Том Круз змінився до невпізнання, а Бакланов став Довженком. Головні прем'єри 1 жовтня 2026 року

Перший кінотиждень жовтня принесе українським глядачам одразу кілька гучних прем'єр. Голлівудський актор Том Круз у чорній комедії «Діґґер» зміниться до невпізнання та зіграє мільярдера, який спочатку спричинив глобальну катастрофу, а тепер намагається врятувати людство. Тим часом український актор Григорій Бакланов у стрічці «Довженко. Перший погляд» перевтілиться у молодого Олександра Довженка, який лише починає свій шлях у кіно. А голлівудські зірки Енн Гетевей і Дакота Джонсон заплутаються у брехні, одержимості та небезпечному потязі у психологічному трилері «Веріті».

«Главком» розповідає про головні кінопрем'єри 1 жовтня 2026 року.

• Країна: Україна, Румунія, Словаччина
• Режисер: Костянтин Коновалов
• Актори: Григорій Бакланов, Максим Самчик, Поліна Василина, Богдан Бенюк, Роман Ясіновський

«Довженко. Перший погляд» – історична пригодницька драма режисера Костянтина Коновалова про початок кінематографічного шляху легендарного режисера Олександра Довженка. Головну роль виконав Григорій Бакланов, відомий, зокрема, за образом Лавріна у «Спіймати Кайдаша». Події розгортаються в Одесі 1926 року. Молодий художник Довженко приїздить до міста, де українське кіно лише шукає власну мову. Він хоче створювати мистецтво, а не пропаганду, однак дуже швидко стикається із системою, яка прагне контролювати митців. Довженко отримує можливість працювати над своїм першим повнометражним фільмом, але творчий експеримент перетворюється на боротьбу за право самому вирішувати, яким має бути його кіно. Поруч із ним – письменник Юрій Яновський, балерина Іда Пензо та директор Одеської кінофабрики Павло Нечеса.

В основі сюжету лежить реальний переломний період біографії Довженка. До кінематографа він прийшов доволі пізно: встиг попрацювати вчителем, дипломатом, художником та карикатуристом. У 1926 році Довженко справді опинився на Одеській кінофабриці ВУФКУ. Саме там почався шлях, який за кілька років привів його до «Звенигори», «Арсеналу» та «Землі» – стрічок, що згодом зробили українського режисера одним із найвідоміших представників світового поетичного кіно.

Окремою сюжетною лінією стає робота над «Сумкою дипкур'єра» – шпигунською пригодницькою стрічкою 1927 року. Це перша повнометражна режисерська робота Довженка, яка збереглася до наших днів. Цікаво, що сам режисер також ненадовго з'явився в ній у кадрі – зіграв кочегара. Натомість свою попередню комедію «Вася-реформатор» він пізніше не вважав повноцінною власною режисерською роботою. Тому саме період створення «Сумки дипкур'єра» автори нового фільму використовують як точку народження Довженка-кінематографіста. Але Коновалов хотів показати не звичний радянський портрет Довженка, а митця, сформованого значно ширшим культурним середовищем. 1920-ті у фільмі – це не лише більшовицькі лозунги та майбутні репресії, а й український культурний вибух, європейські впливи, джаз, авангард і люди, які намагалися створити сучасне національне мистецтво.

Одним із важливих персонажів став Юрій Яновський – його зіграв актор Максим Самчик. Реальний Яновський у ті роки працював на Одеській кінофабриці та належав до найближчого творчого середовища Довженка. Богдан Бенюк зіграв Павла Нечесу – директора Одеської кінофабрики ВУФКУ. Поліні Василиній дісталася роль балерини Іди Пензо. Поруч із вигаданими драматургічними епізодами автори залишили в стрічці справжніх людей, із якими перетинався молодий Довженко.

Зйомки проходили в Одесі та Києві, причому команда активно використовувала реальні історичні локації. У кадрі можна побачити Одеську кіностудію, Одеський оперний театр, Приморський бульвар та інші впізнавані місця міста. Частину епізодів створювали у Києві, зокрема на Національній кіностудії імені Олександра Довженка та в музеї «Укрзалізниці». За операторську роботу відповідав Володимир Гуєвський, художником-постановником став Дмитро Святкін. Бюджет стрічки склав приблизно 46 млн грн.

• Країна: США
• Режисер: Алехандро Ґонсалес Іньярріту
• Актори: Том Круз, Сандра Гюллер, Різ Ахмед, Джон Гудмен, Джессі Племонс, Емма Д'Арсі, Роберт Джон Берк, Корі Джонсон

«Діґґер» – чорна апокаліптична комедія оскароносного режисера Алехандро Ґонсалеса Іньярріту з титулованим актором Томом Крузом в головній ролі у незвичному для нього образі. Це перша англомовна повнометражна робота Іньярріту після «Легенди Г'ю Гласса» 2015-го та перший за дев'ять років фільм Круза, який не належить до великих франшиз на кшталт «Місії неможливої» чи «Топ Ґана». 64-річний Круз грає Діґґера Роквелла – надзвичайно впливового нафтового магната, чия компанія спричиняє глобальну екологічну катастрофу. Однак замість того, щоб просто визнати власну відповідальність, ексцентричний мільярдер вирішує переконати людство, що саме він здатен його врятувати. Так починається абсурдна гонитва людини з величезною владою та ще більшим его. Компанія Warner Bros. описує героя просто як «наймогутнішу людину світу», яка відчайдушно прагне довести, що є рятівником людства.

Зовнішність Круза змінили майже до невпізнаваності – актор з'являється в кадрі з чималим животом, залисиною, сивим волоссям та зміненими рисами обличчя. Над пластичним гримом працював Кадзухіро Цудзі – дворазовий лауреат «Оскара», який перетворював актора Гері Олдмана на Вінстона Черчилля у «Темних часах» та працював над образом Бредлі Купера в «Маестро». Для Круза використовували протези та спеціальний костюм. Водночас Іньярріту називав таке перевтілення іншим різновидом безстрашності актора – цього разу не пов'язаним зі стрибками з літаків чи небезпечними трюками. Сам Круз розповідав, що хотів попрацювати з Іньярріту ще відтоді, як побачив його дебютний фільм «Сука-любов» у 2000 році. Серйозно обговорювати спільний проєкт вони почали приблизно сім років тому, коли актор працював над «Топ Ґан: Меверік». За словами Круза, одного разу він навіть серед ночі приїхав на зустріч із режисером на мотоциклі. До зйомок проєкт дійшов лише через кілька років, тож сам Іньярріту говорив про майже десятирічний шлях картини до екрана.

Сценарій Іньярріту написав разом із Ніколасом Джакобоне та Александером Дінеларісом, з якими створював оскароносного «Бердмена». До розробки історії долучився й Джез Баттерворт, відомий роботою над фільмами «Форд проти Феррарі» та «Індіана Джонс і реліквія долі». Сам Круз цього разу виступив не лише головним актором, а й одним із продюсерів разом з Іньярріту та Мері Парант. Для Іньярріту це ще й возз'єднання з оператором Еммануелем Любецкі, який знімав «Бердмена» та «Легенду Г'ю Гласса» і три роки поспіль отримував «Оскар» за операторську роботу. «Діґґера» вони повністю зняли на плівку у форматі VistaVision – широкоформатній технології, що виникла ще у 1950-х і останніми роками знову привернула увагу великих режисерів. Знімальний період тривав близько шести місяців у Великій Британії.

Студія Warner Bros. не повезла «Діґґер» на головні осінні кінофестивалі, хоча вона вже була готова. Директор Венеційського фестивалю Альберто Барбера підтверджував, що студія вирішила пропустити фестивальний етап у межах власної маркетингової стратегії. Однією з причин називали бажання якомога довше приховувати важливий сюжетний поворот. Тому світову прем'єру влаштували лише 23 вересня  в Лондоні, менш ніж за десять днів до американського та світового старту. На показі були Том Круз, Сандра Гюллер та інші учасники команди. А серед гостей – принц Вільям і Кетрін, принцеса Уельська. Бюджет «Діґґера» оцінюється у $125 млн.

• Країна: Україна
• Режисерка: Юлія Орленко

«Омега» – український повнометражний документальний фільм режисерки Юлії Орленко про бійців Центру спеціального призначення «Омега» Національної гвардії України. У центрі стрічки – підрозділ під командуванням офіцера з позивним «Художник». Операції «Омеги» через специфіку роботи рідко обговорюють публічно, тому Орленко зміщує акцент із подробиць завдань на самих людей. Камера спостерігає за тим, як вони спілкуються, жартують і тримаються один за одного після повернення з бойових виходів. Саме ці буденні моменти стають однією з основ картини.

Для самої Юлії Орленко робота над «Омегою» стала особисто трансформаційною. Під час промокампанії режисерка розповідала, що заходила в проєкт із власними уявленнями та пересторогами. Але завершила його вже «зовсім іншою» людиною й з іншими цінностями. Однією з головних складностей було завоювати довіру військових: спочатку для бійців вона залишалася сторонньою людиною з камерою. Саме поступове скорочення цієї дистанції дозволило авторам показати героїв не тільки як професійних військових. Проєкт почав свій шлях задовго до широкого прокату. У червні 2024 року «Омегу» представляли на 19-му конкурсному відборі Держкіно, а виробництвом займалася компанія «Ухман і Компанія». Стрічку створили за підтримки Державного агентства України з питань кіно та у співпраці з Центром спеціального призначення «Омега». Продюсерами стали Михайло Ухман та Олена Яковенко, креативним продюсером – Богдан Жданов.

За камерою працювали Сергій Стеценко та Руслан Гірін. Стеценко – один із найвідоміших сучасних українських кінооператорів, лауреат «Срібного ведмедя» Берлінале за операторську роботу у фільмі «Плем'я» Мирослава Слабошпицького. Монтували «Омегу» Роман Синчук і сама Юлія Орленко, за звук відповідав Сергій Прокопенко. Для Орленко монтаж власного матеріалу був природним продовженням попереднього досвіду: у 2016-2023 роках вона працювала режисеркою та режисеркою монтажу в канадській продакшн-компанії ECG. Також вона навчалася сценарної майстерності у Wajda School & Studio у Варшаві.

• Країна: США
• Режисери: Майкл Шоуолтер
• Актори: Дакота Джонсон, Енн Гетевей, Джош Гартнетт, Майкл Ебботт молодший

«Веріті» – американський психологічний еротичний трилер режисера Майкла Шоуолтера, екранізація однойменного бестселера Коллін Гувер. Головні ролі виконали титуловані актори Дакота Джонсон, Енн Гетевей та Джош Гартнетт. Дакота Джонсон грає Лоуен Ешлі – письменницю, кар'єра якої переживає далеко не найкращі часи. Неочікувано вона отримує пропозицію, здатну розв'язати її фінансові проблеми: завершити популярну книжкову серію знаменитої письменниці Веріті Кроуфорд (у виконанні Гетевей), яка після нещасного випадку не може працювати. Лоуен переїжджає до віддаленого будинку Кроуфордів, де знайомиться з чоловіком Веріті Джеремі (його роль зіграв актор Дшож Гартнетт) і починає працювати з архівами письменниці. Серед рукописів вона знаходить автобіографічний текст із моторошними зізнаннями та сімейними таємницями. Чим більше Лоуен читає, тим складніше їй зрозуміти, де правда, а де вигадка. Водночас її дедалі сильніше тягне до чоловіка Веріті.

Письменниця Коллін Гувер самостійно видала роман «Веріті» у 2018 році, а після стрімкого зростання популярності права придбало видавництво Grand Central Publishing. На відміну від більшості найвідоміших творів Гувер, це не романтична драма, а психологічний трилер із відвертими сексуальними сценами та фіналом, який навмисно залишає читачеві простір для різних трактувань. Саме неоднозначність історії творці намагалися зберегти й у кіно. Джош Гартнетт наголошував, що йому подобається відсутність простої відповіді на запитання, хто з персонажів говорить правду.

Акторці Енн Гетевей у фільмі фактично довелося створювати кілька різних версій Веріті. Є письменниця, якою її бачить оточення, жінка з рукопису, яку уявляє Лоуен під час читання, і справжня Веріті, наміри якої залишаються загадкою. Акторка розповідала, що навіть змінювала голос залежно від того, яку версію героїні грала. Екранізація стала еротичнішою за книжку. Шоуолтер свідомо посилив сексуальну напругу між персонажами, а одна з найбільш обговорюваних сцен узагалі виникла випадково. Під час зйомок Гетевей та Джонсон запропонували, щоб їхні героїні поцілувалися. Цього не було ані в романі, ані в сценарії. Спочатку Коллін Гувер поставилася до зміни насторожено, однак після перегляду сцени погодилася залишити її у фільмі. Режисер пояснював, що цей момент додав стосункам двох жінок ще один рівень одержимості та небезпечного потягу.

Виробничий бюджет «Веріті» склав близько $40 млн. Для порівняння, попередня велика екранізація Гувер – «Покинь, якщо кохаєш» – коштувала приблизно $25 млн. Стрічка мала комерційний успіх, зібравши понад $350 млн у світі. Втім, у США нова стрічка отримала рейтинг R (дітям та підліткам молодше 17 років заборонено дивитися фільм) за сексуальний контент, оголення, насильство, криваві сцени та ненормативну лексику. Це може відобразитися на фінальних касових зборах «Веріті».

• Країна: США
• Режисер: Скотт Во
• Актори: Алан Річсон, Овен Вілсон, Лейла Джордж, Родріґо Санторо, Салліван Степлтон, Пета Сержант, Адріана Барраса

«Перевізник» – американський комедійний екшн-трилер режисера Скотта Во, колишнього каскадера та постановника «Need for Speed» і четвертих «Нестримних». Головні ролі виконали Алан Річсон, найбільш відомий за серіалом «Річер», та Овен Вілсон. Попри українську назву, стрічка не пов'язана з серією «Перевізник» із Джейсоном Стейтемом. Це самостійна історія, яка поєднує бойовик, роуд-муві та комедію про двох абсолютно несхожих напарників.

За сюжетом, колишній військовий (його грає актор Алан Річсон) заробляє на життя виконанням складних і термінових доставок. Чергове завдання здається незвичним, але простим: доставити донорську печінку до лікарні, де на трансплантацію чекає смертельно хвора семирічна дівчинка. Разом з органом Генк отримує несподіваного напарника – менеджера з трансплантації Бена Бішопа у виконанні актора Овена Вілсона. У героїв є лише кілька годин, перш ніж печінка стане непридатною для пересадки. Ситуація ускладнюється, коли за тим самим органом починає полювати кримінальний картель: його ватажок Даміан Зальдівар хоче використати печінку для порятунку власної матері.

В основі фільму – сценарій Томмі Вайта та Майлза Габлі, який ще у 2023 році потрапив до знаменитого голлівудського Black List. Це щорічний перелік найпопулярніших серед продюсерів сценаріїв, які ще не були екранізовані. Тоді історія була дещо іншою: Генк мав за три години доставити печінку з аеропорту Лос-Анджелеса до лікарні в Санта-Барбарі, а орган намагався перехопити керівник найнебезпечнішого злочинного синдикату Південної Каліфорнії. Після запуску виробництва Каліфорнію замінили Австралією. Зйомки стартували навесні 2025 року у штаті Квінсленд.

Актор Алан Річсон долучився до стрічки «Перевізник» не лише як виконавець головної ролі, а і як один із продюсерів поряд із Тоддом Гарнером, Марком Фазано та Джеффрі Грінстайном. Овен Вілсон приєднався до проєкту на початку 2025 року, після чого акторський склад поповнили Санторо, Джордж, Барраса та інші.

• Країна: США, Іспанія
• Режисери: Джессі Джонсон
• Актори: Лора Марано, Антоніо Бандерас, Крістіна Очоа, Луїс Менділор

«Суперхижак» – американо-іспанський екшн-трилер режисера Джессі Джонсона, колишнього каскадера та автора «Нещасного випадку», «Колектора» і «Борг: Колектор 2». У центрі історії – Тетяна у виконанні акторки Лори Марано, яка разом із друзями вирушає на відпочинок до Мексики. Вечірки та занурення з акулами мали стати головними пригодами подорожі, однак під час дайвінгу компанія випадково знаходить на дні кокаїн, що належить наркокартелю. Злочинці захоплюють друзів, а Тетяну та її подругу Кейлі заганяють у клітку для акул і змушують спуститися по наркотики. Тепер дівчатам потрібно одночасно стежити за запасом повітря, уникати акул і придумати, як перехитрити озброєних людей нагорі.

Сценарій написав Ентоні Стівен Джордано, а постановку довірили Джессі Джонсону – режисерові, чия кар'єра починалася саме з каскадерської роботи. До переходу в режисуру він працював над «Згадати все», «Термінатором 3» та «Місією неможливою 3». Для самого Джонсона робота над стрічкою була викликом перед власним страхом води. Під час промокампанії режисер розповідав, що почувався некомфортно у відкритому морі, однак фільм вимагав постійної роботи на воді та під нею. Значну частину матеріалу створювали в реальних морських умовах, а не лише в контрольованому павільйонному басейні. Зйомки стартували влітку 2025 року на Канарських островах, хоча за сюжетом дія відбувається біля узбережжя Мексики.

Для Лори Марано, знайомої багатьом за серіалом «Остін і Еллі» від Disney, Тетяна стала помітним відходом від романтичних комедій та молодіжних проєктів. Акторка розповідала, що фізична складова ролі була однією з причин, чому вона погодилася на фільм. Джонсон своєю чергою хотів, щоб героїня перемагала не завдяки раптово набутим бойовим навичкам, а через витривалість, кмітливість і здатність діяти під тиском. Титулований актор Антоніо Бандерас грає Бернса – жорсткого й методичного чоловіка, пов'язаного з кримінальною частиною історії. Ще під час запуску стрічки  продюсери описували його персонажа як людину, сформовану насильством. Для самого Бандераса це ще один міжнародний проєкт, знятий у рідній Іспанії: «Суперхижак» створювався як копродукція американської Capstone та іспанської AF Films.

• Країна: Іспанія
• Режисер: Педро Альмодовар
• Актори: Барбара Ленні, Вікторія Луенго, Леонардо Сбаралья, Айтана Санчес-Хіхон, Мілена Сміт, Россі Де Пальма

«Гірке Різдво» – трагікомедія Педро Альмодовара та його перший повнометражний іспаномовний фільм після «Паралельних матерів» 2021 року. Між ними режисер зняв англомовні короткометражки «Людський голос» і «Дивний спосіб життя», а також свій перший англомовний повний метр «Сусідня кімната», який здобув «Золотого лева» Венеційського кінофестивалю. Фільм «Гірке Різдво» розповідає одразу дві історії, які поступово починають віддзеркалювати одна одну. Перша відбувається у грудні 2004 року. Ельза (у виконанні акторки Барбари Ленні), успішна режисерка реклами, втрачає матір. Але замість того, щоб пережити горе, буквально ховається в роботі. Панічна атака змушує її зупинитися, і разом із подругою Патрісією вона їде на острів Лансароте. Її партнер Боніфасіо залишається в Мадриді. Паралельно режисер Рауль, який переживає творчу кризу, пише сценарій. Поступово стає зрозуміло, що історія Ельзи народжується саме з його тексту.

Альмодовар зазначав під час промокампанії, що знімає кіно про те, звідки режисери беруть матеріал для кіно. Режисер досліджував власний творчий процес і ставив собі незручне запитання: наскільки далеко митець може зайти, перетворюючи реальних людей і їхні трагедії на власні сюжети. Тема втрати матері також для нього особиста – мати режисера Франсіска Кабальєро померла у 1999 році. А до цього неодноразово з'являлася в його стрічках у невеликих ролях.

Зйомки «Гіркого Різдва» стартували в червні 2025 року й завершилися у серпні. Основними локаціями стали Мадрид і вулканічний острів Лансароте на Канарах. За операторську роботу відповідав Пау Естеве Бірба, монтаж – Тереса Фонт, а музику традиційно для пізніх робіт Альмодовара написав композитор Альберто Іглесіас. Виробництвом займалася компанія братів Педро та Агустіна Альмодоварів El Deseo. Виробничий бюджет стрічки становив  €11,5 млн. Іспанський Інститут кінематографії виділив виробництву €1 млн державної допомоги.

• Країна: Камбоджа
• Режисери: Сокйоу Чеа, Інрасотхітхеп Нетх
• Актори: Тханет Тхорн, Йошіхіко Хосода, Сокйоу Чеа, Інрасотхітхеп Нетх, Ма Райнет

«Зловісний ритуал» – камбоджійський горор режисерів і сценаристів Сокйоу Чеа та Інрасотхітхепа Нетха. Для обох це дебют у повнометражному кіно. Стрічка поєднує класичну історію про проклятий будинок із камбоджійськими віруваннями, сімейною драмою та пам'яттю про трагічне минуле країни. За сюжетом, головна героїня Сорія – молода художниця манги камбоджійсько-японського походження. Після смерті матері вона вирушає разом із хлопцем Даїчі з Японії до Камбоджі. Сорія хоче більше дізнатися про країну, з якої колись утекла її мати, познайомитися з родичами та водночас знайти натхнення для власної роботи. У Пномпені Сорія оселяється у старому житловому комплексі, де колись мешкала її мати. Родичі зустрічають її надзвичайно тепло, однак незабаром дівчину починають переслідувати криваві видіння, кошмари та дивні події. Згодом з'ясовується, що гостинність мешканців має значно страшніше пояснення. У будинку живе злий дух, якому потрібен новий носій, інакше він знову почне вбивати людей.

У фільмі поєднуються дві різні традиції азійського горору. Через Сорію та її японське життя відчувається вплив японських історій про привидів і прокляті місця. Тоді як після приїзду до Пномпеня на перший план виходять камбоджійські релігійні уявлення та ритуали. У стрічці звучать одразу три мови – кхмерська, японська та англійська. Оператором «Зловісного ритуалу» став Джеремая Оверман, музику написав французький композитор Жан-Шарль Бастіон, а продюсером виступив Лой Те.

Для країни з відносно невеликою сучасною кіноіндустрією сама поява фільму на великих міжнародних фестивалях стала помітною подією.  Камбоджа обрала «Зловісний ритуал» своїм претендентом на 98-му церемонію премії «Оскар» у категорії найкращого міжнародного фільму. До номінації стрічка зрештою не дійшла. До цього Камбоджа лише одного разу отримувала номінацію в цій категорії – за документальну картину Рітхі Паня «Зникле зображення».

• Країна: Китай
• Режисер: Цао Лян
• Актори озвучування: Туте Хамень, Ма Чжен'ян, Чжан Цзе, Чжу Ї, Лю Сяоюй, Лю Цун, Чжан Ай, Цін Ліньхао

«Королівський кіт» – китайський анімаційний пригодницький фільм режисера Цао Ляна, який поєднує детектив, бойові мистецтва, гумор і стилістику традиційного Китаю. Події розгортаються у стародавньому місті Цзіньлін – історичній назві сучасного Нанкіна. Тут живе кіт Жань Юй, який мріє стати справжнім героєм. Одного дня він випадково опиняється втягнутим у небезпечну історію: таємнича організація викрадає його близького друга, а за злочином ховається значно масштабніша змова. Щоб урятувати товариша, Жань Юй вирушає на пошуки й поступово розуміє, що від нього може залежати доля всього міста.

Особливістю мультфільму став світ, населений антропоморфними тваринами, але побудований за законами традиційного китайського міста. У дизайні вулиць, будинків, костюмів та інтер'єрів автори використовували мотиви класичної китайської архітектури. Цзіньлінь обрано невипадково: під цією назвою Нанкін існував у різні періоди китайської історії та неодноразово був столицею держави. За голосами персонажів стоять відомі китайські актори дубляжу. Туте Хамень має великий досвід роботи в анімації, відеоіграх та китайських версіях іноземних проєктів. Чжан Цзе – один із найвідоміших акторів озвучування в Китаї, який працював над десятками анімаційних серіалів, ігор та телевізійних проєктів. Ма Чжен'ян і Лю Сяоюй також регулярно озвучують китайське donghua – саме так у Китаї називають власну анімацію.