З чим НАТО відрядить Трампа до Путіна

НАТО потрібно подолати дві форми розбрату - американсько-європейську та внутрішньоєвропейську. Це оздоровить Альянс та додасть йому ефективності. Мало надії, що на саміті НАТО в Брюсселі (11 і 12 липня) пролунають заклики до єдності: президент США може і не запропонувати європейським лідерам об’єднатися.

На минулорічному міні-саміті президент США Дональд Трамп публічно звинуватив європейських союзників у тому, що вони не виділяли 2% ВВП на оборону – саме про це союзники домовилися на саміті у Уельсі в 2014 році. Тому проведення успішного саміту й цього року видається малоймовірним.

На карту поставлено багато. Альянс прагне досягти прогресу в низці ключових ініціатив, спрямованих на підтримку своєї колективної оборони, однак існують ризики, що зовнішні та внутрішні розбіжності погіршать можливості для тривалої співпраці.

Саміти НАТО, як правило, стають форумом для союзників щодо визначення векторів вирішення політичних питань, які мають спільне значення. Цьогорічний саміт нічим не відрізняється. Під час нього йтиметься про важливі ініціативи, серед яких - посилення готовності Альянсу до поширення російської агресії на сході; реалізація довгострокової реформи військової командної структури; введення в Ірак нової навчальної місії; надання контртерористичної підтримки Афганістану, Йорданії та Тунісу, а також нова ініціатива щодо регіональної безпеки у Чорному морі.

Можливо, буде досягнута домовленість та прогрес з кількох питань, але існують реальні побоювання щодо довгострокового впливу розломів всередині самого Альянсу. Протиріччя між союзниками в НАТО не лише не сприяють досягненню окремих цілей, але й завдають серйозної шкоди перед глобальними конкурентами, такими як Росія та Китай.

Що на порядку денному?

Витрати на оборону

Витрати на оборону будуть однією з ключових тем для обговорення на саміті. І перед, і після вступу на посаду Трамп критикував європейських союзників за невиконання цілей оборонних витрат. У червні Трамп направив гострі листи керівникам Канади, Бельгії, Данії, Норвегії та Німеччини, у яких він вказав, що «продовження німецького недофінансування оборони підриває безпеку Альянсу». У листах також йшлося про те, що «все важче виправдовуватися перед американськими громадянами, тому що деякі країни продовжують не виконувати спільні зобов'язання щодо колективної безпеки».

Трамп - не перший американський лідер, який сильно критикує союзників за недостатні витрати на оборону, однак тон цих листів викликав занепокоєння серед європейських лідерів, причому деякі вбачали у посланнях завуальовану загрозу того, що Сполучені Штати можуть переглянути свою військову присутність у Європі, якщо союзники не посилять фінансування. Також може постати питання про майбутні зобов'язання США щодо участі у європейській безпеці під час посилення військових та гібридних форм російської агресії.

У своїй прощальній промові в 2011 році екс-міністр оборони США Роберт Гейтс засудив членів Альянсу за те, що вони не витрачали достатньо коштів на оборону, та попередив про «неясне, якщо не гнітюче майбутнє», якщо інші члени не вноситимуть свою справедливу частку. Сполучені Штати часто підкреслюють занепокоєння щодо хронічного браку коштів в Європі на надійну оборону.

Трамп не помиляється, коли критикує європейських союзників, витрати на оборону яких є неамбітними. Але його в’їдливий тон і особлива увага до цієї проблеми піднімають питання про необхідність вироблення іншого підходу до країн-союзників щодо оборони.

Такі країни як Норвегія та Данія, які наразі не витрачають 2% ВВП на оборону, спрямовують усі кошти, які сплачують, безпосередньо на широкомасштабні та вражаючі плани оборонної модернізації, включаючи придбання високоякісних засобів, таких як американські літаки F-35 та P-8, які допомагають заповнити прогалини Альянсу. Зусилля на цьому фронті демонструють необхідність виходу за рамки «2%-го стандарту», оскільки важливо і яким чином витрачаються гроші. Наприклад, Греція витрачає 2% на оборону, проте її оборонний бюджет переважно спрямовується на витрати персоналу, а не на збільшення військових можливостей. Для того, щоб говорити про внесок кожного з союзників у колективну оборону окремо та в сукупності, важливо розглянути й інші важливі сфери, такі як закупівля оборонних ресурсів, інвестиції в дослідження та розробки, участь у місіях НАТО.

На саміті в Брюсселі європейські союзники наполягають на більш деталізованій та конструктивній розмові щодо оборонних видатків. Вони повинні продовжувати висувати справу, щоб розширити розуміння того, що означає зробити свій внесок у НАТО, навіть перед лицем президента США, який «односторонньо орієнтований» на 2%-ву ціль.

Готовність Альянсу

Основною пропозицією до розгляду в Брюсселі стане запропонована Сполученими Штатами Ініціатива готовності. Після анексії Криму у 2014 році НАТО розмістила ротаційні багатонаціональні батальйони у трьох балтійських країнах та у Польщі – як засіб стримування та захисту від потенційної російської агресії. Якби стався напад на одну з країн-союзниць НАТО, союзники мусили б виконувати Положення про колективну оборону, де у статті 5 прописано, що напад на одного вважається нападом на всіх союзників.

Сьогоднішня Європейська ініціатива перестрахування (eFP, Enhanced Forward Presence) є першим важливим кроком, однак сили досі недостатні.  НАТО має працювати над покращенням готовності до швидкого розгортання в непередбачених випадках та для забезпечення надійної оборони.

Саме в цьому контексті міністри оборони країн-членів НАТО домовились у червні підтримати ініціативу «Чотирьох тридцяток»: плану військової готовності, що передбачає, що Альянс до 2020 року матиме 30 наземних батальйонів, 30 ескадр та 30 флотських суден, готових передислокуватися за 30 днів або навіть менше.

Ця ініціатива відповідає пріоритетам США у посиленні готовності. Якщо вона буде затверджена, Альянс матиме змогу швидко згрупуватися тоді і там, де це буде потрібно. Мультитериторіальний підхід до оборони є важливим, якщо з’явиться необхідність у реагуванні на загрози, які останнім часом демонструє Росія у повітрі та на воді, про що свідчать проведення військових навчань «Запад 2017».  Якщо така ініціатива буде ухвалена, наступні кроки включатимуть визначення військ, створення механізму звітування та планування підготовчих навчань.

 

Реформа командної структури

Окрім готовності, Альянс прагне впровадити ще одну довгострокову реформу – командної структури. Йдеться про утворення двох нових команд: однієї в Норфолку, штат Вірджинія, для забезпечення морського доступу США через Атлантику, а іншу - в Ульмі, Німеччина, для вирішення логістичних питань у Європі і забезпечення того, щоб союзні сили змогли якомога швидше дістатися туди, куди їм потрібно. Угода про реформу командної структури буде мати вирішальне значення для покращення військової готовності Альянсу та допоможе забезпечити здатність США до зміцнення європейських сил.

(Не) єдність Альянсу

Звіти про дослідження Пентагону щодо вартості для Європи виведення американських військ з Німеччини сіють занепокоєння у європейських столицях через можливе переміщення американських військ всередині Європи або за її межі. Такий крок матиме не тільки військові наслідки, але й політичні. Особливо занепокоєна Німеччина - після нещодавньої зустрічі «Великої сімки» в Канаді та на тлі напружених відносин між президентом США та канцлером Анґелою Меркель.

Напруга між американськими та європейськими лідерами - не єдина точка тертя в межах Альянсу. Невідкладна зустріч Європейської ради в червні продемонструвала суперечності між членами Європейського союзу щодо проблеми біженців та мігрантів до Європи. За її підсумками лідери ЄС готуються до низки заходів щодо зміцнення зовнішніх кордонів та внутрішнього контролю над міграцією після тиску з боку нової влади Італії та на тлі нестабільної коаліції в Німеччині. Меркель зберегла свою правлячу коаліцію, відбившись від тиску з боку міністра внутрішніх справ і закріпивши жорстку угоду про транзитні табори для мігрантів на кордоні Німеччини. Попри те що президент Франції Еммануель Макрон високо оцінив результати такого «європейського співробітництва», південні європейські держави залишились розчаровані несправедливим розподілом тягаря в питаннях міграції та небажанням союзників відповідати за біженців.

Проблема міграції в Європі - один із каменів спотикання для країн-союзників Альянсу. У той час як північні та східні союзники стурбовані російською агресією, південні зосереджені на питаннях міграції та кордонів. В Альянсі існує принципова невідповідність у сприйнятті загроз, і це загалом ускладнює вирішення завдань безпеки, з якими НАТО стикається. Якщо ця тенденція укріпиться, союзникам буде дуже важко діяти спільно перед безпосередньою загрозою, яка може підірвати колективність і довіру, що лежить в основі положень про оборону НАТО.

Крім того, існує реальна занепокоєність щодо того, які поступки Трамп (керований бажанням досягти дипломатичної перемоги на високому рівні), що з Брюсселя поїде до Хельсінкі на саміт з президентом Росії Володимиром Путіним 16 липня, може запропонувати російському лідерові. Альянс повинен бути єдиним. Його згуртованість, напевно, ніколи не була важливішою з часів «холодної війни». У довгостроковій перспективі НАТО повинен боротися зі своїми внутрішніми розладами та розрізненим відчуттям загроз, а також досягти прогресу у виконанні практичних та значущих ініціатив, які стоять на порядку денному саміту.

Джерело: The Atlantic council

Переклала Наталія Сокирчук