Права людини в умовах збройної агресії Росії проти України
Залишається неврегульованим питання свободи слова та збройного конфлікту. Закриття сайтів поза судовим рішенням є незаконним. А деякі законопроекти народних депутатів взагалі носять каральний характер, що в свою чергу відлякає від України населення Криму та Донбасу. А відсутність статусу війни на сході України не дає права тим, хто утримуюється в полоні називатися військовополеними. Такі думки висловили керівник аналітичного напрямку Української Гельсинської спілки з прав людини Олег Мартиненко та виконавчий директор Української Гельсинської спілки з прав людини Олександр Павліченко під час прес-конференції в прес-центрі Главкома.
В країні відсутня інформаційна політика. Навіть створене Міністерство інформаційної політики виконує роль координатора, але не головного гравця, який визначав би контент та етичну політику.
«Замість цього у нас діє доктрина інформаційної безпеки, яка була затверджена указом президента , і сфокусована на захист цифрових носіїв, каналів інформації. Але вона не відповідає на питання як нам врегулювати свободу слова і збройний конфлікт, і у зв’язку з цим вимоги інформаційної безпеки. Тому до сих пір для нас як для громадянського суспільства залишаються неприйнятними ті способи, якими регулюється закриття сайтів, соцмереж. Це суперечить практиці Європейського суду, це незаконно , якщо таке закриття відбувається поза судовою практикою, а лише на підставі представлення СБУ і потім органи влади виносять таке рішення, це не пропорційно тій небезпеці, яку несе соцмережа «Вкотакте» чи «Однокласники». Хоча звісно адміністраторів в окремих групах цих соцмереж, можна притягати до кримінальної відповідальності, але ж не закривати всю мережу», - говорить Мартиненко.
Методика укладання «списків» є непрозорою і суб’єктивною.
«Під заборону потрапили веб-сайти, які є «білими і пухнастими» у порівнянні з деякими іншими, що працюють. Адже останні говорять мовою ненависті та ворожнечі та пропагують війну. «Між іншим у наших правоохоронних органів немає ефективного розслідування справ щодо тих осіб , які розпалюють ворожнечу та говорять мовою ненависті. Тобто за такі речі треба карати і навіть є 161 стаття ККУ за розпалювання міжнаціонального і та міжрелігійної ворожнечі, але методик розслідувань немає як доводити мотив», - продовжує Мартиненко.
За його словами, дії держави та депутатів, що стосується законодавчого врегулювання національної безпеки України, направлені на захист території, а не на повернення населення до України.
« Деякі законопроекти носять каральний аспект. Законопроект про колабораціонізм, про покарання за публічне невизнання збройної агресії мали добрі наміри, але зараз вони відлякують населення Донбасу та Криму, тому що кожен мешканець може приміряти цей законопроект до себе і він знайде себе в ролі потенційного винуватця і як наслідок він точно не захоче повертатися в склад України. Отже, ми можемо втратити цей населення. То за що ми боремося: за території чи людей?», - зауважує правозахисник.
Відсутність статусу війни на сході України не дає права тим, хто утримуюється в полоні називатися військовополеними.
«Оскільки немає статусу війни, значить, ті, хто в полоні, не можуть називатися військовополоненими. Правильно казати особи, що були незаконно позбавлені волі. Вони є жертвами , які мають гарантії, які визначені статусом в кримінальному провадженні. Відповідно до цього має відбуватися закріплення цього статусу», - говорить Павліченко.
На думку правозахисника потрібно змінювати вітчизняне законодавство, аби максимально близько кваліфікувати те, що відбувається на Донбасі.
«Я хочу послатися на аналогію з Радянським Союзом. Те, що відбулося в 1917 році, а саме переворот ,я кий був у Смольному, тільки через 4 роки отримав інше визначення і нішу назву. Так само початок війни з Німеччиною , в яку СРСР вступив 22 червня 1941 року, назва яку всі знають як Велика Вітчизняна, теж з’явився не одразу. Тобто ці назви прийшли пізніше і їхні визначення також. Відповідно ми зараз діємо в умовах чинного законодавства і туту стоїть питання про те, чи треба змінювати картину, яка на законодавчому рівні, для того, щоб максимально точно визначити ситуацію і довести присутність тієї ж РФ як збройного агресора на цій території, чи треба іншими способами досягати розв’язання цього конфлікту. Це питання політики. А ми, як правозахисники, слідкуємо як невирішення цього питання (статусу бойових дій на сході – Главком) впливає на права людини. Так, це впливає через не визначення статусу. Зараз є напрацювання змін до Кримінального кодесу України у зв’язку з подіями на сході, та потрібно імплементувати норми Римського статуту , але все це в майбутньому. Це не запрацює сьогодні чи завтра. Звичайно, ми повинні якомога точніше кваліфікувати те, що відбувається на сході з тим, щоб така кваліфікація запрацювала на забезпечення прав потерпілих осіб», - зауважив Павліченко.
Пропонуємо також запис прес-конференції: