півночі дають Києву нові аргументи для того, щоб порушити питання про деструктивну роль РФ у міжнародних відносинах. Або хоча б для того, щоб достойно «потроллити» агресора, як це зробив наш посол у Киргизії, поставивши Путіна в досить цікаве становище перед колегами по СНД.

Можливо, політичної волі українській дипломатії додасть позиція її найвищого керівника: виступаючи 21 вересня на сесії Генасамблеї ООН, Петро Порошенко згадав про небезпеки для режиму ядерного нерозповсюдження, які виникають у контексті подій на Корейському півострові. При цьому він також згадав, що Україна 20 років тому добровільно відмовилась від ядерної зброї в обмін на гарантії Будапештського меморандуму, котрі залишились виключно «на папері». Його слова можна вважати прозорим натяком світовій спільноті не тільки на те, що вона не виконала взятих на себе перед нашою країною зобов’язань, а й на те, що саме російська агресія проти України та млява реакція світу на неї стимулювала КНДР забути про всі обіцяні їй гарантії безпеки та з подвоєною силою розвивати свої ядерну та ракетні програми.

Окрім того, враховуючи, що напруження навколо КНДР може наростати, Україні варто посилити контроль над експортно-імпортними операціями з Північною Кореєю, які за минулий рік зросли в рази. Це потрібно, щоб не допустити торгівлі товарами, які потрапили під санкції ООН щодо КНДР. Варто взяти до уваги і можливість здійснення Росією із залученням корумпованих українських чиновників провокацій (реальних чи фіктивних торговельних операцій з північнокорейськими компаніями), внаслідок яких Київ можуть звинуватити у недотриманні режиму санкцій проти Пхеньяна. Україні повтор ситуації, яка виникла навколо судна «Фаїна», не потрібен. За поточний рік показники взаємної торгівлі, щоправда, впали, але небезпека втягнення нашої країни у подібний скандал зберігається.

Також Україні варто бути готовою до того, що активізація агресивних чи провокативних дій Північної Кореї все ще стимулюватиме США та їхніх союзників до посилення тиску на Китай. Це може призвести до загострення і так непростих відносин КНР з основними політичними та економічними партнерами України. Внаслідок цього нам, можливо, доведеться згортати принаймні військово-технічну співпрацю з китайськими партнерами і шукати нові ринки збуту. Як свідчить опитування Інституту світової політики, цей зовнішньополітичний напрям вважає пріоритетним 54,1% громадян України. Зараз достатньо позитивна динаміка спостерігається у відносинах з Індією, яка може стати однією з «вітрин» України в Азії.

Роман Сирінський, для «Главкома»