Як стати місцевим депутатом і не з’їхати з глузду. «Шпаргалка» для кандидата

25 жовтня в Україні мають пройти чергові місцеві вибори. Систему, за якою вони мають відбутись, депутати Верховної Ради вигадали буквально перед самими виборами. Вона змушує відкрити рота та чухати в потилиці не тільки рядових виборців, а й потенційних учасників перегонів, не кажучи вже про членів виборчих комісій, яким потрібно все це організувати та порахувати.

Система, за якою проводились минулі місцеві вибори, також була заплутаною і призвела до того, що переможці на деяких округах… лишились без мандата, а мешканці відповідних округів – без представництва в місцевих радах. Парламентарі визнали помилку і схвалили нові виборчі правила, які охрестили «відкритими списками». Але вийшло ще неоднозначніше.

Списки хоч і відкрили, але зробили це так, що простій людині у цій системі не розібратися. Куди більш влучним визначенням нових виборчих правил на місцевих виборах є не «відкриті списки», а «суцільна партизація».

«Главком» розібрався у нюансах нового виборчого законодавства та підготував своєрідну «шпаргалку» для тих, хто виявить бажання стати депутатом місцевої, обласної чи районної ради.

Що ж саме треба буде зробити задля того, аби зареєструватися кандидатом, пройти виборчий процес до кінця та отримати мандат?

Піти на поклон

Найгучніша норма, за яку дружньо проголосували парламентські фракції, – це фактичне скасування мажоритарки. А самовисування за новими правилами дозволено лише в тих найменших громадах, де кількість виборців до 10 тис. виборців, тобто де-факто лише у сільські і селищні ради. При цьому чомусь кандидатам у мери дозволено йти на вибори самовисуванцями.

На практиці  дозволяє партіям монополізувати висування кандидатів в депутати. Аби спробувати сили, наприклад, у виборах до міськради, треба обрати партію, від якої кандидат хоче балотуватись (вступати до партії, щоправда, при цьому необов’язково). Для цього треба звернутися до регіональної організації якоїсь з провідних партій, пройти співбесіду та якимось чином (варіанти тут можуть бути різними) сподобатись місцевому керівництву, аби воно включило вас у списки.  Якщо ж визнати, що у багатьох партіях місцеві ланки існують лише на папері, – по факту доведеться просити благословення у центрального керівництва. Ваші шанси підвищуються, якщо ви є жінкою, – у кожній п’ятірці кандидатів від партії тепер має бути щонайменше два представники іншої статі. А враховуючи перевагу чоловіків в українській політиці, партіям доведеться влаштувати справжнє полювання за особами прекрасної статі, яких треба буде заохотити займатися проблемами громади.

У пропорційній системі плюс для кандидата є в тому, що партія сама займатиметься сплатою необхідних грошових зборів задля участі у виборах. Проте, звісно, ці гроші вона може попросити саме в тих, хто балотується під її брендом. Так би мовити, «треба скинутись на загальні потреби».

Звісно, задля реальних перспектив охочим стати депутатом, треба буде обрати не будь-яку партію, а ту, яка має шанси подолати 5% бар’єр на відповідному місцевому рівні. Також кандидату бажано отримати якомога вище місце в списках, яких буде два – територіальний та єдиний.

На територіальні виборчі округи буде поділена територія області, міста та району. Кількість таких округів визначатиметься за формулою: кількість депутатських місць у відповідній раді, поділена на 10 (враховується тільки ціле число, допускається відхилення від цієї формули – плюс-мінус два округи). В місцевих радах кількістю від 10 до 30 тис. виборців обирається 26 депутатів, від 30 до 50 тис. – 34, від 50 до 100 тис. – 38, від 100 до 250 тис. – 42, від 250 до 500 тис. – 54, від 500 тис. до 1 млн – 64, від 1 до 2 млн – 84, понад 2 млн – 120. Наприклад, в Кропивницькій міськраді – 42 депутати, тож ділимо 42 на 10 і отримуємо 4,2, тобто територія міста на виборах ділиться на чотири округи.

Кожна партія формує єдині списки кандидатів до облради, міськради та райради, і з цих кандидатів формуються територіальні виборчі списки. Ідеальний варіант – отримати перше місце в єдиному списку: якщо партія долає бар’єр, її лідер в єдиному списку отримує депутатський мандат автоматично. А от його майбутнім колегам по фракції ще треба буде похвилюватись.

«Мочити» своїх

Пікантність нової виборчої системи з відкритими списками полягає в тому, що одна партія висуватиме на одному територіальному окрузі одразу декількох кандидатів (від 5 до 12 в залежності від його масштабу). Виборець матиме можливість поставити в бюлетені галочку не тільки навпроти назви партії, як раніше, але й обрати і записати в трафарет номер кандидата, якого вона висуватиме в конкретному окрузі. Дискусії щодо використання саме трафарету ведуться, бо за бажання сфальсифікувати в бюлетені дуже просто виправити, скажімо, сімку на вісімку. Але наразі маємо саме таку попередню форму. 

За підсумками виборів в кожному конкретному окрузі кандидати можуть випередити тих однопартійців, що розташовані нагорі списку.

Уявімо, що ви – кандидат до міськради міста, де проживає від 250 до 500 тис. виборців (серед таких – середні обласні центри). Місто поділене на п’ять виборчих округів. Вас висунули від партії «Всіх геть» на ТВО № 2 і поставили на третє місце в територіальному списку партії. Всього ж у списку цієї партії саме в цьому окрузі – сім кандидатів, які конкуруватимуть з вами. Якщо за підсумками виборів від округу в місцеву раду пройде троє представників вашої партії (про деталі підрахунку – нижче), то ви – один з переможців.

Але… Вас може обігнати кандидат від партії, який знаходиться нижче вас у списку. Нагадаємо, що виборці будуть голосувати не тільки за партію, а й за конкретних її представників. Аби обійти вас, колезі по партії «Всіх геть» треба буде набрати 25% так званої виборчої квоти, якщо ваш персональний результат буде гіршим. Той, хто бере 25% квоти, автоматично посувається нагору по списку та посуває список вниз (тобто якщо ви були третім – стали четвертим). Втім ви також можете обігнати тих, хто знаходиться у списку вище за вас – для цього вам обов’язково треба набрати 25% виборчої квоти та показати загальний результат вищий, ніж у вашого конкурента вище.

Застосування такої високої виборчої квоти – один з найбільш суперечливих елементів діючого Виборчого кодексу. Фактично виборча квота – це ціна одного мандата. Вона рахується вже після закриття дільниць таким чином: загальна кількість голосів, отриманих усіма партіями, що подолали виборчий бар’єр, ділиться на загальну кількість місць в місцевій раді. Припустимо, що загалом за прохідні партії проголосували 100 тис. виборців, а кількість місць в місцевій раді – 54. Змоделюємо, що до ради загалом пройшло чотири партії. Їхні перші номери в єдиному списку отримують мандати автоматично і в підрахунку виборчої квоти ці чотири мандати не враховуються. Тож виборча квота складатиме: 100000 (голосів) поділити на 50 (місць в раді)=2000. Чверть з цієї квоти складатиме 500 голосів. Нібито небагато, але на виборах у великих містах та областях набрати 25% квоти буде непросто, тож істотні переваги отримують ті кандидати, яких партійне керівництво поставило на перші місця в територіальних списках. А всі інші мають «дихати їм в спину». І мати велику спокусу займатись «мочиловом» своїх же колег по партії, аби посунути їх вниз по партійному списку.

«Гречка» зберігається

Скасування мажоритарки подавали як усунення проблеми підкупу виборців, але нова система фактично стимулює старі методи. Кандидати все одно вимушені будуть агітувати персонально за себе та проти конкурентів. В тому числі за допомогою історично перевірених способів і засобів.

Як вже зазначалося, кандидати, які наберуть 25% виборчої квоти, посувають тих, хто стоїть у списку вище, але її не набрав. Але проблема для претендентів з низин списків полягає, зокрема, в тому, що виборці мають проголосувати лише за партію, а от за конкретних кандидатів від неї – необов’язково. Якщо виборці за звичкою голосуватимуть за партію, але не віддаватимуть голос за конкретного кандидата, вони фактично підтримують ту черговість списку, яку визначило партійне керівництво. Враховуючи незвичність нової системи для тих, хто прийде на дільниці, кандидатам, які будуть «розкручувати» свої номери в територіальних списках, доведеться вкласти в це чимало ресурсів.

Як рахуватимуть мандати

Найбільш нервовою для охочих стати депутатами буде, звісно, ніч підрахунку голосів за новою системою. Бо та ж виборча квота залежатиме від явки виборців на дільниці і стовідсотково змоделювати її заздалегідь буде складно. Після традиційного загального підрахунку та визначення партій, що подолали 5% бар’єр, тервиборчком вираховуватиме кількість мандатів, які вони отримали в конкретному окрузі. Припустимо, що партія «Всіх геть», під прапорами якої ви балотувалися, подолала бар’єр на міському рівні, а саме в вашому окрузі отримала 6 тис. голосів.

Ця сума ділиться на виборчу квоту (6000:2000) і таким чином ми отримуємо показник в три мандати від округу (рахуються тільки цілі числа, тобто якщо коефіцієнт складатиме навіть 3,9, рахуватиметься тільки «трійка»). На інших округах підрахунки відбуватимуться так само. В такому випадку ви, як третій номер територіального списку, стаєте депутатом, якщо ніхто з тих, хто стояв у ньому нижче вас, не набрав виборчої квоти, або ви самі її набрали, що дозволило вам не випасти з трійки. Теоретично потрапити до переможної трійки можуть ті кандидати, що знаходились наприкінці списку, але за них активно голосували люди, а перші номери списку, які не користувалися такою популярністю, навпаки стануть аутсайдерами.

Підстраховка

Але навіть якщо ви не змогли пробитись в депутати по територіальному списку, існує «чорний хід» – вже згаданий єдиний список, до якого паралельно входять кандидати, що балотуються по округах. В ньому, на відміну територіального, ніяких просувань в залежності від голосування виборців не відбувається.

Перший номер цього списку, як ми вже зазначали, автоматично стає депутатом при проходженні партією бар’єру. А от далі починаються складні підрахунки: рахується кількість невикористаних голосів партій в округах та встановлюється кількість нерозподілених мандатів. Таким чином кожна партія, що перетнула виборчий бар’єр, може додатково розраховувати ще на кілька мандатів, які отримують її кандидати з верхівки єдиного списку. Навіть якщо вони провалили кампанію в своїх територіальних округах. Експерти оцінюють, що перспективи точно має перша п’ятірка єдиного списку, а якщо хтось з кандидатів з п’ятірки отримають мандати через територіальні округи, то й ті, хто знаходиться нижче.

Тож резюмуємо. Як і раніше, до запровадження «відкритих списків», кандидатам бажано рорзташуватися якомога вище в територіальному, так і в єдиному списках. Це залежить від того, як ви сподобаєтесь партійному керівництву. Якщо ж з цим не вийшло, треба буде максимально рекламувати серед виборців свій номер в територіальному списку, аби набрати виборчу квоту та посунути своїх же колег по партії, що розташовані вище. Пам’ятаючи при цьому, що так само з вами можуть вчинити ті кандидати, що розташовані нижче. При цьому не потрібно забувати і про підтримку з вашого боку партійного бренду: якщо навіть особисто ви покажете високий результат, а партія не набере на відповідному місцевому рівні 5%, всі ваші старання будуть марними.

Павло Вуєць, «Главком»