Україна незвідана. Сподвижники Самчиківського розпису

Ірина Чиркова, лідер мистецької ініціативи «Uamaze. Дивосвіт українського мистецтва». Вона зі своїми колегами популяризує найкращі доробки декоративного мистецтва – Петриківський та Самчиківський розписи. Але тема цієї розмови - не тільки сам розпис, а й люди, які об'єдналися, щоб врятувати і популяризувати його. Адже це явище для сучасної України: важливі справи для культури роблять ентузіасти, не пов'язані з державними інститутами. Наша бесіда з Іриною та майстром самчиківки Віктором Раковським відбувалась у гостинній майстерні Олега Тістола.

Чому саме Самчиківський розпис?

Ірина Чиркова: Спочатку ми займалися Петриківкою, потім дізналися, що є такий Самчиківський розпис, і він вразив своєю красою. Ще більше вражає те, що про нього практично не знає світ. Я поставила колегам завдання знайти майстрів Самчиківського  розпису, і мені здалося, що вони не дуже справляються. Мені говорили: «Іра, ми не можемо знайти, відомі всього два майстри». А через півроку стало зрозуміло, що майстрів дійсно мало – всього чотири людини.

Так ми познайомилися з Олександром Пажимським, Сергієм Касьяновим, Михайлом Юзвуком, та Віктором Раковським. Старшому - вісімдесят, молодшому - сорок сім.

Ми зрозуміли: пройти повз Самчиківський розпис не можна. Якщо не ми – вся ця краса може канути в Лету.

І ми створили проект. Завдання – мотивувати майстрів. Тому що в селі Самчики дітки займаються розписом, потім випускаються зі школи і не бачать сенсу продовжувати, не можуть цим заробити на життя. І це при тому, що за роки незалежності в Україні так і не з'явився якісний сувенір. Ми побачили, як це все можна поєднати.

Зараз у нас вже є арт-тури: привозимо людей на тиждень, з ними працюють майстри, вони навчаються. Ми їх підтримуємо, стимулюємо, щоб не зупинялися. Організовуємо приїзд майстрів до Києва, щоб підтримувати учнів. Робимо дуже багато, щоб розповісти світу про цей розпис. І є відгук. Ми бачимо, як люди реагують!

В кінці 2017-го влаштували презентацію першого видання унікального Самчиківського календаря, виданого з метою збереження та розвитку цього дивовижного мистецтва.

Віктор Раковський володіє величезним досвідом спілкування з аудиторією, веде майстер-класи. Арт-тури влаштовуємо, як правило, навесні та влітку, щоб тим, хто бажає опанувати Самчиківку, було комфортно. 

Взагалі, у нас багато всяких мрій та планів. Одна з моїх точок болю – коли говорять, що українське - це шароварщина. Мене це дуже ранить. Українське – це красиво, талановито, глибоко, своєрідно. Тільки потрібно працювати з аудиторією, з тими, у кого є потреба висловити свою національну ідентичність, зв'язок з країною. Є й цілком банальні, практичні міркування: коли їдемо за межі країни, потрібно привезти подарунок, а для нас це, як і раніше, виклик. Чим будемо дивувати? Цукерками «Рошен» або горілкою? Чи вишиванкою єдиною? Нам дуже хочеться, щоб для людей було дуже просте рішення, і дуже яскраве, дуже самобутнє.

Ірина Чиркова (праворуч), лідер мистецької ініціативи «Uamaze. Дивосвіт українського мистецтва» та майстер самчиківки Віктор Раковський

Вікторе, розкажіть що це за техніка?

Віктор Раковський: Ми пишемо гуашшю, акрилом, темперою. В розписі використовуються такі елементи як квіти, люди, тварини, солярні знаки. Це все стилізовано, тобто спрощено. Думаємо, фантазуємо. Пишемо статичні, динамічні і сюжетні композиції. Розробляємо ескіз, на основі лінійного малюнка, потім розкладаємо кольори: жовтий, синій, зелений, червоний – основні. Фіолетовий, коричневий, чорний – кольори доповнюючі, вони розділяють основні кольори, роблять їх яскравішими. Кольорові площини робимо обов’язково без контору, щоб був рисунок фону, щоб елементи не ховалися один за одним. Ніколи не повторюємо форми квітів, елементи намагаємося не повторювати, кожен раз міняємо колорит, сюжетну композицію. Використовуємо у роботі картон, емульсію, гуаш, акрил і чисте дерево. Стараємося, щоб було без цвяхів, і робота мала, як то кажуть, товарний вигляд.

А як це було в Самчиках на Хмельниччині в давні часи? Розписували будинки, стіни?

Віктор Раковський: Так. Розписували стіни природними фарбниками: варили коріння, чавили сік з ягід. Фон світлий – голубуватий, жовтий, охристий. З котячої шерсті робили пензлик, і писали. Намагалися робити те, що було у душі. Старалися бути неповторними, характер розпису був відповідний до місця проживання.

Водночас писали в самій хаті, біля печі, піч розписували, бо вона була тим місцем, біля якого відбувалося життя.

Розписували часто родове дерево, дерево життя, де писанка була символом зародження роду. Півник, курочка –  батько, господиня. Стовбур основний – основна гілка роду, гілки з квіточками – це продовження роду.

Розписували скрині. Скриня була на чільному місці, ще змалечку збирали на видання. Намагалися розписати найпомітніші місця – піч, скриню, між вікнами, підлогу. Тоді була глиняна підлога, писали глиною по глині.

Потім цей розпис почали переносити на папір, у вигляді подарункових листівок. Малювали, дарували. Потім перейшли на станковий розпис.

Я до цих пір займаюсь і настінним розписом, і на замовлення у квартирах, школах.  Я вісім років працював у школі, велика школа, чотириповерхова. Я там майже всі стіни розписав, районну бібліотеку.

Тобто можна приїхати в Самчики, і все це побачити?

Віктор Раковський: Так, будь ласка, запрошую. Будете вражені.

Ірина Чиркова:  Саме село дуже класне, там є історико-культурний заповідник. Він привертає до себе, як магніт. Але про розпис нібито ніхто нічого не знає.

Ми, «Uamaze. Дивосвіт українського мистецтва», на самозабезпеченні, у нас немає меценатів, спонсорів, нам потрібно знайти кошти, щоб всім працювати, але, з іншого боку, ми маємо величезний досвід в маркетингу, в рекламі, в організації івентів. І у нас є

мрія. Зараз готуємо з командою два проекти. Один – це «Арт-село», другий пов'язаний з організацією унікальної виставки. І ми бачимо потенціал у отриманні грантів під два ці проекти від європейської спільноти. Дуже вірю в те, що нам все вдасться.

Перший проект пов'язаний з тим, щоб усе село Самчики перетворити на арт-об'єкт. Схожі об'єкти є в світі, їх дуже багато, найближчий – польське село Залип'я. Майстри вже зараз розроблять макети, і ми одержали величезну підтримку у голови села, сучасної прогресивної людини. Пам’ятаю, як я приїхала і сказала: «Хлопці, одна я не потягну, давайте разом робитимемо тут красиво, бо ніхто, крім вас, цього робити не буде. Якщо ви готові, я буду інвестувати свій час, роботу своєї команди, щоб зробити цей проект. Подібного проекту в Україні немає, це була б «візитна картка» і привернула б увагу до розпису. Тому що моя мрія –  зробити так, щоб про цей розпис знали усі в світі. Треба повторити історію Залип'я: там є свій розпис, є майстри, є вкриті розписом об'єкти, муніципальні, супутні - колодязі, місточки, будки собачі, тощо… Навіть лавка сувенірів, які розписують діти, і їх можна тут же продати, отримати гроші.

Уявляєте, яку кількість туристів вони привертають? Це змінює докорінно всю історію. Якщо ми зможемо, то ті діти, які зараз навчаються у Віктора, відразу ж отримують перспективу у творчості. Мені здається, це ідея, яка в корені міняє економіку села, не треба буде заробітчанства.

Ірино, а що таке взагалі «Uamaze. Дивосвіт українського мистецтва»?

Ірина Чиркова: Це мистецька ініціатива, яка займається популяризацією Петриківського та Самчиківського розпису. У форматі, який дозволяє вийти з парадигми чорно-червоної тарілки, до якої звикли, і яка не зовсім вписується в контекст сучасних наших потреб. І це все не про заробітчанство, а про місіонерство.

Ми робимо, до речі, дуже багато соціальних проектів. Наприклад, у нас люди навчаються Петриківського розпису, проходять перший, другий курс, після чого вони готові розписувати великі  інтер'єрні об'єкти. Але у них не завжди є можливість попрактикуватися. Не у кожного є хата.

І ми придумали рішення, яке вирішує потреби різних груп. Аудиторії, яка навчилася, потрібна практика, а є соціальна група, якій потрібна краса.

Ми давно дружимо з Будинком літніх людей на Жукова (Київський пансіонат ветеранів праці, - «Главком»), допомагаємо їм. Це, чесно кажучи, сумне місце. Вкотре ми приїхали і побачили зовсім сумну їдальню, не знаю, хто додумався в будинку для літніх людей таке панно повісити: похмурі берези в лютому.

Ми прийшли на переговори, повідомили, що готові знайти фінансування і руками наших випускників, під керівництвом майстра, прикрасити цей об'єкт. Вийшло дуже добре. Про наше квіткове Петриківське панно дуже багато писали. Нещодавно благодійно розписали дитячий майданчик біля Аскольдової могили. Здавалося б, центр міста, Печерськ, і в такому занедбаному стані. І у Печерську знадобилася купа зусиль для того, щоб отримати дозвіл. А у Будинку літніх людей просто сказали: «Спасибі вам, ви з нас нічого не берете, ще й марафет наводите». Пенсіонери теж дякували, казали: «Ми тепер радіємо щоразу, коли ходимо в їдальню».

Наскільки я розумію, у вас вже зараз є розробки українських сувенірів?

Ірина Чиркова: Так, є роботи, які вже можна було б запропонувати корпораціям, МЗС, Кабміну. Є, наприклад, розроблена новорічна колекція іграшок і прикрас на базі самчиківського розпису.

Модернізм, прищеплений до корінної майстерності, взаємообмін - так розвивається мистецтво, так воно йде вперед.

Майстер самчиківки Віктор Раковський

Віктор Раковський: Шукати, шукати, шукати джерела. Народне мистецтво рідко зароджується в мегаполісі, воно зароджується в корінні. З пуповини. Вже говорили, що нас мало. Зупинитися немає на чому. І сільське господарство занепадає, і економіка, і соціальний розвиток. Всі, хто закінчує школу, планує свій розвиток десь у мегаполісі. Перспективи немає ніякої, людина з руками, головою і серцем не може себе знайти, тому що важко вписатися в реальність. До себе притягнути людей – дуже важко. У всіх проблеми, мистецтво, як кажуть, «побоку». У  2015-2016-му  у нас була велика мистецька акція, арт-тур. Організовували виставки у Києві,  Житомирі, Харкові, Запоріжжі. Вінниці, Краматорську, Бахмуті. А нам треба було давним-давно туди поїхати, розумієте? Там України фактично й не було. Україна туди тільки зараз проникає, як весною по струмочку вода!

Ірина Чиркова: Коли ми говоримо про роботу з аудиторією, для мене дуже важливо зробити так, щоб був інтерес до народних ремесел в широкому сенсі. Петриківський, Самчиківський розпис, Яворівський, Бубнівський, косівська кераміка ... Привернути увагу не тільки зрілої аудиторії, а й найголовніше – молоді.

Ми з Ганкою Третяк (галерея «Худграф на Подолі)» хочемо зробити виставковий проект, одним з напрямків якого буде робота з молоддю. Для цього потрібен вихід з формату «Не чіпати ні в якому разі руками!». Потрібно, щоб можна було залізти, помацати, подивитися і сказати: «Вау, я хочу цьому навчитися, це ж наше!». Бо часто майстри володіють матчастиною, а послідовників у них немає.

Інга Естеркіна, для «Главкома»