«Зміни до Конституції: Кримськотатарська автономія чи область?»
Свого часу ще у 2007 році Україна під час Генеральної Асамблеї ООН проігнорувала Декларацію ООН про права корінних народів. Наталя Беліцер, експертка Інституту демократії ім.. П. Орлика, переконана, що Україна тоді припустилася помилки, не приєднавшись до Декларації ООН. А створення кримськотатарської автономії не дозволило б російським окупантам так легко анексувати Крим.
Окремий статус Криму в будь-якій версії нової Конституції має зберігатися. Він має всі підстави політичні, юридичні і будь-які інші у відповідності до міжнародного права бути перетвореним на кримськотатарську автономію. Дуже важливо зрозуміти, чому це рішення не є волюнтаристським, чи вигадкою, чи крок на зустріч до того, чого бажають самі кримські татари. Адже ми можемо спиратися на документи міжнародного права. В першу чергу на Декларація ООН про права корінних народів , яка була ухвалена ще в 2007 році. Тоді Україна, на превеликий жаль, утрималася від голосування протягом Генеральної Асамблеї. Але в березні 2014 року трошки виправили ситуацію постановою ВРУ від 20 березня в якій кримські татари були офіційно визнані корінним народом. З цього випливає, що корінний народ – це така спільнота, яка має дві найважливіші риси, які відрізняють їх від усіх інших видів етнічних спільнот чи меншин. По-перше, це колективні права, які можуть реалізовуватися в ході процесу самовизначення. От це право самовизначення, яке фігурує в кількох статтях у Декларації ООН, притаманне саме корінним народам і закріплено за ним. І це право на самовизначення немає ніякого відношення до національних меншин. Тому угорці, румуни, болгари, греки та інші національні меншини України не мають підстав для реалізації права на самовизначення, ці народи вже досягли найвищого рівня самовизначення шляхом створення власних національних держав. Так, вимагати вони всі можуть, і спекуляції та провокації довкола цього тривають в Україні, але юридичних підстав немає. Бо спертися в таких своїх вимогах вони не можуть на жодний документ національного або міжнародного права.
Крим – історична батьківщина кримських татар. На цій території відбувався весь їхній етногенез. Вони не мають ніякої іншої території, землі, держави, аби зберегтися як окрема етнокультурна спільнота і мати можливості для гарантованого розвитку замість поступової асиміляції, як це сталося з кримчаками та караїмами. Тому інших рішень просто в природі не існує. Така територіальна автономія для корінного народу є однією з форм реалізації права на самовизначення, яка міститься в нормах міжнародного права.
Усвідомлення різниці між ситуаціями національних меншин і корінних народів важливе і для розуміння сутності таких етнічних груп, що їх іноді називають «автохтонними національними меншинами». Члени таких меншин, особливо у прикордонних районах, як правило, споконвіку проживають на власних історичних землях, іноді у компактних поселеннях, де складають більшість населення. Тим самим ці меншини суттєво відрізняються від етнічних спільнот іммігрантського походження. Але згідно з нормами сучасного міжнародного права, сама по собі давність проживання на певній території не є підставою для набуття статусу «корінного народу» і не надає колективних прав на самовизначення, зокрема на створення власної територіальної автомії. У національних меншин є своя «материнська держава». В поляків – Польща, в угорців – Угорщина, в греків – Греція, в болгар – Болгарія, в румун – Румунія і так далі. А в кримських татар такого немає.
Пропонуємо також переглянути запис прес-конференції