Скрипаль на даху синагоги і мистецтво на заводі

Три дороги, три релігії, три народи - все це про подільський Шаргород. Його називають одним із семи чудес Вінниччини – за унікальне поєднання єврейського, польського та православного життя. 11 жовтня побачити і відчути особливу атмосферу змогли всі охочі. У районному центрі вперше реалізували проект «Від шаленого штетлу до сучасного мистецтва», що став переможцем конкурсу «Малі міста – великі враження». А Шаргороду є чим вражати: глинобитними будиночками, оборонною синагогою, легендами, школою дзвонарів, красивим костелом, art-заводом… Але про все по черзі.

Фестиваль мав дві складові: перша – екскурсія містом, друга – мистецький простір на цукроварні.

• У 1579році польський король своїм універсалом наказав великому канцлерові Яну Замойському збудувати на мисі у міжріччі фортецю. Через шість років почали споруджувати замок. Замок і місто назвали Шаргородом – на честь Флоріана Шарого (Сірого) – засновника та покровителя роду Замойських. У 1588 році Шаргород одержав Магдебурзьке право, привілеї на ведення торгівлі та герб. Містечко стало визначним торгівельним центром.

Скрипаль на даху синагоги

За задумом організаторів, знайомство із Шаргородом розпочинається біля старовинної синагоги. Лунають мелодії відомих єврейських пісень – на даху грає скрипаль-віртуоз. Музика зачаровує. Стартує екскурсія.

У XVI столітті місцеві євреї збудували синагогу з елементами італійського стилю, яка була частиною оборонної системи міста. Фахівці вважають її однією із найстаріших і найпривабливіших в Україні. Кажуть, вона не має аналогів у Європі.

Зазвичай, у ті часи будівлі костелу і синагоги знаходилися у різних частинах міста. Так сталося і в Шаргороді: костел – вгорі, синагога – внизу.

Розташована на відстані кількох сотень метрів від замку синагога, виконувала функцію передового укріплення. Зважаючи на те, що Поділля страждало від татарських рейдів, проста на вигляд, але висока, з двометровими завтовшки стінами, та рядами бійниць синагога була справжнісінькою фортецею.

Стародавня синагога являє собою мурований куб, який оточений низькими прибудовами –приміщенням для жінок і школою для хлопчиків. Вікна втоплені, мають глибокі ніші.

«Тут була бібліотека, відбувалися всі обряди, у тому числі обрізання. Це було не стільки святе місце, скільки місце зібрання, де можна прийти відпочити, почитати священні книжки. План синагоги нагадує храм, що був в Єрусалимі: стоять 4 колони, які ділять її на 9 частин.

Жінки до зали не заходили, для них існував окремий вхід. В євреїв-чоловіків кожен день була спеціальна молитва «Слава тобі, Господи, що не зробив мене жінкою». Насправді, вони дуже поважно відносилися до жінок, але дуже чітко розділяли всі обов’язки», - розповідає екскурсовод Юрій.

Під час турецької навали синагога слугувала мечеттю. Коли турків вигнали, євреї знову повернули собі святиню. За радянської влади синагогу таки закрили, перетворивши її на сокоморсовий завод. Тоді ж і розділили суцільний простір на два поверхи. Зараз там тривають ремонтно-реставраційні роботи. Стара синагога переживає нове народження. До речі, саме там проводилися зйомки фільму за книжкою Шолом Алейхема «Блукаючі зірки», і на даху синагоги грав той самий блукаючий скрипаль…

Ян Замойський зустрічає гостей

Сьогодні від замку Замойського зосталися тільки руїни – залишки мурів та одна башта, яка перебуває у приватній власності. Велична будівля заростає деревами. Гостей Шаргорода зустрічав сам Ян Замойський. Охочі фотографувалися з ним та кидали монетки до кринички – на щастя.

Пам’ятник невідкритому пам’ятникові

Шаргород – це не тільки розвалені бастіони та похмура кам’яниця. Є тут і таємничий привид. Київська художниця Жанна Кадирова створила «пам’ятник невідкритому пам’ятнику». Екскурсовод розповідає, що у 2007 році мер міста попросив поставити пам’ятник відомому шаргородцю. Довгі дискусії щодо кандидатури історичної постаті, яка мала постати в монументі, ні до чого не приводили. Населений пункт багатоконфесійний, тому євреї, православні і католики не могли домовити. Тоді мисткиня знайшла вихід. Кажуть, хто розгадає секрет пам’ятника, зможе дізнатися від привида, де захований козацький скарб.

Жива музика біля будинку єврейки Клари

Танцюють діти, лунає «Хава Нагіла», за столом сидить Сьома, очікуючи дерунів… Невеличка театральна вистава оживила пустий будинок єврейки Клари. Це одна з небагатьох осель, які добре збереглися. В ній давно ніхто не живе, та атмосфера залишилася.

Гостей частували мацою і теплим бульйоном.

На початку ХХ століття євреї складали 70% населення Шаргорода. В місті їм належали всі торгівельні установи, готелі та склади. Мабуть, найбільше, що відрізняє Шаргород від інших подільських містечок, це збережена єврейська забудова – одноповерхові глинобитні будинки з дерев’яними ґанками. Через високі ціни на землю, у центрі єврейські будинки розташовувалися торцем до вулиці. У їхній фасадній частині, як правило, містилися крамнички або майстерні. Коли діти одружувалися, до будинку добудовували нові кімнати і приміщення «розтягувалося».

Єдина в Україні школа дзвонарів

У центрі міста знаходиться один з найбільших діючих православних монастирів Вінниччини — Свято-Миколаївський. Колись він розташовувався на замковій території, яка займала найвищий шаргородський пагорб.

Навчальний заклад при Свято-Миколаївському монастирі вважався одним з найкращих на Поділлі. В його стінах отримали освіту Степан Руданський, Михайло Коцюбинський, Микола Леонтович. В роки радянської влади монастир закрили і перетворили на музей, а потім його приміщення використовували у господарських цілях.

Сьогодні при монастирі працює єдина в Україні школа дзвонарів.

«Школу створили у 2005 році за ініціативи монастиря. Спонсори виідлили близько 150 тисяч гривень для купівлі дзвонів. Головна мета закладувідроджувати відродження дзвонарське мистецтво, оскільки комуністична влада знищувала все, скидаючи дзвони із дзвіниць», - пояснює очільник школи Олександр Євдокімов

Відвідувачам фестивалю дозволили спробувати свої сили у дзвонарському мистецтві.

Біля костелу будують готель для паломників

Одночасно із замком, Ян Замойський як істинний католик збудував у Шаргороді костел у вигляді базиліки. Всередині храму – старовинні розписи і столітній орган. А також – масивні дерев’яні лавки із зображення зірки Давида. Екскурсовод пояснює: «Релігії у Шаргороді дійсно дуже переплітаються. Колись ці лавки дійсно стояли у храмі євреїв». Півгодини цікавого спілкування з ксьондзом пролітають непомітно.

На території біля костелу – картини. Їх малювали учасники мистецького пленеру. На полотнах – визначні пам’ятки Шаргорода. Поруч – завершують будівництво готелю для паломників. Щоп’ятниці сюди приїздять тисячі вірян, аби пройтися Хресною дорогою.

«В Шаргороді створили єдину в Україні Хресну дорогу. Це 14 станцій, які символізують трагічний хід Ісуса крізь Єрусалим на Голгофу», - зазначає екскурсовод.

Неподалік від святині – віз, який підводить до ще однієї шаргородської легенди. Переповідають, що в часи гетто один єврей мав не дуже добру роботу – возив тіла на кладовище. Якось він побачив, що молода дівчина плаче над мертвою мамою. Він забрав жінку на цвинтар, але з першого погляду закохався в її дочку. Молода пара вирішила тікати в Мурафу. Щоб їх ніхто не викрив, чоловік положив дівчину на віз і прикрив соломою. Але піч час виїзду з міста, віз перевіряли вилами… Дівчина отримала смертельні поранення, а чоловік покінчив життя самогубством.

«Шаргород Рафінад»

Колись могутня цукроварня сьогодні перетворилася на унікальний мистецький об’єкт – з мальовничими і промисловими таємничими руїнами.

Роман Адам Станіслав Сангушко збудував завод у 1858 році. Підприємство працювало і в радянські часи, даючи до тисячі тонн щодоби. На початку двохтисячних завод перетворили на пустку, порізавши на металобрухт.

У 2006 році будівлю взялися переробляти під мистецький майданчик та провели фестиваль «Art-Шаргород». З вагової зробили офіс та рецепцію, з токарного цеху – галерею і майстерню, з електроцеху – мініготель. Те, що мало стати руїною, перетворилося на мистецьку резиденцію. Так з’явився «Шаргород Рафінад». Його власник, Григорій Саулко, планує відкрили та території унікальний музей цукру.

Містянам і гостям представили подільський крафт – продукцію, вироблену руками. В облаштований ятках продавали солодощі, сувеніри, посуд і обереги. Місцина зачаровує своїми краєвидами. Здається, вони вже готові до гучного пробудження новими фестивалями і подіями на території мальовничого багатонаціонального Шаргороду.