Рятувальники оприлюднили відео дивовижного порятунку 21-річної дівчини у Хмельницькому

22 березня 2024 року Хмельницький прокинувся від вибухів. Уночі ворог завдав ударів БпЛА, а під ранок – крилатими ракетами. Були атаковані об’єкти інфраструктури та житлові масиви. Загинуло подружжя, близько десятка – поранено. Із-під завалів житлового будинку врятовано 21-річну дівчину. Старший лейтенант служби цивільного захисту Ростислав Лобунько став для Марії справжнім янголом-охоронцем, повідомляє ДСНС.

«Тієї ночі, близько першої години розпочалася тривога, – пригадує Ростислав своє чергування, – ми спустилися в укриття. Стрічка новин у соцмережах була переповнена повідомленнями про «шахеди» над містом, чули вибухи десь у далині, а вже орієнтовно з п’ятої ранку в межах міста були прильоти ракет і швидше за вже в районі нашого виїзду. Нам повідомили, що під атакою житлові будинки, під завалами можуть бути люди». 

Рятувальники за кілька хвилин були на місці. Крізь сильний туман та дим побачили вогонь, розпочали гасіння та одночасно – пошук постраждалих. Житловий будинок був повністю зруйнований. Майже одразу під плитою знайшли жінку, вона була мертвою. 

До місця трагедії для розбору завалів та пошуку людей почали прибувати надзвичайники з інших підрозділів міста. Під час рятувальної операції надійшла інформація, що під завалами дівчина і вона на телефонному зв’язку з мамою. 

«Ми заглушили всі агрегати, щоб почути бодай якийсь звук, – розповідає рятувальник, – але це було марно, тож інтенсивніше приступили до розбору, але точної інформації, де саме вона у нас не було. Я обійшов навколо руїн будинку, хотів зрозуміти, де вона могла б сховатися – оглянув шафи, під столами, як уціліли. Згодом приїхав батько хлопця дівчини, він вказав нам на частину стіни колишньої кімнати. Вона була засипана, сказав, що там стояло ліжко, на якому зазвичай спала Марія. Ми закріпили велику плиту, яка висіла над тим місцем й могла обвалитися будь-якої миті, та почали розкопувати. На підсвідомості я відчув, що дівчина дійсно тут. Знову зробили тотальну тишу, я опустився на коліна, наблизився до завалів і прислухався – ледь-ледь почув її слабкий голос. Відкопували руками, по маленькій цеглинці, по пригорщі будівельного сміття передавали один одному. Ніяких лопат і техніки, щоб не поранити і не зробити ще гірше людині. Орієнтовно на глибині одного метра докопали до голови, протягом усього цього часу з нею телефоном продовжувала говорила мама. Це нам дуже допомогло, бо ми її добре чули і знали, що ведемо пошуки там, де треба».

Доки розкопували тулуб Марії, Ростислав весь час у своїх руках тримав її голову і безупинну з нею говорив, щоб дівчина не втратила свідомість. Далі надзвичайники разом із медиками перенесли її на ноші і віднесли до «швидкої» для подальшої госпіталізації. Коли ж здавалося, що можна зітхнути з полегшенням – під завалами знайшли чоловіка – він був не живий. 

Рятувальник зізнається, що не вперше виїжджає на ліквідацію наслідків російських атак, проте – це чергування для нього було найбільш емоційно насичене. Вже за кілька днів він разом із колегами, з дозволу лікарів, завітали до дівчини в лікарню, і не з порожніми руками. Принесли фрукти, квіти, кульки, сувеніри на згадку та щирі побажання чимшвидшого одужання! Її оперували, наразі вона на реабілітації. 

«Марія велика молодець, сильна духом дівчина, адже пережила такі важкі години – була похована живцем», – зізнаються рятувальники, які стали справжніми янголами-охоронцями для Марії. 

Ростислав народився в сім’ї військових, наразі його батько та дідусь у лавах ЗСУ. Коли ж після навчання в школі постав вибір майбутньої професії – він точно знав, що на його плечах будуть пагони, для цього вступив до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Після його закінчення був направлений до 40 Державної пожежно-рятувальної частини м. Хмельницький, у якій п’ять років служить на посаді начальника караулу. 

Поза стінами підрозділу його опора та підтримка – сім’я та кохана дівчина Юлія. Вони завжди розпитують та цікавляться його роботою, бачать, що Ростислав на своєму місці, адже пішов до лав Служби порятунку за покликом долі. 

Сигнал тривоги рятувальники чують як мінімум кілька разів на добу. Вони постійно під вантажем емоційної напруги від пережитого і побаченого. Але все це компенсує вдячність за врятовані людські життя, за їхню героїчну працю низько вклоняються мільйони людей у всьому світі.