Як генпрокурори Порошенка розвалили справу Злочевського

Справа про незаконне збагачення екс-міністра екології Миколи Злочевського на 35 млн доларів розвалилася. Суд визнав невиправданим тривале перебування обвинувачуваного у розшуку, а саме розслідування – штучно затягнутим. «Главком» дізнався, кому з трьох генпрокурорів Порошенка одіозний чиновник має найбільше завдячувати за розвалену справу.

На нещодавній прес-конференції генпрокурор Юрій Луценко вигадав показову метафору для демонстрації рівня корупції в Україні та стану справ в економіці, наливши воду у дірявий стакан. Доки рідина виливалася через отвори, він провів аналогію: вода – це розкрадений корупціонерами минулої влади бюджет. «На дні (цього стакана) – «справа Онищенка», «справа Злочевського», бурштинова мафія...» Мовляв, наслідком цього є відсутність коштів для вчителів, учених, солдатів. Та коли води в стакані не залишилось, генпрокурор додав, що вважає своїм завдання закривати ці «дірки».

Але на прикладі справи екс-міністра Миколи Злочевського, згадуваного генпрокурором, легко побачити, що доки правоохоронні органи вдають, що намагаються закривати одні отвори, з’являються інші. Понад те, винні в цьому в першу чергу саме підлеглі Луценка і його попередників.

Мільярди чи мільйони

Так, у середині літа Юрій Луценко повідомив про «нову справу» проти Миколи Злочевського щодо розкрадання газу, через яку збитки держави становили мільярд гривень. Заяву було зроблено досить вчасно, адже інше гучне розслідування – щодо незаконного збагачення Злочевським на 35 млн доларів – у цей же час майже розвалилося.

Як це відбувалось – ілюструє свіжа ухвала Печерського суду Києва від 13 вересня, який підвів сумну риску під дворічним розслідуванням так:

• відсутня обґрунтована підозра,
• недотримано процесуального порядку,
• джерела отримання коштів (Злочевським) – підтверджені,
• допущено численні випадки невиправданого та тривалого за часом зволікання здійснення досудового розслідування…

Нагадаємо, Злочевський працював міністром екології та природних ресурсів з червня 2010 року до квітня 2012 року. Згодом – працював заступником секретаря Ради нацбезпеки. Перебуваючи на посаді міністра, він одночасно був власником кіпрської компанії Brositi Investments Limited, яка, у свою чергу, володіла фірмою Burisma Holdings Limited. Остання тримала контроль над зареєстрованими в Україні «Еско-Північ», «Парі» і «Перша українська газонафтова компанія», які мають бути забов`язані Злочевському дозволами на користування надрами.

Після втечі команди екс-президента Віктора Януковича, у квітні-травні 2014-го, Центральний кримінальний суд Лондона заблокував активи на рахунках Burisma і Brociti в банку BNP Paribas на суму 23,5 млн доларів.

Після цього Генпрокуратура України отримала запит від компетентного органу Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії про міжнародну правову допомогу по справі українського екс-чиновника. У ньому зазначалося, що Бюро з боротьби із шахрайством в особливо великих розмірах МВС Великобританії почало розслідування відносно Злочевського за фактом відмивання 35 млн доларів.

У зверненні британців вказувалося, що з 19 грудня 2013-го по 22 січня 2014 року ці гроші було внесено на чотири корпоративних рахунки компаній Burisma Holding Limited і Brociti Investments Limited (Кіпр) фірмою Cipriato Alliance Limited. З них 15 млн доларів (у вигляді дивідендів та кредитних коштів) Brociti Investments Limited переказала на рахунок Злочевського у банку LGT Bank у Швейцарії.

Отримавши ці матеріали, у серпні 2014 року Генпрокуратура відкрила провадження за статтею «незаконне збагачення в особливо великих розмірах».

Все, що відбувалося згодом, дозволяє припускати, що справжніми захисниками Злочевського були не його адвокати, а співробітники Генеральної прокуратури.

Отже, справу щодо незаконного збагачення Миколою Злочевським було порушено проти нього під час керівництва Генпрокуратурою Віталієм Яремою та його тодішнього заступника Віктора Шокіна.

Під боком Яреми–Шокіна

Проте за перші чотири місяці розслідування ГПУ не спромоглася висунути підозру екс-міністру. Тим часом у Британії готувалися слухання щодо подальшої долі арештованих «мільйонів Злочевського», які мали розпочатися 4 грудня 2014 року. За два дні до цього замість висунення звинувачення начальник п'ятого слідчого відділу Головного слідчого управління ГПУ Андрій Кравець надіслав листа адвокату Злочевського Петру Бойку, в якому зазначалося: підстави для притягнення до кримінальної відповідальності Злочевського – відсутні. Лист було відправлено у відповідь на звернення адвоката, який просив надати відповідну інформацію.

Коли згодом цю ситуацію вивчало НАБУ, з’ясувалося, що у ланцюжку, через який пройшли звернення адвоката і відповідь Генпрокуратури, фігурує півдесятка співробітників ГПУ. При цьому свідчення деяких з прокурорів суперечили одне одному. Наприклад, не збігаються їхні спогади про те, як надійшло звернення захисника Злочевського до ГПУ – через канцелярію чи було передано безпосередньо в руки одному з прокурорів.

Крім того, стало відомо, що в день, коли лист адвоката надійшов до Генпрокуратури (27 листопада 2014 року), співробітники ГПУ підготували рапорт про необхідність змінити підслідність у кримінальних провадженнях проти Злочевського, передавши їх до МВС.

Справа врешті-решт залишилася в Генпрокуратурі та 29 грудня 2014 року слідчий п'ятого слідчого відділу управління з розслідування особливо важливих справ ГСУ ГПУ Д. Горожанкін склав письмове повідомлення про підозру Злочевському. А 16 січня 2015 року останнього оголосили у розшук.

Але було пізно. Використавши лист від ГПУ про відсутність підстав для притягнення екс-міністра екології до відповідальності, його адвокати спромоглися розблокувати 23 млн доларів через Центральний кримінальний суд Англії та Уельсу на рахунках Brociti Investments Ltd (рішення від 20 січня 2015 року). Британці зняли всі звинувачення та визнали, що гроші отримано Злочевським із законних джерел і не мають ознак корупційного діяння.

Понад те, як тепер свідчать матеріали Печерського суду Києва, при висуненні звинувачень Злочевському було зроблено значні порушення.

Річ у тім, що письмове повідомлення про підозру, складене у грудні 2014 року, було вручено адвокату міністра-втікача – Петру Бойку – лише у березні 2015-го (для передачі екс-міністру). При цьому такий спосіб передачі є порушенням – підозру мали вручити не захиснику, а члену родини Злочевського чи іншій визначеній законом особі. Адвокат навіть застерігав прокуратуру від порушення КПК та писав письмові роз'яснення – не допомогло.

Також у тексті підозри знайшлися недоліки та суперечності.

Нині ж слідчий суддя Печерського суду Києва Світлана Шапутько стверджує, що власне злочин в описовій частині підозри тоді не було зазначено. Мовляв, відповідно до законів та рішень Конституційного суду, уповноважені на виконання функцій держави особи мають право володіти та розпоряджатися корпоративними правами. А саме так і робив Злочевський.

Логіка суду зразка 2016 року виглядає так:

• право на частку в капіталі Brociti Investments Limited Злочевський придбав у 2012 році на підставі ліцензії НБУ на здійснення інвестиції за кордон. Таким чином, корпоративні права у Злочевського виникли «задовго до обіймання ним посади заступника секретаря РНБО України і не містять ознак порушення законодавства», стверджує суддя;
• кошти в сумі 35 млн доларів, які надійшли на рахунок Brociti Investments Limited, було отримано в результаті продажу активів компанії у грудні 2013 року. Відповідно до договору, Brociti Investments Limited продала фірмі Ciprato Alliance Limited корпоративні права третьої структури – Season Limited;
• будь-яких даних, котрі б спростовували те, що ця угода та вигода від її укладання була наслідком перебування Злочевського на посаді, Генпрокуратура судам не демонструвала.

Отже, кошти, одержані Злочевським на власний рахунок від Brociti Investments Limited, є ні чим іншим, як виплатою дивідендів акціонеру, та не містять у собі ознак протиправного набуття, вказано у висновках Печерського суду від 13 вересня 2016 року.

Також виявилося, що розслідування проти Злочевського зупинялося правоохоронними органами шість разів: 21 лютого, 6 квітня, 18 серпня, 22 жовтня 2015 року та останній раз – 15 серпня 2016 року, вже за часів генпрокурора Юрія Луценка.

Як стверджують тепер адвокати (і з цим погоджується суд), усе це містить ознаки невиправданої затримки з боку сторони обвинувачення.

Понад те, суд встановив, що у серпні минулого року підставою для призупинення розслідування стала потреба у міжнародній правовій допомозі з боку Швейцарії та Великої Британії.

Водночас Генпрокуратура раніше вже надсилала такі запити: до компетентних органів Великобританії (30 січня 2015 року) та до компетентних органів Швейцарської Конфедерації (21 лютого 2015 року).

В обох випадках Україна просила розкрити банківську таємницю. Але запити не було виконано через відсутність відповідних судових дозволів (в Україні) на розкриття банківської таємниці.

Тобто Генпрокуратура відправляла на Захід заздалегідь програшні звернення.

Перше клопотання про доступ до банківських документів Генпрокуратура подала до суду та отримала відповідний дозвіл лише у серпні 2015 року.

Враховуючи всі сумнівні та недолугі кроки правоохоронного органу, Печерський суд Києва дійшов висновку, що затримки у розслідуванні були невиправданими, а Злочевський «безпідставно» перебуває у розшуку понад 17 місяців.

«Враховуючи відсутність обґрунтованої підозри, недотримання процесуального порядку вручення письмового повідомлення про підозру, наявність підтверджень законності джерел отримання коштів, численні випадки невиправданого та тривалого за часом зволікання здійснення досудового розслідування, ухилення від виконання процесуальних вимог з боку сторони обвинувачення щодо припинення розшуку Злочевського», суддя забов’язав Генпрокуратуру встановити розумні строки для відновлення досудового розслідування та для припинення розшуку Злочевського.

Федір Орищук, «Главком»