«Заборона» московської церкви. Навіщо влада мобілізує фанатів Путіна
Любителі показних хресних ходів «проти війни» знову гуртуються
Після великих травневих канікул Верховна Рада швидкими темпами взялася за потенційно резонансні для суспільства законопроекти. Так, у вівторок у порядку денному парламенту досить несподівано опинився проект депутата від «Народного фронту» Антона Геращенка про штрафи за демонстрацію георгієвських стрічок, який було прийнято одразу в цілому.
Таким чином депутати відреагували на безумовний «суперхіт» від президента. Нагадаємо, глава держави ухвалив указ про блокування в Україні низки російських сайтів, включаючи популярні соцмережі «ВКонтакте» та «Одноклассники».
На четвер у Раді було заплановано розгляд ще двох скандальних законопроектів – №4511 «Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких перебувають у державі, яку визнано Верховною Радою України державою-агресором» та №4128 «Про внесення змін до закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (щодо зміни релігійними громадами підлеглості)».
Власне, з назв цих законопроектів уже стає зрозумілою їхня направленість – очевидно, що спрямовані вони проти московської церкви в Україні (Української православної церкви Московського патріархату), хоча сама вона прямо в текстах проектів не згадується. Власне, в УПЦ МП вже здійняли галас, ЗМІ прокремлівського ґатунку активно ширять цю тему, погрожуючи страшними наслідками в разі ухвалення цих законопроектів. Активно піаряться політики з «православного табору»: одіозний народний депутат Сергій Ківалов стверджує, що в нього є підписи тисяч вірян Московського патріархату, які начебто вимагають відстояти їхнє право на свободу віросповідання. Обурюється і колега Ківалова – відомий «православний меценат» та організатор хресних ходів, мільярдер Вадим Новинський.
Згадані законопроекти планувалось винести на розгляд Ради ще торік, але тоді вирішили зайвий раз не провокувати напругу на такому чутливому релігійному ґрунті. Зараз же Рада та президент, схоже, увійшли в раж та змагаються одне з одним у прийнятті скандальних рішень і принаймні в першому читанні «релігійні» законопроекти таки може бути прийнято.
Законопроект №4511 зареєстрували в парламенті ще у квітні минулого року. Серед його авторів – більше десятка депутатів, переважно з Блоку Порошенка та «Народного фронту» (Дмитро Тимчук, Андрій Левус, Олександр Бригинець, Олег Петренко та інші). В пояснювальній записці до проекту зазначено, що в Україні діють релігійні організації, центри яких перебувають у державі, котру визнано Верховною Радою України агресором, а релігійний фактор має вагомий вплив на формування суспільної думки. Тож автори законопроекту пропонують ввести особливий статус для релігійних організацій, керівні центри яких розташовані в країні, визнаній державою-агресором, та передбачити правовий механізм регулювання діяльності вказаних релігійних організацій на території України.
Взяти під контроль ці організації пропонується таким чином: держава має укласти відповідні договори щодо особливого статусу таких організацій, які міститимуть зобов’язання релігійної організації поважати суверенітет, територіальну цілісність та закони України, а також поважати інші релігійні організації, які проводять свою діяльність на території Україні. Держава, у свою чергу, гарантуватиме права та безперешкодну діяльність релігійним організаціям у межах чинного законодавства. Але найцікавіше не це – власне, договір можна укласти який завгодно. Законопроект передбачає призначення центрального та регіонального керівництва таких релігійних організацій після узгодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії. Також, за задумом авторів законопроекту, з державою треба буде узгоджувати запрошення іноземних релігійних діячів для проповідницької та іншої канонічної діяльності. Кара за невиконання цих умов – припинення діяльності релігійної організації на території України.
Таке регулювання державою діяльності релігійних організацій справді суперечить Конституції та закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Власне, Головне науково-експертне управління парламенту і звернуло увагу на те, що право на свободу світогляду та віросповідання гарантоване Конституцією України, а церква в Україні відокремлена від держави. Тому надання «особливого статусу» з боку держави для деяких релігійних організацій, на його думку, може розцінюватись як втручання держави у діяльність церкви. Тож парламентські експерти рекомендували цей законопроект відхилити. Але УПЦ МП у нашій воюючій країні – все ж набагато більше, ніж просто «релігійна організація». Тож Міністерство культури та Комітет Ради з питань культури і духовності рекомендують прийняти законопроект в першому читанні з подальшим його доопрацюванням.
Іншій законопроект – №4128 – авторського колективу, який складається з головного «релігієзнавця» «Народного фронту» Віктора Єленського, нинішнього голови фракції Блоку Порошенка Артура Герасимова, позафракційного Сергія Тарути, радикала Андрія Лозового та інших, передбачає врегулювання процедури замін юрисдикційної належності релігійних громад. Єленський наполягає, що кожен віруючий має право змінити релігійну підлеглість, а в багатьох населених пунктах люди вже не хочуть перебувати в Московському патріархаті. За цим законопроектом, закон «Про свободу совісті та релігійні організації» доповнюється таким дуже розпливчастим терміном, як «самоідентифікація»: «Належність особи до релігійної громади визначає її самоідентифікація із цією релігійною громадою, підтвердженням чого є участь у релігійному житті конкретної громади». А зміну підлеглості релігійних громад пропонується проводити «шляхом реєстрації нової редакції статуту (положення) або змін та доповнень до нього, прийнятих за згоди на таку зміну простої більшості осіб, присутніх на зборах громадян, які належать до релігійної громади». Умовно кажучи, якщо «самоідентифікована» громада вирішить перевести приход в тому чи іншому населеному пункті з Московського патріархату до Київського (або навпаки), то храм, відповідно, змінить релігійну юрисдикцію.
В УПЦ МП, звісно, вбачають у цьому ризики. Адже дійсно велика кількість вірян розчарувалась у поведінці священнослужителів цієї церкви під час війни. Промосковське духовенство говорить про ймовірність «захоплення їхніх храмів», бо «більшість релігійної громади», яка прийме відповідне рішення, нібито можна буде нагнати за допомогою тітушок, котрі до громади не матимуть жодного стосунку. Цей законопроект також отримав негативний вердикт Головного науково-експертного управління. Втім, за словами народного депутата від «Народного фронту» Вікторії Сюмар, якщо у якогось з двох «церковних» проектів і є шанси бути проголосованим принаймні в першому читанні, то саме у 4128. Співрозмовники «Главкома» у БПП розповіли, що наразі кінцевого рішення відносно цих законопроектах немає, але, скоріш за все, їх навіть не буде внесено до зали: «Спочатку ми внесли їх у порядок денний, а потім передумали».
Передумали – не передумали, але завтра прихильники московської церкви проводять молебен під стінами Верховної Ради з метою напоумити депутатів не приймати «репресивні» законопроекти. «Репресії проти УПЦ (МП) – це не лише дискримінація якогось інституту, установи, УПЦ (МП) – це мільйони українців… Політики мають відповідати перед суспільством і державою», – заламує руки голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП єпископ Климент (Вечеря). Подав голос проти наступу на московську церкву такий захисник «русского міра», як Віктор Медведчук, підняв релігійну тему на свої прапори Опозиційний блок…
У зв’язку з цим виникає логічне питання: якщо ці історії і не планується доводити до кінця, навіщо влада взагалі затіяла мобілізацію промосковських віруючих та підконтрольних Кремлю пропагандистів? Очевидно, що рішення про можливу заборону УПЦ МП з її величезною кількістю приходів не вдасться провернути так само швидко, як заборону георгіївських стрічок. Треба було промацати реакцію і відвернути увагу від чогось іншого? Дійсно, під дахом Московського патріархату зібралися деякі персонажі, які, м’яко кажучи, без пієтету ставляться до існування держави Україна, а в храмах пропагується література відверто антиукраїнського змісту. Але поки що зайве точкове створення напруги в чутливому питанні без розуміння, як його реально вирішувати, лише підкреслює метушливі метання влади. А любителі показних хресних ходів «проти війни» тільки згуртовуються перед штучною загрозою.