Це дно. Актор Тарас Цимбалюк збурив мережу гучною заявою про мову

Зірка серіалу «Спіймати Кайдаша» Тарас Цимбалюк виклав на своїй сторінці у соцмережі допис про перехід на українську мову, що викликав гарячу дискусію в коментарях.

«Розмовляючи «язиком» ми схожі на росіян, але російськомовному населенню України потрібно подавати вірний приклад, а не тикати грубо носом. Я формувався в україномовному оточенні, але мене теж торкнувся «шлейф» русифікації України періоду совка. Приклад: після вузу почав бігати на проби: 99% матеріалу російською. Хочеш бути актором кіно – розмовляй російською… Отож, як результат, я теж, в певній мірі, став представником низької свідомості пересічного українця», – пише Цимбалюк.

«Зараз це питання загострилось. Абсолютно справедливо! Ворог напав на регіони, де найслабша свідомість. Є дуже проста стратегія гівнокраіни: вона нав’язує росмову, переселяє туди своїх вже «тяжко хворих», нищить українське і, як наслідок – з’являються представники «івашимінашим», як мінімум. Цього достатньо, щоб люди повернули голову в бік Москви, а їх діти почали голосувати за яника і т.д. Зараз йде війна. Куди ще далі? Разом з цим, в жодному разі зараз не можна агресивно прискорювати популяцію української мови. Чому? Бо за цим послідує зворотня агресія і ще більша неповага до українського», – вважає актор.

«Звісно, офіційно скрізь все має бути державною. Обслуговувати в ресторанах – тільки українською! Представники культури повинні перейти на державну. Люди з будь-якою аудиторією мають подавати приклад – саме так з часом буде рости рівень українізації. Але! Не буде толку, якщо в Карпатах не будуть здавати житло переселенцям з Миколаєва, бо ті все життя розмовляли російською, – це внутрішній конфлікт. Далі ще з’явилась когорта «розумників», котрі виправляють, висміюють людей, що вчаться розмовляти українською. Це – дно», – додав артист.

У коментарях, як часто зараз нині буває, думки розділилися:

• «Я український вірменин, все життя прожив в Мелітополі (російськомовному 99,9%), навчався в Дніпрі (де оточення моє було російськомовне на відсотків 99), переїхав в Київ (відносно російськомовний). Я скрізь говорив російською, мислив так само. Але. Майже рік, як перейшов на українську. Сам. Умовно легко. Є навіть «техніка переходу» для таких, як я. Мотивація та бажання – головне!».
• «Ворог напав на регіони, де найслабша свідомість». Абсолютно ні. Ворог напав на регіони, до яких дотягнувся».
• «Не вміти розмовляти українською – це одне, а не бажати вчитися – зовсім інше. Наша мова була під тиском майже 100 років, потрібен час, це зрозуміло, але коли бачиш небажання вивчити, «потому что так удобнее, я всегда так говорила и буду говорить» – от це в моєму розумінні дно».
• «Я народилась у Приморську, пішла до школи на якій намальований Тарас Шевченко, але чому школа була російськомовна? Поїхала до Бердянська, вчилась на російській мові! Чому влада дозволяла вчити дітей на російській мові, а тепер ми всі на Західній Україні, як чужі та винні у всьому. Ви праві, що цькувати людей зараз – це останнє діло!».
• «Рік війни, а ми бавимося на костях загиблих в толерантність до ворожого».
• «Питання мови дуже гостре. В мене в студії вчаться багато переселенців, і іноді вони не розуміють усе, що я розповідаю українською. Ну нічого, пояснюємо і йдемо далі. Діти допомагають один одному адаптуватися. Агресії частіше від дорослих».
• «А як щодо того, що ті ж російськомовні спокійнісінько чморили роками україномовних?»
• «Тобто ті хто живе на сході це «переселені важко хворі люди»? Ок, дякую».
• «Не згодна про свідомість. Ми з Херсону, з самого початку виходили на площі проти рашки. Ніхто не зустрічав їх квітами. Були готові дати відпір. Скільки трошників загинули . Тому тут не про свідомість. Це просто перше місто на кордоні з Кримом. Куди змогли зайти, туди зайшли».