Суркіс-Хацкевич-Михайличенко. Чому «Динамо» падає
«Зрада», «фізрук», «троянський кінь» - ось лише видимі причини динамівських невдач та негараздів
Якщо ви гадаєте, що наразі в «Динамо» все погано, ви помиляєтеся. Там ще гірше. І справа, певна річ, не тільки, точніше, не стільки в шаленому очковому відставанні в турнірній таблиці від лідерів із «Шахтаря». Корінь проблем «закопаний» набагато глибше.
Зараз навряд чи доречно зайвий раз копирсатися в тому, чому президент «Динамо» Ігор Суркіс вирішив «на переправі» поміняти одного тренера на іншого. Це абсолютно його право: якщо очільник бачить, що з тих чи інших причин Хацкевич «не тягне», не може дати різницю, виграти титули, це право Суркіса вказати тому на двері. Що й було зроблено. Питання в іншому: в наступникові Хацкевича. Не маю нічого проти Михайличенка-тренера. Тим більше, Михайличенка-футболіста. Вочевидь під час першого свого приходу на тренерську лаву «Динамо» Олексій Олександрович не зумів показати все, на що здатен. І не в останню чергу тому, що його звільнили без особливих на те причин. Відтак влітку 2019-го Михайличенко отримав шанс вдруге увійти в ту ж річку, показати, зрештою, що є ще порох.
Можемо констатувати, що не показав. Пороху немає. Шанс не використав. Фактично за півроку «Динамо» під орудою Олексія Олександровича продемонструвало гідну гру лише в одному серйозному поєдинку – в матчі Кубка України проти «Шахтаря». Все інше – тотальне ходіння по муках. І тотальний крах. Особливо в Лізі Європи.
Як вдалося дізнатися із джерел у середині динамівського клубу, футболісти дуже незадоволені роботою Михайличенка. Попервах схоже невдоволення було викликане винятковим небажанням переважної більшості гравців «біло-синього» колективу «пахати» на тренуваннях – Михайличенко, надолужуючи згаяне своїм попередником, влаштував своїм підопічним справжній курс молодого бійця. З кілометровими кросами, тестами Купера й іншими звичними атрибутами гри на виживання. Михайличенко тоді вчинив так, як колись тренували його. Не будемо говорити, чи мав він рацію, чи ні, але право на це він дійсно мав.
Проте зараз претензії футболістів уже не стосуються надмірних «пустощів» із «фізикою». За даними наших інсайдів, футболісти скаржаться на те, що позбавлені можливості тактичної підготовки. Себто, називаючи речі своїми іменами, Олексій Олександрович та його штаб не можуть як слід налаштувати команду на конкретного опонента, вибрати потрібні змагальну модель чи вносити корективи по ходу гри. Ця теорія підтверджувалася не раз і не два, особливо в поєдинках Ліги Європи. Здавалося, що більш майстровиті виконавці «Динамо» просто не знають, що вдіяти з невибагливими, проте тренованими «вікінгами» та швейцарцями. Апофеозом такого лупання головою в стіну став поєдинок проти «Луґано». Плану на той матч у Михайличенка, як виявилося, не було. Було щось на кшталт «хлопці, треба перемогти». А як – хтозна.
За даними наших джерел, фактично всі основні виконавці «Динамо» сподівалися, що після поєдинку проти «Луґано» Олексій Михайличенко або самотужки піде у відставку, або йому допоможе це зробити президент клубу. Тим більше, що Ігор Михайлович перед останнім поєдинком у Лізі Європи, подейкують, мав серйозну розмову і з командою, і з тренерським штабом, і з клубними працівниками – щодо серйозних кадрових пертурбацій у разі невиходу в євровесну.
У підсумку євровесни вперше за останні кілька років у «Динамо» не буде. Проте динамівський президент чомусь вирішив ввімкнути задній хід і таки не робити різких рухів. У тому сенсі, що штабу Михайличенка він звільняти не став. Чому, адже провалено все, що можна й не можна? Із логічних може бути тільки одна відповідь: у разі відставки Михайличенка Ігор Михайлович виявився б, м’яко кажучи, не в вигідній позиції. В такому б разі узагалі призначення Михайличенка втрачало будь-який сенс. До того ж динамівський керманич не готовий вручати тренерський штурвал непідконтрольному фахівцеві. Не кажучи вже про іноземця.
А чому в цій ситуації мовчать футболісти, якщо все так запущено? Знову ж таки, із логічних відповідь лише одна: у багатьох із них довготривалі угоди з клубом, причому угоди серйозні, тому ніхто не хоче опинитися в шкурі Жерсона Родріґеса. Того самого, якого брали в міжсезоння в статусі месії, проте він виявився звичайнісіньким заробітчанином. Ні, однозначно про ігрове фіаско люксембуржця говорити зарано, хоча авансів він таки не виправдав. Проте зараз можна сказати й про те, що Жерсона частенько використовували не на його «рідній» позиції. Та й, знову ж таки, нормального контакту з тренерським штабом у нього не було. Можливо, тому він і почав огризатися. Як наслідок – втратив місце навіть серед гравців ротації.
Хоча стосовно «бану» Родріґеса є й інша думка. Річ у тім, що цього атакуючого півоборонця привів у «Динамо» широковідомий у вузьких колах футбольний посередник Вадим Шаблій. Та й не лише цього. Практично усі останні придбання київського клубу – то справа рук Шаблія. За чутками, цей агент тісно співпрацював із попередником Михайличенка, який мав із тієї співпраці певний зиск. Приміром, не так давно придбали за кілька мільйонів іспанського форварда Франа Соля, проте, як кажуть знаючі люди, золота ціна на нього – триста-чотириста тисяч євро. Чому «Динамо» переплатило разів у п’ять, і куди осіла різниця? То вже питання до клубного менеджменту, не лише до того, хто привів цього «форварда із інстинктом убивці».
Михайличенко із Шаблієм співпрацювати не хоче. Через різні причини. Не в останню чергу й тому, що цей агент має своїх клієнтів і в «Шахтарі». До того ж, за чутками, Вадим досить залежний від керівництва «гірників». Так це чи ні, сказати складно, проте за останньою інформацією, «Динамо» уже в зимове міжсезоння хоче позбутися від майже всіх «підопічних» Шаблія (в усякому разі від тих, у кого закордонний паспорт).
Вочевидь, якщо київський клуб таки вирішить позбутися від нинішніх другосортних леґіонерів, це можна буде лише вітати. Проте де гарантія, що їм на заміну не прийдуть інші, такі ж недолугі? І де гарантія, що Михайличенко за зиму суттєво «підтягне матчастину» й стане українським Моурінью? І де гарантія, що київський клуб нарешті почне працювати системно? Прикро, але цієї гарантії не дасть ніхто. Бо системна робота в київському клубі відсутня як така. Дуже давно. Є емоції, борсання в різні боки, обіцянки. Й життя вчорашнім днем.
Цього мало навіть для того, щоб захотіти багато.
Олександр Васильєв, для «Главкома»