Вінниця дала світу двох Гройсманів. Дуже різних

Вінниця дала світу двох Гройсманів.

Найсміливішого правозахисника України і Прем’єр-міністра. Вони не були родичами і не приятелювали. Володимир – представник української влади. Дмитро – нещадно критикував її за беззаконня. Діма вже увійшов у 100 найвпливовіших людей України навічно, чи увійде Прем’єр – побачимо.

У рік правопросвітницького проекту в Україні «Я маю право», до Дня пам’яті відомого правозахисника, публіциста, лікаря його близькі та рідні, продовжувачі справи, здійснили мрію Дмитра і готують до друку незвичайний календар на 2019 рік. Мама Діми Мюда Мойсеївна вдячна всім, хто долучився до цієї благородної справи: Вінницькому палацу дітей та юнацтва, гуртку інформатики та програмування, бібліотеці ім. Тімірязєва, колегам із «Вічного пам’ятника». Всім небайдужим. Під знаменними датами – вислови із виступів, лекцій, публікацій Дмитра Гройсмана, наведені трьома мовами. Вони ілюстровані маловідомими фото із життя цього відомого правдоборця. Бо, як відомо, той, хто захищає когось, мало популяризує себе.

– Для нас Діма живий – бо він живе і житиме вічно у своїх ідеях і помислах, яким присвятив життя. Бо саме на справедливості та правді тримається цивілізований світ. На захисті незаконно скривджених, – ділиться мати Мюда Гехман.

Коли перегортаєш сигнальний випуск цього календаря, ще більше розумієш багатогранність та глибину думок, передбачень нашого земляка. Його благородство душі та моральність.

– Права людини непорушні – засвідчує календар вустами відомого вінничанина, який цитує глобальну Декларацію прав людини, прийняту у 1948 році. І ніякі інші закони не можуть їх ущемляти.

5 років тому начальник управління судоустрою при Адміністрації Президента Януковича Андрій Портов, що виїхав до Росії, а тепер практикує у Відні, запросив Дмитра Гройсмана долучитись до розробки нових правоохоронних законів.

– Це була дуже дивна співпраця. Там були й інші представники Адміністрації Януковича… 5 серпня Дмитро поїхав на зустріч по підготовці поправок до законодавства із представниками адміністрації Президента, правозахисниками. І в той день його виявили мертвим на приватній квартирі, яка слугувала й офісом для правозахисної організації. Після смерті – вона стала недоступною, принаймні для рідних та друзів. Було й багато інших загадкових непорозумінь, аж до перешкоджання дружині Світлані, батькам ознайомитись із матеріалами справи, зникнення речових доказів… Всім відома сфабрикована проти нього справа вінницьких правоохоронців по так званому «поширенню порнографії», яка явно тхнула гнилим душком замовлення, ставила за мету дискредитувати авторитет правдоборця. До цього були замахи на життя – побиття зі струсом мозку. Бо викривав він цілі угруповання торгівлі людьми, катувань та безправ’я. А до них входили як генерали міліції, СБУ, так і прокурори та начальники тюрем і вищі посадовці.

Замовне слідство, а далі суд, що розтяглись на роки, критикували правозахисники та журналісти України та світу! Але вони тривали. І той самий Портнов, досить впливовий при Януковичу політик, запросивши Дмитра до співпраці, чомусь не втрутився у цю явно замовну ситуацію «по фабрикуванню Дімі реального терміну». А міг все вирішити – за години! … Ці та інші дивні збіги наштовхують рідних та друзів на думку, що це було вбивство. У викинуту для ЗМІ легенду про «хворе серце» вони не вірять. Мама – Мюда Гехман, координатор Вінницького обласного об’єднання в’язнів фашизму та їхніх рятівників «Вічний пам’ятник», лікар педуніверситету і викладач – запевняє, що у нього ніколи не було хворим серце… І воно не могло просто так зупинитись у 41 рік.

Коли батько Леонід приїхав туди, сусіди йому повідомили: ваш син не перший молодий чоловік, якого з тієї квартири винесли мертвим…

Тримаючи у руках сигнальні сторінки календаря, я відкидаю тягар часу в десятки років і важкий фатум долі й лину у редакційну кімнату, коли до мене, вчорашньої випускниці факультету журналістики, прийшли вони – Діма Гройсман і Володя Слісарчук – небайдужі старшокласники школи №9.

Ми разом хотіли змінювати Україну та світ. Служити правді і добру. Усвідомивши, що вищим мірилом цього життя є справедливість. А держави – дати людині свободу і можливість служити їй вірою і правдою.

« Із усіх сил, що впливають на людину, фізичних, фінансових, владних, – сила справедливості найпереконливіша!» – підкреслює Діма нам вустами унікального календаря. Бо за нею живуть і діють всі закони й сили у цивілізованих країнах світу.

Тоді ми створили клуб трьох «С» – «Самовдосконалення, Свободи та Справедливості». Таку собі сторінку в газеті. І знайшли стільки однодумців, що листи носили мішками…

Вже тоді було видно – поряд з нами юний Геній.

Пізніше так його і наречуть тисячі тих, з ким був поряд і кому допоміг.

Бо принцип Самовдосконалення – він засвоїв сповна.

У 1972 році закінчив із золотою медаллю школу. Із відзнакою – Вінницький медуніверситет. Навчався в аспірантурі у Києві. У 2008 закінчив академію адвокатури. У 1993 році став засновником Вінницького осередку «Міжнародна амністія». Був координатором національної програми щодо скасування смертної кари в Україні. І досяг її відміни. Створена ним правозахисна Вінницька группа захищала права людей та професійно і нещадно викривала злочинні угруповання в правоохоронних органах та тюрмах, критикувала владу країни за факти порушення прав людини. Досконало володів 5-ма мовами. Співпрацював із радіо «Свобода», іншими впливовими виданнями. Він записав сотні відеоінтерв’ю, співпрацюючи із С. Спілбергом. У нього було тисячі друзів серед світового рівня журналістів, політиків, нардепів…

Та тільки що отримав взамін? Як йому жилось в суспільстві, де найуспішнішим став типаж «трійочника», не переобтяженого знаннями та мораллю? Коли у владних кабінетах розуміють не чистоту душі, а таблицю множення та ділення?..

Людина, що випередила час, дочікується його в дуже дискомфортних умовах. В голові вкотре пульсує думка, і я з сумом констатую: які ж нестерпні умови створила йому система брехні, дволицтва і поборів як помсту за справедливість, якої добивався не для себе, інших, і принципів правосуддя у молодій незалежній державі.…А вона, між іншим, записана в Конституції України як «фундаментальна теза»!

– У Діми було таке життя, що йому варто було ходити щоденно в бронежилеті із міцною озброєною охороною, – зізнається його соратниця Лариса Полулях.

– Дмитрий Гройсман – человек с большим и храбрим сердцем, превышал на весах Божественной справедливости всю псиную свору уродливой власти и их прихлебателей, шакалов, называющих себя правозащитниками, а на самом деле являющимися агентами мусориата и конторы, – не стримуються небайдужі прихильники. І додають:

– У найбезстрашнішого і найактивнішого правозахисника країни Дмитра Гройсмана в руках завжди було багато фактів міліцейського свавілля. Свою війну він веде і по цей день. І якщо міліцейським чиновникам сняться жахи – до них вже з небес, напевно, приходить правозахисник Гройсман.

«Что может рядовой гражданин, когда в неравный бой, с огромной сворой нелюдей идет один… Он многими непонят, порой смешон, ведь не богат, не властен, не силен…» – цитує слова єдиного сина мама Мюда Мойсеївна, яка пам’ять про нього береже як зіницю ока і вдячна усім, хто пам’ятає Діму й продовжує його справу… А я подумки продовжую монолог її сумних очей:

– Люди, я ж віддала вам моральну, людяну, високосвідчену і небайдужу людину. Він мав можливість як єврей за національністю виїхати до Ізраїлю, США, Німеччини і ще багатьох країн, як це зробили тисячі. Інтелектуал такого рівня знайшов би чим зайнятись у найзаможніших країнах світу.

Молодий і перспективний медик міг стати, може, навіть і Нобелівським лауреатом, тому й пішов працювати в патологоанатомку, вступив до аспірантури. Його цікавили шляхи подолання раку, і він почав співпрацю із багатьма вченими. І їм подобалась співпраця із талановитим коллегою, що володів іноземними мовами, логічно і чітко все викладав.. І міг би у співавторстві із ними захистити і кандидатську, і докторську. Якби не страшна правда, яку відкрив: группа вчених, із якою він працює, фальшує результати по визначенню діагнозу онкозахворювання по аналізу крові.

– Як можна вводити людей в оману і брати за це величезні кошти? – не міг змиритись Дмитро. І він із такої «науки» пішов. Через ось те саме правдоборство, яке прищепили йому рідні.

«Міжнародна амністія» і співпраця із відомим правозахисником, теж лікарем, С.Глузманом визначили його подальший шлях. Боротьба за права кожної людини вже не покидала його все життя:

– Ви знаєте, це я наштовхнула Діму на думку, що смертну кару у нас присуджують багатьом безневинним. Він пройнявся історією моєї учениці із педуніверситету Маші Титарчук із Бершадщини. Тоді незаконно до страти засудили її хворого родича. Вона у відчаї звернулась до нас. Про незаслужену смертну кару батьків розповідали йому студенти із Судану, В’єтнаму, Сирії, Сомалі.

А ви ж знали Діму. Він не міг пройти повз чуже горе ніколи. І завдяки напору Діми, інших правозахисників Україна відмінила страти… – згадує мама.

– З ним було важко змагатись розумом, інтелектом, професіоналізмом, силою.

І тому вирішили, як ніж у спину, сфабрикувати справу «про порнографію». Це було підступно, неприродно, принизливо, шито білими нитками і притягування за вуха експертиз. Але це було – його тягали, мордували, посадили на підписку. Перед заключним словом у суді його не стало. Перед цим суд не раз відкладали. Побачивши його ораторські здібності й силу духу, каральна ситема зрозуміла – ця резонансна справа губить, в першу чергу, їх. І після її розвалу треба буде відповідати усім, і вже перед світовою спільнотою! А там фігурували дуже відомі імена. Хто міг це допустити? – розмірковують друзі Дмитра.

Читаєш цей унікальний календар і ще раз усвідомлюєш, яку благородну, інтелектуальну, моральну людину ми втратили, а недобросовісні правоохоронці – зацькували:

– Доброзичливі, привітні, співчутливі слова і відповідні дії зрозумілі людям усіх націй і народів, незалежно від того, якою мовою озвучені, і сприймаються як рідні, – промовляє до нас Дмитро в Міжнародний день мови.

– Физическое здоровье человека не может быть полноценним в условиях бесправия и безнравственности, – чи не відчуває правоту цих слів сьогодні кожен у час так званих реформ охорони здоров’я та захмарної дороговизни ліків, половина з яких – підроблені.

Благополучная семья – -это реальный РАЙ на земле. Который способны создать мудрые, – засвідчує Дмитро із календаря, і ми бачимо унікальне фото ще підлітка Дмитра з батьком та мамою.

Він як ніхто це розумів, бо сам виріс у високоінтелігентній на моральній родині зі славним минулим. У будинку, який побудували його предки. А батьки тепер мріють віддати його під благодійний центр «Справедливість і Милосердя». Його прадід по мамі Авраам Гехман у Вінниці, яка була на 63 відсотки до війни населена євреями, був авторитетною людиною. І коли лютувала холера – ініціював будівництво для хворих бараків, які увійшли до складу інтернаціональної лікарні. Тут лікували усіх. Із своїм сином Аароном побудував для 12 своїх синів і 40 онуків будинки, які і тепер прикрашають вул. Коцюбинського. Батько Мюди Мойсеївни відбудував чи не всю Вінницю після війни.

– Мюда – таке ім’я від тієї епохи. Абревіатура в честь пам’ятної дати, – одними вустами посміхається мама Діми.

А батько – Леонід – інженер, що зробив себе сам.. Круглий сирота, дивом врятований від розстрілу в Жмеринці 2-річний єврейський хлопчина, А батьків і інших дітей – стратили фашисти. Після війни підібрала дитя тітка, хату батьків – забрали… Тому тема Голокосту завжди була близька Дмитру Гройсману:

«Холокост – результат немыслимого умопомрачения цивилизации. Это позор всего человечества, который, как тлетворный смрад, расползается человеконенависничеством, агрессией, алчностью, жестокостью, порочная трагедия всех наций и народов», – промовляє нам уже увіковічнені тези Дмитро.

Суспільсво врешті повинно усвідомити справжню суть Голокосту і стати свідком того, що переслідування навіть однієї людини за національною ознакою передбачатиме відповідальність пред усією історією. Це і про Голодомор, який у серці кожного українця.

– Все женщини прекрасни рядом с настоящим мужчиной, – влучно стверджує Дмитро із календаря, й історія подружнього життя його батьків, його із Світланою це засвідчує. «Шлях до утвердження справжньої, а не позорно декларованої поваги до українських жінок обіцяє бути важким і довгим», – розумів Дмитро. Правдивість цих слів вам слізно підтвердить кожна друга заробітчанка чи потерпаюча від насилля громадянка України.

– Доводиться з сумом і занепокоєнням констатувати, що зміст і сутність прав дитини, як і за часів радянської школи, залишаються білою плямою на барвистій мапі шкільної освіти, – сказав ще у 1999 році Дмитро. І тоді його син ще був малюком.

А тепер Давид виріс. Йому за 20. І він з дитинства і не з книг знає, шо таке переслідування, надумані обшуки і торжество неправди, втрата батька… Він живе за кордоном і рідні, зіткнувшись із такою несправедливістю щодо Дмитра, оберігають його від сторонніх очей.

– Дружині, молодій вдові Світлані, доводиться важко працювати в медицині на двох роботах. Вона часто хворіє і важко відходить від трагедії. Світлана – такий же правдоборець, вона продовжує справу Діми, а ми досі добиваємось, щоб сім’ю Діми визнали потерпілими від тих незаконних переслідувань, яким піддались через сфабриковану справу, – ділиться мама.

Два з половиною роки судів, 73 засідання, обшуки, в т.ч. і помешканні дружини Світлани Побережець. Вже посмертне виправдання Дмитра Гройсмана. Однак невизнання вини жодного із прокурорів, слідчих, що за наказом зверху фабрикували цю справу та ще й підвищення кожного вже тепер по службі, а декого – і неймовірні злети вже за цієї влади – не можуть залишати байдужим кожного. Особливо найближчих жінок його серця. І як тут не звернути увагу на пророчі слова Дмитра, залишені нащадкам на календарі:

– За правду, справедливість, гідність треба боротись, Без боротьби нічого не зміниться. Але треба відмовлятись від насильницьких кривавих методів. Переконання, особистий приклад, повага – завжди ефективні.

Ще у 2012 році він сказав пророчі слова:

«Мне представляется, что ненависть и презрение к власть предержащим настолько сильны, что мирный договор вряд ли возможен. Поэтому, скорее всего, нас ждут далеко не мирные перемены, в ходе которых Украина не сможет удержаться в своих нынешних границах». Тепер це вже реальність.

Ми спостерігаємо пік нехтування законами природи, і хто як може занапащає Планету, тому до Всесвітнього дня охорони навколишнього середовища звучать слова Дмитра:

«Чем значительнее дела человека – тем больше его Родина. Охрана окружающей среди – это защита права на жизнь свою и близких».

Діма протягом свого життя захищав людей багатьох націй світу, чого лише варта його справа про нелегальний трафік сомалійців під «мєнтовською кришею», в тому числі і татар. І слова, що шле він нам із календаря, дуже актуальні сьогодні:

– Колись держава дала кримським татарам 24 години, щоб забратися зі своєї землі. Чи зможе сьогодні Україна допомогти одному із своїх корінних народів повернутися на Батьківщину? Будемо вірити, що зможе…

І тема взаємостосунків батьків та дітей не обійшла відомого правозахисника:

– Задор и вдохновенье молодости выигривают в сотрудничестве с мудростью зрелости, – наставляє з календаря Дмитро.

Кого сьогодні не хвилює тема миру. І, може, він був би збережений, якби слухали таких «прозорливих» правозахисників:

– Мир в душі, в родині, в країні, на планеті потрібен для гармонії справжньої людини. Більшість звичайних людей мріють, щоб день миру тривав роками, ще краще – все життя!

Репресії мають на меті показати людині, що вона ніхто, її можна стерти в порошок, і всі про неї забудуть. Це головний меседж: «і чого ти добився – гниєш у тюрмі?» – І цей актуальний вислів правозахисника розуміє багато хто і сьогодні.

Хто ми без учителів і наставників? Діма ніколи не «вдарявся» в зазнайство і шанував їх.

Всесвітній день учителя в календарі прикрашають слова Дмитра: «Справжній вчитель – це рідна людина, довіра до якої іноді більша, аніж до батьків».

Есть дом, в котором меня любят,

Хоть иногда легонько журят за мои шкодние дела,

Когда от озорства

Кружится голова.

Мои прекрасные учителя, я постараюсь доказать, учили и терпели ви меня не зря… – скаже він 20 років тому, відлітаючи із стін школи у самостійне життя.

Древо любви растет на зибкой почве.

Древо добра всегда надежно. Прочно.

Вирази себя трудом и благородством.

Божества постигнешь превосходство.

Ось із такими переконаннями він летів по життю – вірив, любив, допомагав ближньому, викривав зло, помічав багатогранність життя… З ним були близькі та друзі – однодумці. Чого лише варте звернення 330 людей, які вимагали вже після смерті реабілітації Дмитра, їздили на пікет до Києва.

«Настоящая дружба сильна искренностью, участливостью, доверием, а в результате –единомыслием», – наставляє Діма із свого календаря.

І цей політ не перервався, бо його душа відлетіла у вирій вічності світлим птахом.

І ці, вже увіковічнені, слова, переконана, западуть у душу кожного із спорідненою душею. Для інших – це не пишу! Невдовзі цей кадендар зможе придбати кожен. І для багатьох він стане настільною книгою напутніх слів і мудості. Приєднуйтесь до його однодумців. Бо саме таке єднання врятує Україну від прірви безправ’я та беззаконня.

Скільки мігрантів та біженців сьогодні заполонили Україну, Європу, світ?

А ще тоді послав нам у вічність Дмитро слова:

«Багатьом здається, що економічні негаразди українського суспільства не можуть дозволити сьогоднішній державі дбати про чужинців, що опинилися на нашій землі. Але згадаємо те, що вигнанцями свого часу були Фрейд, Ейнштейн, Михайло Баришніков, Олександр Солженіцин, Віктор Гюго, Гарібальді, Брехт, Марк Шагал. Зрештою, ці люди навіки прославили не тільки країни свого походження, але й суспільство, де їм довелося шукати і отримати притулок».

І тому я скажу те, що сказала в день прощання з Дмитром.

Вже тоді я розуміла, що маю справу з генієм…. Але не злим Нарцисом, а широсердечним Прометеєм, що все життя роздаватиме вогонь свого серця іншим. Цей хлопчина, виплеканий молоком єврейської мудрості, став великою людиною. І посади тут ні до чого, бо харизма Діми була такою великою, що затьмарювала і міністрів, і президентів У принциповій позиції, незаангажованості, чіткій логіці, миттєві реакції і «всезнайстві» вбачалось очевидне – він вище багатьох на голову. А декого випередив на століття вперед.

«Люди, я люблю вас, тому що мені більше нікого любити, і хочу, щоб усі ми були кращі», – шле із вічності нам слова вічної любові НАШ ДМИТРО ГРОЙСМАН. Тож сотворімо йому вічну пам’ять. І подякуймо, що він був у нашому житті, житті нашого міста, України та світу! І він заслуговує на те, щоб стати і почесним громадянином цього міста і назви в честь нього вулиці. Бо цьому місту і цій державі віддав все, що міг – навіть життя у 41 рік.