Як купувати зброю під час війни

Торгівля зброєю в усі часи, а тим паче під час збройних конфліктів – завжди бізнес із багатьма «відтінками сірого». Для тих, хто хоче відносно свіжих контроверсійних прикладів – можете вивчити хорватський досвід. Він показав свою результативність, але є дуже суперечливим та неоднозначним.

Україна, до речі, теж фігурує в цьому кейсі як сторона-постачальник, або посередник. Втім, на відміну від представників інших держав, ніхто «за руку» наших ділків ні тоді, ні пізніше не спіймав.

Дивне ембарго

Воєнний бюджет, видатки на ведення бойових дій у Хорватії ніколи так і не були повністю деталізовані та відкриті для громадськості. За неофіційними відомостями, п'ять років війни, з 1991 до 1995-го, Хорватії коштували загалом близько 10,5 мільярдів євро, але скільки точно з цієї суми було витрачено саме на зброю, і чи є ця цифра вичерпною, достеменно не відомо.

Натомість стали публічними кілька кримінальних сюжетів, пов’язаних з тим періодом хорватської історії, яких вистачить на кілька блокбастерів.

Міжнародне ембарго на постачання зброї до Хорватії діяло з 1991 до 1995 року, тобто весь час, поки тривали бойові дії, всю Вітчизняну війну (Домовінскі рат), і під час підготовки та проведення відомої операції «Буря» також. Ще наприкінці вересня 1991 року Рада Безпеки ООН заборонила продаж зброї всіма членами Організації Об'єднаних Націй всім учасникам конфлікту на просторах екс-Югославії, незалежно від того, що хтось був агресором, а хтось був вимушений захищатися.

Зрозуміло, що хорвати ніколи б не виграли війну, якщо б дотримувалися цієї заборони. Хорватські екс-високопосадовці тепер відверто, хоча і на закритих зустрічах, кажуть: так, ми закуповували зброю через контрабанду.

Кажуть, що зброю неофіційними каналами хорватам постачав практично весь світ, включно із країнами колишнього СРСР, насамперед це стосується Росії. Як зауважили свого часу ЗМІ, російська держава в 1990-х була іншою, не такою як сьогодні за Володимира Путіна – Бориса Єльцина цікавили гроші і він хотів подобатися Заходу.

Зброя від піночета

Офіційно підтверджений один із каналів постачання – Латинська Америка.

Наприкінці 1991 року 11,5 тонн зброї було перехоплено в Будапешті. У вантажі, якій намагалися переправити на вантажівках з аеропорту угорської столиці до Хорватії, було, згідно із повідомленням у ЗМІ, понад 300 одиниць стрілецької зброї, 20 протитанкових ракет і пускових установок, міни, патрони і боєприпаси великого калібру, а також 10 протитанкових ракет, виготовлених Сполученими Штатами.

У Будапешт вантаж надійшов як чилійська гуманітарна допомога для третіх країн. Цей епізод став ледве не найбільшім дипломатичним скандалом за участю Чилі за всю історію країни.

За чилійськими документами, зброя мала йти до армії Шрі-Ланки, але в останню хвилину озброєння її було перенаправлено до європейського дилера, який планував відправити всю партію до Хорватії.

Перехоплений вантаж коштував лише близько 203 тисяч доларів. Пізніше стало відомо про заплановані подальші поставки на суму понад 6 мільйонів доларів. Постачальником зброї з чилійського боку був державний концерн.

На початку 2012 року Верховний суд Чилі засудив двох відставних генералів за продаж зброї Хорватії за порушення ембарго ООН. Колишні чилійські військові, Гектор Летел’єр і Вісенте Родрігез отримали три роки домашнього арешту. Раніше були засуджені до умовних термінів п'ятеро високопоставлених армійських офіцерів.

Колишній очільник армії Чилі, генерал Августо Піночет, також був причетний до скандальної оборудки. Але його не покарали – йому висунули звинувачення вже після смерті.

Виправдання президента

В 1995 році, коли бойові дії в Хорватії добігали кінця, проти колишнього президента Аргентини Карлоса Менема (він обіймав цю посаду із 1989 по 1999 рік) було розпочато розслідування за порушення міжнародного ембарго.

Розгляд справи проти нього та інших високопосадовців розпочався у жовтні 2008 року. З’ясувалося, що в період з 1991 до 1995 року Аргентина продала Еквадору і Хорватії, де на той момент тривали бойові дії, 6500 тонн зброї. Вартість проданого товару склала, за даними медіа, близько 100 млн доларів.

Згідно із публікаціями у ЗМІ, скандал розгорівся після штатної перевірки складів зі зброєю. Спочатку виявилася значна недостача, а вже потім слідчі з'ясували механізм продажу «в тіні». Безпосередньо зі складу зброя надходила на державну фабрику, де перед відправкою за кордон збивалося клеймо «Зроблено в Аргентині». Потім товар за документами відправлявся нібито до Панами та Венесуели, але насправді – до Еквадору та Хорватії.

Карлос Менем не визнавав свою вину і стверджував, що взагалі нічого не знав про контрабанду. У 2011 році він заявив суддям в суді Буенос-Айресу, що його дії як президента «обмежувалися підписанням указів щодо експорту зброї до Венесуели і Панами».

В 2013 році суд Буенос-Айресу все ж таки виніс звинувачувальний вирок і засудив Менема до семи років ув'язнення. Втім це ще був не кінець.

У справі було поставлено точку лише в жовтні минулого, 2018-го, року коли Федеральний суд Аргентини зняв звинувачення з колишнього глави держави, повіривши, що він не знав, куди насправді потрапляла зброя.

Діаманти за с-300

Ключовою фігурою у схемах постачання зброї до Хорватії під час війни був Владімір Загорець.

До війни він був співвласником магазина мисливської зброї, потім пішов до армії, де став водієм відомого хорватського генерала Івана Чермака – помічника міністра оборони і головного логіста хорватської армії. Протягом декількох місяців Загорець змінив свого керівника на цій посаді.

В 1993 році його було призначено керівником компанії «РХ Алан», основною метою якої був імпорт зброї до Республіки Хорватія під час міжнародного ембарго. Кажуть, ця структура взагалі працювала без чеків та договорів.

Одна із найвідоміших оборудок – купівля зенітно-ракетного комплексу С-300, який 30 травня 1995 року (через кілька тижнів після успішної операції «Блискавка» та за три місяці до операції «Буря») взяв участь у військовому параді в Загребі. Демонстрація цієї системи протиповітряної оборони мала змусити Белград відмовитися від прямої військової інтервенції до Хорватії та від повітряних ударів по Загребу у випадку наступу хорватської армії на анклави сербських сепаратистів.

Посол РФ у Сербії Олександр Чепурін в квітні 2017 року заявив, що комплекс С-300 надійшов до Хорватії з України, посилаючись на «представників хорватського уряду» та WikiLeaks, але голова українського дипломатичного представництва в Белграді Олександр Александрович відразу все заперечив.

У 2000 році, після зміни влади в Хорватії, вже генерала Владіміра Загорця було звільнено. Він залишив країну, оселився у Відні та зосередився на інвестиційному бізнесі. Через 6 років Загорець увійшов до 50 найбагатших хорватів, де зайняв 44-ту сходинку зі 26 млн євро особистого капіталу.

У лютому 2007 року Загребська державна прокуратура подала клопотання про початок розслідування проти колишнього головного торговця зброєю. Його звинувачували у… крадіжці діамантів вартістю приблизно у 5 млн доларів, які були частиною складної багатокрокової оборудки із придбання С-300. У березні 2009 року він був засуджений до семи років позбавлення волі Загребським окружним судом. У червні 2013 року його було достроково звільнено.

В квітні 2017 року Загорець знов пішов до в’язниці – суд в Австрії присудив йому 2 роки ув’язнення через розкрадання банківських кредитів на десятки мільйонів євро (тобто ось-ось він має вийти на свободу). Втім це вже трохи інша історія.

Запитання замість висновку

Хорватський досвід постачання зброї під час війни – це досвід контрабанди та тіньових оборудок. В умовах існування обмежень для законної діяльності потрібні для армії специфічні товари хорвати успішно постачали через сірі, і навіть чорні схеми. Але подібна практика, яка гарантує відсутність контролю, максимально сприяє зловживанням. Окрім того залишається без відповіді запитання: як попередити та завадити підміні цілей, якщо кінцевою метою нелегальної діяльності представників держави, що воює, замість перемоги у війні раптом стане власне незаконне збагачення?

Наталя Іщенко, для «Главкома»