Олексій Михайличенко. З ганьбою звільнений, зі славою повернений

Ігор Суркіс вкотре здивував. Своєю достойною ліпшого застосування впертістю. Кандидатура, над якою глузували і не могли повірити, що її досі розглядають всерйоз, виявилася для Ігоря Михайловича найоптимальнішою. Олександра Хацкевича на посаді головного тренера «Динамо» замінив 56-річний Олексій Михайличенко. Спеціаліст, який не має ігрової практики впродовж майже десяти років. Фахівець, який не працював з клубними командами цілих 15 років. З одного боку, перебуваючи на посаді спортивного директора «Динамо», за всіма процесами в середині колективу Олексій Олександрович стежив з середини. З іншого ж – ніхто не відміняв такого поняття як навик, тренерське відчуття.

Початок

Варто сказати, що Олексій Михайличенко був реальним претендентом на тренерське крісло в «Динамо» ще з весни. Вперше такі розмови з’явилися після поразки киян з загальним рахунком 0:8 в 1/8 фіналу Ліги Європи від лондонського «Челсі». Але врешті Хацкевич тоді позиції зберіг.

Взагалі, тренерові Михайличенку не поталанило, що 15 років тому, коли він очолював «Динамо» вперше, з ним не було пізнього Суркіса-молодшого. Тобто, Ігоря Михайловича нинішнього зразка. Тоді власник київського клубу ще жив емоціями від перемог під керівництвом Валерія Лобановського і не міг змиритися, що кияни поступаються на власному полі «якомусь» «Трабзонспору». Хацкевичеві через 13 років легко пробачили фіаско в протистоянні з посереднім швейцарським «Янґ Бойзом». Про нідерландський «Аякс» через рік по тому годі й говорити.

Самостійна тренерська кар’єра Михайличенка розпочалася з трагедії. Біля керма «Динамо» Олексій Олександрович став вимушено, після того, як на запорізькому стадіоні «Торпедо» стало зле його вчителеві. У спадок від Лобановського Олексій Олександрович отримав команду, яка мала чотириочкову перевагу над основним конкурентом – донецьким «Шахтарем». Здавалося б, розгубити такий гандикап неможливо. Особливо – в наших реаліях. Однак «Динамо» почало сипатися буквально відразу, ще при живому Лобановському, за життя якого боролися медики, зігравши внічию з «Таврією». Далі – більше. Уже після смерті Маестро кияни спершу програли «Шахтареві» в Києві в фіналі національного Кубка, а потім було принизливе фіаско з двома автоголами в Донецьку. Ця поразка коштувала «Динамо» втраченого вперше за десять років чемпіонства.

Тренер-переможець

Тоді невдачу списали на деморалізований стан команди, пов’язаний зі смертю наставника. Мабуть, так воно й було, хоча нині мало хто згадує про іще одну цікаву деталь: одним із перших самостійних рішень Михайличенко повернув із першолігового «Динамо-2» в основу кількох старожилів, від послуг яких Лобановський за своєю звичною манерою, нікого попередньо не повідомляючи, відмовлявся. Серед тих, кого Михайличенко тоді витяг із низин, був зокрема й 28-річний хавбек Хацкевич, котрий у сезоні-2001/2002 провів лише 11 матчів. Непереконлива гра поверненців, власне, й стала однією з причин невдач у протистояннях із «Шахтарем».

Зрештою, гравець Хацкевич тренерові Михайличенку віддячить сповна відмінною грою в сезоні-2002/2003, в якому «Динамо» зробило «золотий дубль». Білоруса продовжували мучити травми, але в тих матчах. У яких він з’являвся на полі, Олександр був лідером команди, зокрема забив «Шахтареві» фантастичний гол зі штрафного в переможному кубковому фіналі навесні 2003-го.

Непогано загалом «Динамо» Михайличенка грало й у першій для тренера Лізі чемпіонів. Якби не дивні суддівські рішення у виїзному матчі з англійським «Ньюкаслом», одне з перших двох місць не ділося б від киян нікуди. Натомість доля путівки в наступний раунд залежала від результату заключного поєдинку, в якому «біло-сині» в останньому турі приймали немотивований з турнірної точки зору італійський «Ювентус». Туринці вийшли на гру резервним складом, однак Михайличенко тоді здивував доволі беззубою тактикою, спрямованою радше на бажання не пропустити, ніж здобути потрібну перемогу. В підсумку – поразка 1:2 і третє місце у групі.

Втім, загалом гра «Динамо» виглядала обнадійливо і весняна частина сезону це продемонструвала. У наступний євросезон кияни входили з величезними надіями. Які виправдалися навіть попри другий поспіль невихід команди у плей-оф. У Києві «Динамо» взагалі грало дуже яскраво: перемогло 2:0 московський «Локомотив», 2:1 – лондонський «Арсенал» Арсена Венґера. Міланський «Інтер» на «Олімпійському» втримав рятівні 1:1 і та нічия вартувала динамівцям під керівництвом Михайличенка місця в 1/8 фіналу. Правда, більше кияни все ж могли нарікати на себе у виїзних матчах. В усіх трьох поєдинках динамівці притискалися до власних воріт із наміром зіграти внічию і щоразу пропускали на заключних хвилинах.

Для Михайличенка та Ліга чемпіонів стала дзвіночком, однак навесні кияни знову виглядали переконливо. Обігравши в Донецьку 4:2 «Шахтар», Олексій Олександрович навіть відправив у відставку свого донецького візаві Бернда Шустера.

Фіаско

«Динамо» знову жило вірою в наступний сезон. Але замість того отримало катастрофу, датовану 10 серпня 2004 року. В той день на Майдані Незалежності у Києві відбувалися проводи олімпійської збірної. Тодішній прем’єр-міністр і президент Національного олімпійського комітету Янукович влаштував до такої події гучне свято з феєрверками. Настільки високими, що видно було до стадіону імені Лобановського. Саме під ці святкові вогники динамівці проводили катастрофічний матч третьої кваліфікації Ліги чемпіонів проти турецького «Трабзонспора». Кияни програли 1:2, хоча гра розвивалася так, що рахунок сміливо міг бути приблизно 1:7.

Що тоді відбулося – важко зрозуміти понині. Обивателеві. Бо тодішній помічник Михайличенка Олег Кузнєцов прозорий натяк зробив: «Не хочу переходити на особистості, але окремі іноземці зіграли у матчі з «Трабзонспором» дуже підозріло. З тими гравцями у Михайличенка до того були конфлікти».

Наслідком поразки стала відставка Михайличенка. Без роботи Олексій Олександрович залишався недовго, бо невдовзі очолив молодіжну збірну з Алієвим, Мілевським і Чигринським у складі. З нею Олексій Олександрович дійшов до фіналу молодіжного чемпіонату Європи і поступився там голландцям.

А у відбірному циклі чемпіонату світу-2010 Михайличенко вже тренував збірну національну. І теж начебто непогано. Тільки перемога над англійцями у Дніпрі завдяки голу Сергія Назаренка і нічия 2:2 в Хорватії чого вартують. Однак у підсумку українці вкотре грали у плей-оф. Почали непогано, зігравши 0:0 у Греції. А потім була донецька катастрофа. Коли збірна через принциповість Ахметова і його конфлікт із Суркісом грала при напівпорожніх трибунах.

Дуже красномовно ту ситуацію описав тодішній помічник Михайличенка Вадим Євтушенко: «Думаю, фактор стадіону свою роль відіграв. Мабуть, на той час було так потрібно, щоб матч відбувся саме в Донецьку. Політична доцільність. Нічого поганого про Донецьк сказати не хочу, стадіон там прекрасний, але не виключаю, що зіграй ми з греками у Львові, результат міг бути іншим».

Врешті, не впоравшись із завданням вивести команду на чемпіонат світу, Михайличенко і його тренерський штаб у листопаді 2009-го були відправлені у відставку. Відтоді Олексій Олександрович не тренував нікого. Доки не отримав від Ігоря Михайловича після десятирічної паузи новий шанс.

Іван Вербицький, «Главком»