Найкращі домашні тварини у світі. Репортаж із львівської ферми хробаків

«Це найкращі свійські тварини. Вони не нявкають, не гавкають, не заважають сусідам, від них немає шерсті та алергії, вони не смітять. На корм для них не потрібні кошти», – хвалить львів’янка Тетяна Чучко своїх ідеальних улюбленців. Їх вона називає пестливо «мої хробачки».

Свою верміферму вона заснувала 10 років тому, використавши матеріали, «які можна знайти на кожному смітнику»: ящик, целофановий пакет, мішок. В Америці продаються готові комплекти для верміферми, проте, доки їх довезуть до України, ціна зростає до трьох із половиною тисяч гривень.

Головне, що потрібно для створення верміферми – органічні відходи, які каліфорнійські хробаки переробляють на біогумус. За статистикою пересічна українська родина на рік виносить на смітник близько півтонни органічних відходів. Тетянина, натомість, не викидає їх узагалі.

Коли збереться достатньо органічних відходів, їх обробляють і пересипають ферментованими висівками – так званими бокашами. Завдяки ним висівки не гниють, не пліснявіють і не мають неприємного запаху.

Штучно виведений у Каліфорнії червоний хробак у сотні разів продуктивніший за дощового. Він з’їдає за день стільки, скільки важить сам, і з десяти кілограмів відходів виробляє шість кілограмів біогумусу. Швидкість, із якою хробаки переробляють відходи на біогумус, залежить від температури. Вони теплолюбні, а за мінусової температури гинуть. Тетяна тримає свою верміферму в підвалі, підливаючи їм води й підсипаючи їжі.

«Ходжу до хробаків двічі-тричі на тиждень, витрачаючи на це 15 хвилин. Назбирала відходів – спускаюся до підвалу», – розповідає жінка.

На біогумусі пані Тетяна вирощує розсаду. Цього року зійшло майже все насіння. Восени жінка сподівається збирати по п’ять–десять кілограмів помідорів з одного куща. «Біогумус економить мої гроші на придбання овочів, тому що я вирощую їх сама», – говорить Тетяна Чучко. Це не лише добриво: біогумус – це гранули, які забезпечують ґрунтові повітря й вологу. Аби земля була родючою, її достатньо перемішувати з біогумусом у пропорції двадцять до одного раз на чотири роки.

Щоб пропагувати свій метод, Тетяна заснувала Клуб органічного землеробства. Люди, котрі приходять на її лекції, часто просять поділитися хробаками. Серед тих, хто отримав стартову порцію хробаків від Тетяни, була й засновниця спільноти «Львівський хробороб» Ірина Миронова.

«Всі, хто стикається з верміфермерством, із часом розуміють, наскільки це чудова річ. Але до хробаків потрібно звикнути, зрозуміти їх. Треба визначити  оптимальну кількість їжі й вологи, якої вони потребують», – розповідає Тетяна.

Каліфорнійські хробаки їдять усе, навіть м’який папір. Макулатурі, яка їм не по зубах, Тетяна теж знаходить застосування – наприклад, газетами й крейдованим папером накриває грядки, щоб не проростали бур’яни, а клаптики перемішує з ґрунтом, адже целюлоза добре утримує вологу та швидко розкладається.

«У нас прибутки намагаються вимірювати в грошах, але мало хто звертає увагу на те, що економія – це теж прибуток. Верміфермерство зменшує витрати на вивезення сміття. Тільки наш під’їзд платить за вивезення відходів 860 гривень на місяць», – коментує Тетяна. Вона сподівається, що верміфермерство у Львові розвинеться у масштабний рух. Нещодавно до Клубу органічного землеробства звернулося кілька сімей, які хочуть створити велику верміферму на горищі свого під’їзду.

Тетяна розповідає, що спілкування з хробаками на енергетичному рівні можна прирівняти до контакту з дельфінами: вірить, що вони заряджають її добрим настроєм та позитивними емоціями.

«Хробак має п’ять сердець. І я завжди кажу: якщо ви любите їх, то вони люблять вас у п’ять разів більше», – зі щирою усмішкою розповідає жінка.