«Все сучасне мистецтво – лайно»? Мистецтвознавець Наталія Маценко розвінчує міфи

«Сучасне мистецтво» – словосполучення, яке дуже часто звучить у ЗМІ: журналісти люблять розмірковувати про ціни на це мистецтво,  селебріті позують на тлі художніх робіт. І не те, щоб музеї образотворчого мистецтва і галереї після цього були переповнені, але слова «перфоманс», «інсталяція», «куратор» напевно кожен з нас чув, навіть нехай точно і не знав, що вони означають.

Наталя Маценко, мистецтвознавець і куратор, незаплямований участю в імітації культурного життя, люб'язно погодилася відповісти на запитання, які ми давно хотіли поставити, але соромилися. Що таке сучасне мистецтво і чому воно сучасне, що таке «красиве» та в чому різниця між мистецтвом на продаж і власне мистецтвом?

«Сучасне мистецтво», contemporary art… Ці терміни увійшли в звичний побут, лунають у ЗМІ. Проте мало хто може пояснити, що ж це таке. Чи не могли б ви це зробити для чайників? Для тих, чиє уявлення про мистецтво зупинилося, скажімо, на імпресіоністах-прерафаелітах.

Ну, рівень «імпресіоністи-прерафаеліти» – це насправді вже дуже непогано. Мені здається, у нашій ситуації «чайник» часто позначає набагато меншу компетентність.

Хотілося б зараз відповісти на ваше запитання якось дуже лаконічно і змістовно. Як на фантиках від жуйок «Love is...» – сontemporary art is... Але, гадаю, мені це не вдасться.

По-перше, звичайно, не все, що робиться зараз, – сучасне, тобто співпричетне своєму часу. На мій погляд, сучасне мистецтво – це те, що працює з актуальними концептуальними, естетичними, етичними, ідеологічними та багатьма іншими проблемами і завданнями. Під актуальним я маю на увазі і злободенне, яке стосується лише поточного моменту, і ті питання, які не втрачають своєї актуальності протягом тисячоліть, дотепер потребуючи відповідей. Також до цього належить прогностична складова, питання перспектив – ближніх і дальніх. Сучасне мистецтво ставить запитання, сприяє переосмисленню і знаходженню нових смислів, принаймні прагне до цього, хоча і не обов'язково гарантує успішний результат (як будь-який експеримент).

Існує, щоправда, лаконічне і, мабуть, найуживаніше визначення сучасного мистецтва, яке звучить приблизно так: «все сучасне мистецтво – лайно». Але мені це визначення все-таки здається пласким і недостатньо обґрунтованим. Адже попри те, що значна частина сучасного мистецтва цілком під нього підпадає, є і великий його пласт, який, на щастя, виходить за рамки цієї характеристики. Коли людям здається, що в минулі епохи історії мистецтв все було набагато райдужніше, часто така позиція свідчить про банальну некомпетентність і нездатність сприйняти щось, що бодай трохи відійшло від звичного мімезису. А крім цього іноді просто варто згадати, що історія мистецтв – те, що бачимо ми – це результат відбору, випробування часом і дослідниками. «Погане», так би мовити, існувало завжди, але воно часто не витримує цього випробування, не проходить через фільтр і просто не доходить до нас. А зараз на нашій планеті так багато людей, як не було ніколи раніше, пропорційно до кількості населення зростає і кількість мистецтва. Ясна річ, воно не може бути тотально якісним просто тому, що сучасне, але точно так само воно не може бути тотально «поганим». 

Як відомо, людей розділяє уявлення про красиве. Часто ми чуємо, що «красиве» прямого стосунку до сучасного мистецтва не має. Що для вас – краса образотворчого: і для мистецтвознавця, і для глядача?

Складне запитання. У своєму бажанні ухилитися від нього бачу ідеальну ситуацію, щоб вдатися до цитати:  «У мене ще жевріє надія, що ми з'ясуємо, що таке прекрасне» (Платон, Гіппій Більший).

Краса – найневловиміше повсюдне. На мій погляд, сприйняття краси – не константа. Воно об'єктивно-суб'єктивне. Це набір певних уявлень – естетичних, етичних, культурних, а цей набір може змінюватися. І це наше естетичне сприйняття часто залежить від рівня культури. Найбанальніший приклад – одяг і аксесуари. Комусь троянди і стрази з блискітками, комусь –  «простенька» чорна сорочка. Далі – складніше, але принцип той самий. Навіть такі базові речі, як захід сонця, красу якого, здається, визнають майже всі, може бути красивим по-різному, на різних рівнях. А комусь і взагалі здасться вульгарним.

Мені подобається думка Сьюзен Зонтаґ про те, що, наприклад, краса у фотографії – це етична категорія. Виходячи з наявного розуміння краси, фотографія ідеалізує навколишній світ, звертаючись до очевидних уявлень про прекрасне і оперуючи впізнаваними категоріями і поняттями. Зонтаґ називає красу збігом обставин, а тому – аномалією. Краса нестабільна і являє собою момент, після спливання якого привабливість може зруйнуватися. Потворне ж є постійним, стабільним і незмінним. Це бачення стосується не лише фотографії, його можна застосувати до різних сфер.

Значною мірою магнетизм краси, на мій погляд, і полягає в цій привабливій непостійності і в балансуванні на межі з потворним, яке теж стає інструментом краси, відтінюючи її та повідомляючи нам про її існування. І тут мистецтвознавець та глядач у мені одностайні.

Наталія Маценко

Чи можете ви бути глядачем? Ймовірно, глядач повинен зберігати якусь інтелектуальну невинність, а знання дещо заважають емоційному сприйняттю, чи не так? Чи потрібно розуміння для сприйняття мистецтва чи вистачає емоційної залученості?

Я можу бути глядачем. Я завжди глядач, з якою б іншою роллю це не поєднувалося. Інше питання: які мої критерії як глядача. Чим більше я дізнаюся і бачу, тим більше отримую інтелектуального і естетичного задоволення від споглядання/сприйняття, тим більше відчуваю дотичність до предмета, але й критичність теж зростає, відповідно.

А взагалі глядач може і має право бути найрізноманітнішим. Мені здається, щоб просто дивитися на мистецтво, часом комусь і емоційної залученості може бути цілком достатньо. Але щоб судити про мистецтво, потрібна все ж інтелектуальна підготовка, яка підвищує якість «споглядання» і виводить сприйняття на новий рівень – і інтерпретації, і судження.

Один із моїх улюблених класиків Барт, розмірковуючи про текст, виступає проти «єдиності» його прочитання і остаточності в інтерпретації сенсу. Він пише про те, що сприйняття тексту, а відповідно і рівень отримуваного задоволення, визначається рівнем читача і його підготовленістю до прочитання та інтерпретації основних закладених кодів.

Не буду оригінальною, сказавши, що візуальне мистецтво – це мова. Багато хто вважає, що знає його, не вивчаючи. Але чути мову, бачити літери і розуміти сенс сказаного і написаного – різні речі.

«Куратор». Цій справі вже на курсах навчають і в Києві. Водночас ми досі не знаємо точно, хто такий куратор. Професію «придумав», скажімо так, Гаральд Земан, коли створив дещо нове, власний текст із концептуальної вибудуваної презентації творів художників.

Так виходить, що використовуючи слово «куратор» у контексті мистецтва, ми вже мимоволі використовуємо досвід Земана. Але не кожна людина, що назвалася куратором, насправді ним є. Земан свого часу поставив гарну планку, він вибудував своє висловлювання усвідомлено, точно і дуже художньо, створюючи виставки-витвори. Він був не просто організатором, але творцем. Це непросте завдання і з ним здатні впоратися не всі, але цього варто прагнути.

Крім того часи змінюються, межі стираються і не лише в мистецтві. Значення понять трансформується разом з усім іншим. Цей динамізм мені подобається, і цікаво, в якому напрямку все буде рухатися далі. У своїй практиці я поступово здобуваю досвід і прагну, щоб те, що я роблю як куратор, співвідносилося з тим, як я уявляю собі цю професію, і те, якою вона ще може бути надалі, як трансформуватися.

Де місце України на карті сучасного мистецтва? Яких українських художників можна назвати сучасними? Поділіться вашим списком.

Я не люблю будь-які списки і рейтинги. Є багато сучасних авторів, які мені цікаві і варті уваги. Виділяти когось було б неетично. У мистецтвознавця є можливість відображати своє бачення в текстах і проектах, коли мова йде про конкретну ідею і завдання, у зв'язку з якими вважаєш доцільним попрацювати саме з певними художниками і певними творами.

Місце України на карті... воно є і його немає одночасно. Перш за все потрібно визначитися з її місцем у наших головах. Ідентичність, насамперед культурна, одна з ключових тем сьогодні, на мою думку. Я вважаю, що наша країна має величезний потенціал. І це не загальна фраза, це те, що я бачу в людях, які мене оточують. Як поблизу, так і на відстані. Але потенціал – це те, що вимагає розкриття, праці. Нам поки не вистачає вміння витримувати довгі дистанції і не втрачати на шляху віру в себе і адекватність, але ми повинні набути цього вміння.

Є «файн арт», а є «сучасне мистецтво». Що таке – «файн арт»? Добре це чи погано? І що тут «добре», а що «погано»?

Я так розумію, ми зараз говоримо про файн арт не в сенсі «витончених мистецтв», а в значенні «витончених мистецтв для витончених інтер'єрів». Я думаю, файн арт у цьому сенсі – це не добре і не погано. Це ніша. Є персики, є сливи, а є нектарини. Ніші функціонують за своїми законами, у кожного продукту є свій виробник і свій споживач. Головне – прагнути до того, щоб не відбувалася підміна понять. Тому що якщо для глядача файн арт – це і є те, як він уявляє мистецтво, а все інше для нього – якась «незрозуміла і негарна хрєнь», то це приклад такої підміни. У такій моделі уявлення про мистецтво звужується до виключно споживчого, а його функція зводиться до суто декоративної. Потрібно розділяти ці поняття і розуміти, що завдання і критерії оцінки щодо них – різні. Це не означає, що в інтер'єрі не може бути сучасного мистецтва, але значить, що не всяке мистецтво може і має прикрашати інтер'єр або взагалі що-небудь прикрашати. У нього можуть бути зовсім інші завдання.

По-вашому, мистецтво має приносити користь суспільству? У чому призначення мистецтва? Чому на мистецтво потрібно витрачати «гроші платників податків»?

Я думаю, що мистецтво не «має», і в цьому його принадність у порівнянні з багатьма іншими сферами людської діяльності, такими як політика, економіка та ін. Але це не означає, що мистецтво не приносить користь суспільству. На мою думку, ця користь величезна. Мистецтво робить наш складний світ простішим, оскільки здатне дивитися вдалину і узагальнювати, робить наш простий світ складнішим, показуючи багатство відтінків, крім чорного і білого, до яких так часто все зводиться в людській свідомості. Мистецтво наближує людину до її сутності, сприяє рефлексії і творенню, катарсису і оновленню, знаходженню сенсу. Люди витрачають ресурси на це, тому що на власному досвіді переконалися, що це робить життя більш розмаїтим, розширює оптику і показує, що не все у світі утилітарно. Це те, що допомагає нам рідше опинятися в полоні шаблонів, маніпуляцій, мислити самостійно, мислити поліфонічно (і я зараз кажу не про ринкові крайнощі, де мистецтво стає лише товаром та інструментом маніпуляції. Крайнощі є в будь-якій сфері. Я ж маю на увазі те, що стосується суті). Ми часто недооцінюємо важливість творчого підходу. Може здаватися, що життєві завдання можна вирішувати без цього. Та мені думається, що без цього наш світ не лише не розвивався б, але і, цілком імовірно, взагалі б не існував.

Наталія Маценко

Ваші останні яскраві враження?

У червні я побувала на півночі Німеччини в кількох невеликих містечках поблизу данського кордону. Якщо в Берліні, Гамбурзі, Франкфурті та Касселі ти не дивуєшся розвиненій культурній інфраструктурі, то тут, хоч і пам'ятаєш, що в Німеччині, все одно ситуація застає зненацька. Містечко з населенням до 30 тис. щорічно проводить музичний фестиваль, художній фестиваль, має філармонію, скульптурний парк, краєзнавчий музей, де цілий поверх присвячений книгодрукуванню і в якому також проводяться виставки робіт місцевих художників. Цифри відвідуваності мистецького фестивалю не надто поступаються населенню міста. Адже крім того, що туди приходять майже всі місцеві, на нього з'їжджаються люди з інших поселень. А це – не Документа (один із найкрупніших івентів у світовому сучасному мистецтві), це рядовий провінційний фестиваль. Він розпочався 20 років тому з організованого двома скульпторами виставкового простору у 100 квадратів і переріс у міжнародну артистичну подію з сотнями учасників і тисячами відвідувачів. І це я не до того, що, мовляв, ось як у них добре, а у нас погано. Я до того, що культурна децентралізація вбачається мені однією з важливих задач тут і зараз, і дуже надихають успішні приклади, нагадуючи про те, що все можливо. Особливо це доречно в моменти, коли відчуваєш втому.

Інга Естеркіна, для «Главкома»