Страшно веселий Кузьма та «П'ятдесять відтінків сірого» навиворіт. Головні кінопрем'єри тижня

Цього тижня український кінопрокат помітно пожвавиться. Після літнього затишшя на великі екрани виходять одразу шість нових стрічок, що значно більше, ніж у попередні тижні. Серед головних національних прем'єр – документальний фільм «Кузьма: Страшно веселий» про Андрія Кузьменка та фантастичний трилер «Кінець Оук-Стріт» з Енн Гетевей і Юеном МакГрегором. Також глядачі зможуть побачити романтичну комедію «Лише одна ніч», французьких «Агентів на мільйон», провокаційний фільм Грегга Аракі «Я хочу від тебе сексу» та номіновану на «Оскар» анімацію «Арко. Мандрівка крізь час».

 «Главком» детально розповідає про всі кіноновинки 13 серпня 2026 року.

• Країна: Україна
• Режисер: Артем Григорян

«Кузьма: Страшно веселий» – український біографічний документальний фільм про Андрія Кузьменка, лідера гурту «Скрябін». Режисером стрічки став Артем Григорян, а виробництвом займалася студія Knife! Films. Її команда раніше створила документальні хіти «Яремчук: Незрівнянний світ краси», «Океан Ельзи: Спостереження Шторму» та «Епізоди: Україна на Мундіалі».

Фільм простежує життя Андрія Кузьменка від хлопця з Новояворівська до фронтмена «Скрябіна» та артиста, якого знала вся країна. Водночас автори від самого початку не хотіли створювати ще одну традиційну біографію з переліком дат, пісень, альбомів і телевізійних появ. У центрі стрічки – те, як змінювався сам Кузьма: його погляди, характер, самоіронія, стосунки з людьми, ставлення до популярності та країни. Замість класичної документальної конструкції, де десятки знайомих героя сидять перед камерою і розповідають, яким він був, головним оповідачем фільму фактично зробили самого Андрія Кузьменка. Його історія складається з інтерв'ю різних років, домашнього відео, концертних записів, фотографій, аудіоматеріалів та інших архівів. Коментарі близьких у стрічці також є, але саме архівний Кузьма має вести глядача через власне життя.

Команда опрацювала 22573 фотографії та документи, 4953 відеоматеріали та 291 аудіозапис – загалом близько 28 тис. архівних документів. Тільки тривалість переглянутих відео перевищила 400 годин. Матеріали збирали більш ніж зі 150 різних джерел. Значну їх частину раніше публічно не показували. Продюсер Максим Сердюк пояснював, що команда фактично не ставила перед собою меж під час пошуку. Коли власники архівів запитували, що саме потрібно знайти, відповідь була максимально простою – «нам треба все». Продюсером щодо архівів став журналіст і кінокритик Юрій Самусенко, який працював із величезним масивом зібраних матеріалів.

Саме такий пошук приніс кілька справжніх знахідок. Наприклад, режисер Діма Кочнєв свого часу записав із Кузьмою інтерв'ю для власної курсової роботи. Розмова була зроблена ще у 2013 році, але ніколи не публікувалася. Через роки цей запис знайшла команда «Страшно веселого», і він став частиною великого архіву нової стрічки. Режисер Артем Григорян своєю чергою хотів відійти від образу Кузьми, який остаточно сформувався вже після його загибелі. За понад 10 років навколо музиканта виник своєрідний набір усталених характеристик: народний герой, жартівник, людина, яка завжди говорила правду. Григоряна цікавило, як ця людина взагалі стала тим Кузьмою, якого зрештою побачила вся країна.

За словами режисера, у фільмі справді є багато історій, які прихильники «Скрябіна» вже знають. Але команда знайшла й чимало нового – не тому, що ці факти хтось навмисно приховував, а тому, що раніше ніхто не намагався зібрати їх в одному місці і настільки глибоко вивчити. Григорян наголошував: творчі рішення підпорядковувалися бажанню показати Кузьму під іншим кутом. Назва «Страшно веселий» також добре передає принцип, за яким автори будували картину. Кузьменко залишив по собі величезну кількість смішних інтерв'ю, історій і телевізійних появ, але його творчість далеко не завжди була веселою. У різні періоди «Скрябін» проходив шлях від альтернативної електронної музики до масової поп-рок-сцени. Тоді як сам Кузьма дедалі відвертіше говорив про суспільство, політику, війну, людські страхи та розчарування.

Андрій Кузьменко загинув 2 лютого 2015 року у ДТП біля села Лозуватка на Дніпропетровщині. Йому було 46 років. Після його смерті популярність багатьох пісень «Скрябіна» зросла, а сам Кузьма поступово перетворився на культурний символ. Його цитують навіть люди, що не стежили за гуртом за  життя Андрія Кузьменка.

• Країна: США
• Режисер: Девід Роберт Мітчелл
• Актори: Енн Гетевей, Юен МакГрегор, Мейсі Стелла, Крістіан Конвері

«Кінець Оук-Стріт» – масштабний фантастичний трилер від режисера «Воно» Девіда Роберта Мітчелла, який цього разу отримав можливість попрацювати з бюджетом голлівудського блокбастера. Події розгортаються на початку 1980-х навколо родини Платт – подружжя Деніз і Грега та їхніх дітей Одрі й Браяна. Після загадкового космічного явища Оук-Стріт буквально вириває зі звичного американського передмістя й переносить разом із будинками та мешканцями у невідоме місце. Дуже швидко з'ясовується, що за межами знайомої вулиці блукають живі динозаври. Щоб вижити, Платтам доведеться відкласти внутрішні конфлікти й діяти як одна команда. Мітчелл наголошував, що сімейні проблеми існують ще до катастрофи, а екстремальні обставини лише загострюють їх і змушують героїв перевірити міцність стосунків.

Оскароносна акторка Енн Гетевей зіграла Деніз Платт, Юен МакГрегор – її чоловіка Грега. Для Гетевей стрічка стала частиною надзвичайно насиченого 2026 року. Акторка також з'явилася в «Одіссеї» Крістофера Нолана, повернулася до ролі Енді Сакс у продовженні «Диявол носить Prada». А серед її наступних великих проєктів – трилер «Веріті». Також Гетевей ось-ось має народити третю родину та взяти невелику паузу в акторській роботі.

Бюджет «Кінця Оук-Стріт» становить близько $80 млн. Для Мітчелла це безпрецедентний масштаб: замість незалежного жанрового кіно він уперше отримав такі кошти на великі декорації, складні сцени з динозаврами, масштабні візуальні ефекти та Imax-реліз. Сама ідея, як з'ясувалося під час промокампанії, народилася не з бажання зробити власний «Парк Юрського періоду». Мітчелл розповів Entertainment Weekly, що кілька років тому просто гуляв своїм районом у Мічигані та, проходячи повз гараж, сітчасту огорожу й сміттєві баки, раптом уявив там динозавра. Його зацікавив контраст між чимось фантастичним і максимально буденним американським передмістям. Саме з цього образу поступово виріс сценарій.

Продюсер Джей Джей Абрамс під час кампанії окремо підкреслював, що команда не прагнула створити чергову варіацію «Парку Юрського періоду». На його думку, сьогодні, коли прокат переповнений продовженнями та перезапусками, глядачі особливо потребують нових історій. Проєкт кілька років існував майже в режимі секретності. Про співпрацю Мітчелла, Гетевей, Warner Bros. і Bad Robot стало відомо ще у 2023 році, але сюжет не розкривали. Спочатку партнером Гетевей міг стати Оскар Айзек, який вів переговори щодо участі, однак зрештою роль Грега отримав Юен МакГрегор. Зйомки проходили з березня по червень 2024 року. Основними майданчиками стали Лондон і Атланта. Для фільму відтворювали американське передмістя 1980-х, яке має спочатку виглядати максимально звичайним, щоб поява динозаврів і руйнування звичного світу працювали ще контрастніше.

• Країна: США
• Режисер: Вілл Глак
• Актори: Моніка Барбаро, Каллум Тернер, Мая Гоук, Джулія Фокс,   Моллі Рінгволд, Есте Гаім, Куінтесса Свінделл, Мікаела Страус

«Лише одна ніч» – американська романтична комедія режисера Вілла Глака, автора «Легковажної Я», «Сексу по дружбі» та хіта «Люблю тебе ненавидіти». За сюжетом, Еллі у виконанні акторки Барбаро, – співачка, яка заробляє створенням рекламних джинглів. Оуен, якого зіграв актор Каллум Тернер, – власник піцерії, якого незадовго до початку головної ночі року кидає дівчина. Обоє вирушають у нічний Нью-Йорк із власними планами та зовсім не шукають серйозних стосунків. Упродовж наступних годин вони раз по раз випадково зустрічаються, сваряться, розходяться і знову опиняються поруч. Те, що мало стати лише однією божевільною ніччю, поступово перетворюється на історію двох людей, між якими виникають справжні почуття.

Утім, є одна важлива деталь: дія відбувається не зовсім у звичній Америці. У світі «Лише однієї ночі» секс до шлюбу заборонений законом 364 дні на рік. Лише раз на рік неодружені люди отримують 12 годин, протягом яких ця заборона не діє. Саме тому цю ніч називають головною у році. Дотримання правил контролюють за допомогою спеціальних біосенсорів, а порушникам загрожують проблеми із законом. Тому ця ніч перетворюється на масштабну подію: місто заповнюють вечірки, люди шукають партнерів, а Еллі та Оуен намагаються скористатися єдиною дозволеною можливістю. Щоправда, зовсім не так, як планували. Незвична концепція нагадує перевернуту версію «Судної ночі»: там держава раз на рік дозволяє будь-які злочини, а тут на короткий час скасовує заборону на дошлюбний секс.

Для Моніки Барбаро «Лише одна ніч» стала першою великою головною роллю у студійному романтичному фільмі після номінації на «Оскар» за образ Джоан Баез у «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець». До цього широка аудиторія найбільше знала її як Наташу «Фенікс» Трейс із «Топ Ґан: Меверік». Щодо Каллума Тернера, то він пройшов професійні уроки приготування піци, оскільки його герой володіє піцерією, а Глак хотів, щоб робота з тістом і печами виглядала природно. Навіть після закінчення знімальних сцен британський актор продовжував говорити американським акцентом. Тернер пояснював, що йому простіше залишатися в ньому весь день, ніж постійно перемикатися між власною вимовою та голосом персонажа.

Виробничий бюджет «Лише однієї ночі» становив $25 млн. Стрічка не потребувала дорогих спецефектів, однак значну частину коштів витратили на натурні знімання в Нью-Йорку, масштабні нічні епізоди з великою масовкою, музичні сцени та зірковий ансамбль. Основні зйомки проходили безпосередньо на Мангеттені, зокрема на Верхньому Вест-Сайді. Глак розповідав, що, коли на вулицях знімали сцени з оголеними статистами, випадкові перехожі не відверталися, а навпаки – зупинялися й дивилися на майданчик. Частину таких природних реакцій режисер вирішив використати у фільмі.

• Країна: Франція
• Режисер: Ентоні Марсіано
• Актори: Жан-Паскаль Заді, Рафаель Кенар

«Агенти на мільйон» – французька комедія режисера Ентоні Марсіано, заснована на реальній історії двох друзів, які починали без грошей і зв'язків, а згодом стали впливовими агентами гравців NBA. Головні ролі виконали Жан-Паскаль Заді та Рафаель Кенар – одні з найпомітніших французьких акторів останніх років.

За сюжетом, Жеремі у виконанні Кенара працює за прилавком відеопрокату в Ам'єні. А Буна, якого зіграв Заді, прибирає в аеропорту Орлі. У них немає ані грошей, ані потрібних знайомств, англійською вони володіють не ідеально, проте обох об'єднує пристрасть до баскетболу. Друзі вирішують спробувати себе у спортивному менеджменті й поступово прокладають шлях до найсильнішої баскетбольної ліги світу – NBA. Те, що могло б здатися типовою кінематографічною історією про двох аутсайдерів, які вирішили підкорити Америку, насправді засноване на реальних подіях.

Прототипами головних героїв стали французькі спортивні агенти Буна Ндіає та Жеремі Меджана. За десятиліття роботи вони пройшли шлях від фактично невідомих ентузіастів до представників відомих французьких баскетболістів. Їхні імена пов'язані, зокрема, з Ніколя Батюмом, Руді Гобером та однією з головних сучасних зірок NBA – Віктором Вембаньямою.  Причому під час промокампанії Марсіано окремо наголошував, що найбільш неймовірні повороти історії сценаристам вигадувати практично не довелося. «Усі факти правдиві», – заявляв режисер. За його словами, творцям довелося стискати приблизно 20 років кар'єри героїв у двогодинний фільм, об'єднувати деяких реальних людей в одного персонажа та створювати кількох вигаданих героїв заради драматургії. Водночас основні події, великі сюжетні повороти і навіть наведені у фільмі цифри базуються на реальній історії. Окремо Марсіано підтверджував правдивість епізоду з переглядом контракту Ніколя Батюма.

При цьому режисер не вважає «Агентів на мільйон» спортивним фільмом у традиційному розумінні. За його словами, баскетбол тут передусім є тлом для історії про дружбу двох людей, які мріють про значно більше, ніж їм нібито дозволяють стартові можливості. Вони отримують відмови, ризикують, помиляються і буквально «проходять крізь стіни», але продовжують рухатися вперед. Саме ця наполегливість, а не NBA як така, найбільше зацікавила Марсіано.

• Країна: США
• Режисер: Грегг Аракі
• Актори: Купер Гоффман, Олівія Вайлд, Мейсон Гудінг, Чейз Суї Вондерс, Давід Діггс, Шарлотта Ейчісон, Джонні Ноксвіл, Джеймс Дювал

«Я хочу від тебе сексу» – американська провокаційна комедійна драма з елементами трилера режисера Грегга Аракі. За сюжетом, молодий Елліот у виконанні актора Купера Гоффмана отримує роботу у знаменитої художниці та провокаторки Еріки Трейсі, яку зіграла титулована акторка Олівія Вайлд. Для хлопця це здається майже здійсненням мрії, однак звичайними робочими стосунками справа не обмежується: Еріка пропонує новому помічникові стати її музою. Елліот погоджується, але дуже швидко розуміє, що абсолютно не готовий до правил світу, в який потрапив. Історія, яка починається як провокаційна гра між молодим асистентом і впливовою художницею, поступово перетворюється на історію про бажання, владу, одержимість, зраду і зрештою – вбивство.

Грегг Аракі під час промокампанії пояснював, що початкова ідея була значно простішою. Проєкт народився як своєрідна варіація на тему «П'ятдесяти відтінків сірого». Однак у першій версії сценарію владним босом був чоловік, а його підлеглою – молода жінка. Після руху #MeToo режисер вирішив перевернути гендерні ролі. Так з'явилася Еріка – успішна, старша й набагато досвідченіша жінка, яка має владу над молодим чоловіком. Аракі вважав, що саме така конструкція дозволяє цікавіше поговорити про сучасні уявлення щодо влади, згоди та сексуальності.

Для Грегга Аракі стрічка стала довгоочікуваним поверненням у повнометражне кіно. Його попередній фільм «Біла пташка в заметілі» із Шейлін Вудлі вийшов ще у 2014 році. За цей час режисер працював на телебаченні над деякими серіалами, однак нового повного метра не випускав. При цьому «Я хочу від тебе сексу» став одним із найбільш масштабних прокатних проєктів у кар'єрі Аракі. Підтвердженої суми виробничого бюджету творці не оприлюднили.

Центральна роль Еріки стала для Олівії Вайлд одним із найсміливіших акторських образів останніх років. Її героїня – відома художниця, яка перетворила власну сексуальність, провокацію та контроль на частину творчого образу. Вайлд під час фестивальної кампанії пояснювала, що її зацікавила саме неоднозначність Еріки. Це жінка, яка чудово усвідомлює власну владу й не намагається поводитися так, щоб подобатися оточенню. Для Купера Гоффмана, сина покійного володаря «Оскара» Філіпа Сеймура Гоффмана, це ще одна велика головна роль після дебюту в «Локричній піці» Пола Томаса Андерсона, «Суботнього вечора» та «Довгої ходи».

Зйомки проходили у Лос-Анджелесі. Події розгортаються навколо сучасної артсцени міста – галерей, художників, вечірок і людей, для яких провокація стала частиною професії. Візуально Аракі використовує насичені кольори, попкультурні деталі та альтернативну музику, з якими асоціюються його найвідоміші роботи. Світова прем'єра «Я хочу від тебе сексу» відбулася 23 січня 2026 року на кінофестивалі Sundance у Парк-Сіті. Фільм показали у престижній секції Premieres. Стрічку особисто представляли Грегг Аракі, Олівія Вайлд, Купер Гоффман, Мейсон Гудінг та Чейз Суї Вондерс.

• Країна: США, Велика Британія, Франція
• Режисер: Юго Б'єнвеню
• Актори озвучування: Альма Ходоровськи, Сванн Арло, Вінсент Макен, Луї Гаррель, Вілльям Лебхіл, Софі Мас

«Арко. Мандрівка крізь час» – французький анімаційний фантастичний фільм Юго Б'єнвеню, який за рік пройшов шлях від спеціального показу Каннського кінофестивалю до головної нагороди фестивалю анімації в Ансі та номінації на «Оскар». За сюжетом, у далекому майбутньому десятирічний Арко живе у світі, де людство навчилося подорожувати в часі. Одного дня хлопчик без дозволу вирушає у свій перший політ у спеціальному райдужному костюмі, однак збивається з курсу і замість запланованої подорожі опиняється у 2075 році. Його падіння з неба бачить десятирічна Айріс. Дівчинка вирішує прихистити незнайомця та допомогти йому повернутися додому.

Проблема в тому, що 2075-й для Арко – далеко не майбутнє, а фактично минуле. І воно зовсім не схоже на утопічний світ, із якого прилетів хлопчик. Земля потерпає від екологічних катастроф, пожеж та екстремальної погоди, дорослі значну частину часу проводять далеко від дітей, а технології дедалі активніше замінюють живе спілкування. За Айріс, наприклад, доглядає робот Міккі, тоді як її батьки часто присутні в житті доньки лише у вигляді голограм. Знайомство з Арко дає дівчинці не тільки друга, а й можливість побачити, якою Земля може стати через сотні років, якщо людство все-таки впорається зі своїми проблемами.

Саме ця різниця між двома майбутніми стала основою задуму Б'єнвеню. Режисер свідомо відмовився від звичної для фантастики моделі, за якою майбутнє неодмінно має бути похмурою антиутопією. Світ Арко у 2932 році, навпаки, зелений і спокійний: люди живуть у гармонії з природою, а Земля отримала можливість відновитися. Тобто дитина прилітає з хорошого майбутнього у проблемне минуле, яке ще тільки має вирішити, яким воно стане.

Б'єнвеню пояснював, що ця ідея для нього принципова. Режисер вважає себе радше песимістом, однак після народження дітей зрозумів, що не хоче передавати їм лише власний страх перед майбутнім. «Арко» він задумував як фільм, який має дати дитині надію і показати: навіть якщо нинішній світ перебуває у кризі, майбутнє ще не визначене. Під час промокампанії режисер сформулював це дуже просто – перш ніж хороше майбутнє може статися, люди повинні хоча б навчитися його уявляти.

Сценарій Б'єнвеню написав разом із Феліксом де Живрі. Візуально режисер орієнтувався на класичну мальовану анімацію, а серед впливів під час промокампанії згадував японську школу, зокрема роботи Хаяо Міядзакі, а також «Інопланетянина» Стівена Спілберга.  Виробництво виявилося значно складнішим, ніж може здатися за легкою мальованою стилістикою. Робота над «Арко» тривала близько п'яти років, а практично весь фільм створювали в Парижі. Бюджет стрічки склав близько €9,5 млн.

Одним із ключових моментів для проєкту стало залучення до творчої команди титулованої акторки Наталі Портман та її продюсерської партнерки Софі Мас. Вони побачили ранню версію «Арко» через спільного знайомого. Портман згадувала, що обидві були настільки вражені побаченим, що практично одразу захотіли приєднатися до картини. Акторка називала історію глибокою та особливо важливою для часу, в якому вона створювалася. Для Портман це був не лише черговий продюсерський проєкт. Під час промокампанії вона розповідала, що після перегляду «Арко» говорила про нього зі своїми дітьми. Мультфільм дав привід обговорити кліматичні зміни, можливе майбутнє людства і навіть таку непросту тему, як батьки, котрі фізично відсутні поруч із дитиною. Портман особливо сподобалося, що автори не спрощують складні питання лише тому, що фільм розрахований також на дітей.