Вони націлилися на «Шахтар». Неймовірна історія сільської команди, яка дійшла до фіналу Кубка

Сьогодні, 15 травня, о 21:00 на запорізькій «Славутич-Арені» відбудеться унікальний матч. У 19-му в своїй історії фіналі Кубка України 12-разовий володар цього трофею донецький «Шахтар» зіграє з клубом першої ліги – «Інгульцем» з села Петрового на Кропивниччині. Вперше в незалежній історії українського футболу до вирішального кубкового поєдинку пробилася команда нижчої ліги. Та й загалом, якщо пригадати ще совєцькі часи, схожі прецеденти траплялися нечасто. Якщо бути зовсім точним — рівно 50 років тому. Саме в 1969-му тоді команда другої групи класу А (нинішнього аналога першої ліги) львівські «Карпати» не тільки вийшли у фінал, а й здобули Кубок СССР. За всю історію совєцького футболу нічого схожого більше не траплялося.

Цілком зрозуміло: те, що відбудеться сьогодні ввечері в Запоріжжі, повториться ще не скоро. З іншого боку, зважаючи на стан, у якому перебуває більшість клубів елітного дивізіону, щось схоже напередодні сезону-2018/2019 вимальовувалося. Скажімо, у виконанні СК «Дніпра-1», луцької «Волині» чи харківського «Металіста-1925». Але нині йде мова про утворену лише шість років тому сільську команду, більшість гравців якої є невідомими навіть для футбольних експертів.

То що ж то з «Інгулець» і звідки він взявся?

Пізнання реалій

Найзнаковішою постаттю колективу, безперечно, є її власник – колоритний генеральний директор власної «Агрофірми П’ятихатська» Олександр Поворознюк. Він – людина, яка своїми карколомними інтерв’ю наробила галасу ще задовго до того, як назва команди, котру цей чоловік фінансує, почала звучати серед футбольних фанатів. Пан Поворознюк колись сам трохи пограв у футбол, але проявити себе бодай на аматорському рівні не зміг. Не вийшло з футболом — зайнявся бізнесом. Але пристрасть до Гри залишилася. Олександр Поворозюнюк перевів її у фінансування команди.

Буде помилкою вважати, що ідея амбітного проекту з сільською й майже іменною командою зародилася в голові Олександра Григоровича відразу. Ні, спершу він спробував протиснутися в український футбол звичним методом. Навесні 2009-го бізнес-партнер Валерій Коротков Поворознюка долучив його до фінансування чернігівської «Десни». «Григорович» спершу був віце-президентом, а невдовзі став повноцінним керівником клубу. Втім, не знайшовши спільної мови з місцевою владою у питанні реконструкції чи будівництва стадіону, Поворознюк вирішив не сплачувати боргів попередників і покинув «Десну».

Після того Олександр Григорович начебто вів переговори про співпрацю з клубами рідної Кропивниччини. Теж безуспішно. Проте ці перемовини і ситуативна участь дозволили панові Поворознюку пізнати український футбол із середини, збагнути, що треба робити і за якими правилами грати. На цьому тлі в 2013-му в селі Петровому й з’явилася команда. Ще без грізного козака на логотипі і з простою як двері назвою - «Агрофірма П’ятихатська». Цей колектив заявив про себе відразу — срібними нагородами обласного чемпіонату.

А через рік Олександр Поворознюк вже заходився будувати в Петровому стадіон, який вміщує 1869 глядачів, а також тренувальні поля зі штучним покриттям у сусідній Володимирівці. Окрім того, у найближчих населених пунктах почали функціонувати дитячі футбольні школи, які можна назвати першими паростками, можливо, майбутньої клубної академії нинішнього футбольного клубу.

«Папа» влаштує свято

Між тим, амбіції власника росли. З початком 2015-го клуб отримав назву «Інгулець», а влітку заявився у другу лігу. Для нового рівня запросили й відповідного рівня тренера — відомого в недалекому минулому гравця олександрійської «Поліграфтехніки» та полтавської «Ворскли» Віктора Богатиря.

«Про той період у мене залишилися найліпші спогади, - каже Віктор Миколайович в коментарі «Главкому». - Мені довелося переінакшити чимало звичних для команди деталей. До мене «Інгулець» поєднував виступи в обласній першості з аматорським чемпіонатом України. Виходило по дві гри на тиждень. На тренування у хлопців просто не було часу. Доводилося пояснювати, що в другій лізі так не можна, принаймні, для молоді тренування необхідні. Врешті, юнаків обкатували в чемпіонаті області, а дорослі гравці грали тільки за основну команду. То було становлення професійного клубу «Інгулець».

«Поворознюк — людина імпульсивна, але він ніколи не вмішувався в суто тренерську роботу, - згадує пан Богатир співпрацю з власником клубу. - Так, часто приїздив на тренування, всім цікавився, щось розумів, а щось ні, але в ту площину, яка є зоною відповідальності тренера, не влазив. Проте не скажу, що все було гладко. Певні непорозуміння виникали. Але вони пов’язані зі здоровими амбіціями. Час від часу Поворознюк хотів продемонструвати, що він президент і вирішувати повинен саме він. У цьому контексті пригадується один інцидент. Зіграли ми дуже важкий матч у Ковалівці проти місцевого «Колоса». Гра завершилася нічиєю 1:1. У наступному поєдинку мали приймати вдома «Арсенал» з Білої Церкви. Розраховували на позитивних емоціях після вдалого матчу в Ковалівці здобути перемогу. Але в цю мить Поворознюк, не порадившись зі мною, вирішив перенести матч на поле суперника. Усе тому, що Григоровичу закортіло змінити на домашньому газоні траву у воротарських майданчиках. «Як же так?» - питаю. Поїхали тоді в Білу Церкву. Газон там поганенький і перемогти нам не вдалося — 0:0.

Але то робочі моменти. Думаю, вони для нас обох стали уроком. Як на мене, Олександр Григорович отримує задоволення від процесу, від того, як футболісти викладаються на тренуваннях, як твориться тренувальний процес. Після того Поворознюк приїздив на базу, спілкувався з гравцями індивідуально. Бувало, повертаємося з виїзду, а Григорович каже: «Сідай в машину, поїдемо до мене, посидимо, поспілкуємося про нашу команду, що робити далі». Власне, сам перемог Поворознюк теж не святкує, а збирає всю команду. Там може для хлопців заспівати. Він цю справу любить».

Раз любить, то гравцям теж не пасує не любити. На початку цієї весни, 6 березня, коли Поворознюк святкував 48-річчя, футболісти, тренери і персонал «Інгульця» потішив оригінальним записом під пісню «День народження» Павла Зіброва. Цей кліп розірвав мережу.

Вольєр на стадіоні

Втім, то було значно пізніше. При тренері Богатирі гравці «Інгульця» фігурували в іншому, скандальному відео. Його пан Поворознюк записав за підсумками програного матчу 1/16 фіналу Кубка України проти луцької «Волині» в серпні 2015-го. Віктор Богатир розповідає, що дізнавшись про щось неладне, поділився інформацією з президентом, а вже той записав на відео зізнання гравця Ігоря Пащенка. Футболіст розповів, що матч лучанам здавав він разом з іще двома товаришами за командою.

Важко сказати, чи пов’язані між собою якось ці два випадки, однак не так давно Олександр Поворознюк давав інтерв’ю, в якому іскрометно пожартував, що троє його гравців, які мали необережність грати в «договірняках» «попадали вночі у відкриті каналізаційні люки» і сильно поламалися. Нині вони, звісно, у футбол вже не грають, а борги колишнім підопічним власник «Інгульця» благородно пробачив.

Власне, завдяки ось таким розповідям, а також історіям про збройні сутички під час рейдерських захоплень Олександр Поворознюк майже самотужки сформував собі трохи демонічний образ. Він, утім, самого «Папу», як величають гендиректора «Агрофірми П’ятихатська» в його землеволодіннях, здається, влаштовує.

«Папі» подобається бути всемогутнім. І це він продемонстрував зокрема, встановивши на домашньому стадіоні вольєр для виїзних фанатів. 

«Це ж клітка не для нормальних уболівальників, а для дебілів, які неправильно поводяться, - пояснював пан Поворознюк журналістам. -  Через це їх туди кидають і закривають. На кожному стадіоні повинно це бути. І в мене є. Ми спеціально цей сектор встановили на видному місці, щоб усі його бачили і думали головою перед тим, як щось робити неправильно. Спочатку їм роблять зауваження, а якщо вони його не виконують, то їх просто садять у клітку до з'ясування обставин. Що я не правильно зробив? Отих фанатів, які бігали на «Олімпійському» по полю, куди їх саджали, коли ловили (мова про фінальний матч команд другої ліги «Агробізнес» - «Металіст-1925» у 2017 році — «Главком»)? Вони били всіх людей підряд, без розбору. Я не хочу, щоб у нас відбувалося схоже. Хочу, щоб наші вболівальники спокійно приходили з дітками на стадіон. Вболівай, кричи, божеволій, але чинити беззаконня я не дозволю! Ось для цього я зробив у нормальному місці клітку, щоб усі її бачили». Хтось побачить зі сторони і подумає: «Ого, не потрібно буянити, краще нормально вболівати».

Щоправда, фанатів луганської «Зорі» під час півфінального матчу Кубка України в Петровому побили без особливих на те підстав. І не в клітці. Все це радше походило на банальну демонстрацію сили.

Загадка для «Шахтаря»

Втім, повернемося до власне футболу. З тренером Богатирем Поворознюк розпрощався у листопаді 2015-го після виїзної поразки від «Вереса». При цьому сам спеціаліст каже, що пішов без конфлікту, а зараз при зустрічі з Поворознюком тепло вітається.

«Тоді ситуація тільки внормовувалася, - говорить Віктор Миколайович. - Я живу в Олександрії, а Григорович вочевидь хотів бачити мене частіше в селі. З футболістами тоді ситуація була зовсім складна. Вони банально не хотіли їхати до села. Олександр Григорович обіцяв їм житло в Жовтих Водах. Але ті квартири ще потребували ремонту і ця непевність відлякувала. Пізніше, вже коли був інший тренер, квартири справді довели до пуття і представники нинішнього складу там живуть. Зокрема є й двоє гравців, які грали ще при мені — Євген Запорожець і Сашко Мішуренко».

Сучасну команду очолює колишній оборонець і наставник кропивницької «Зірки» Сергій Лавриненко. Його Поворознюк називає ідеальним тренером. І жартує, що підписав зі спеціалістом пожиттєвий контракт. Жарти жартами, але 44-річний Лавриненко, який свого часу вивів у Прем’єр-лігу «Зірку», спершу вивів «Інгулець» з другої ліги в першу, а тепер досяг із нею небувалої вершини — виходу в фінал кубка України. Показово, що на шляху до фіналу «Інгулець» обіграв відразу три клуби Прем’єр-ліги - «Маріуполь», «Карпати» і «Зорю». Тепер на черзі - «Шахтар».

«Думаю, «гірники» розуміють, що «Інгулець» на шляху до фіналу вибив три команди Прем’єр-ліги, - ділиться очікуваннями від фіналу Віктор Богатир. - Відповідно з таким суперником не рахуватися не можна. З моєї точки зору, психологічно легше буде футболістам «Інгульця». В разі поразки їх не засудить жодна людина. Переможуть — будуть героями не лише в очах власних прихильників. Зрештою, подвиг гравці «Інгульця» зробили незалежно від того, як завершиться фінал. А ось «Шахтареві» складніше. Їм потрібно концентруватися на протистоянні з командою, яка суттєво поступається класом.

З іншого боку, навіть за складом «Інгулець» безнадійним не назвеш. Оборонна ланка й узагалі торік грала у Прем’єр-лізі за «Зірку» з Кропивницького. Під керівництвом нинішнього ж тренера. Та й в інших ланках є свої лідери. Крім того, вважаю «Інгулець» командою психологічно стійкою. Приміром, в останньому турі чемпіонату першої ліги хлопці Лавриненка поступалися 0:2 київській «Оболоні», але вирвали перемогу 3:2. Те саме стосується й кубкового чвертьфіналу проти «Карпат». «Інгулець» вів 1:0, але пропустив на заключних хвилинах основного часу. Здавалося б, ця невдача може надломити команду. Однак у серії пенальті стійкішим виявився саме «Інгулець». Ця стійкість дає мені підстави говорити, що як мінімум з розгромним рахунком від «Шахтаря» команда з Петрового не програє».   

Мрії й амбіції

...У «Папи» є мрія — щоб його «Інгулець» зіграв колись у Лізі чемпіонів проти мадридського «Реалу». Звичайно, ця деталь теж додає персоні Поворознюка епатажності. Проте на чергові глузування він не реагує, а вже будує сучасний стадіон. Поки — для виступів «Інгульця» в українській Прем’єр-лізі, куди команда вочевидь спробує пробитися наступного сезону. Хоча,  не виключено, колектив з грізним козаком на емблемі націлився на єврокубки вже й зараз? Хтозна. Для цього достатньо виграти один матч.

«Помиляються ті, хто думає, що Поворознюк пограється і охолоне, не захоче тратитися, - підсумовує Віктор Богатир. - Він мені так сказав: «Щоб дружина не ображалася, я їй відразу пояснив, що ці гроші витрачаю на сім’ю, а ці — на футбол. Одне іншому не заважає». 

Іван Вербицький, «Главком»