Авіакомпанії почали відправляти на далекі відстані менші літаки

Авіакомпанія Scandinavian Airlines (SAS) почала використовувати для польотів на далекі відстані вузькофюзеляжні літаки. 22 грудня авіаперевізник відправив із Копенгагена до Вашингтона свій новий літак Airbus A321LR, пише avianews.com.

Спочатку ця модель розроблялася європейським концерном Airbus для польотів на середні відстані на маршрутах зі збільшеним попитом, як A321neo. Цей літак у максимальному компонуванні може перевозити 239 пасажирів. Саме в такій версії його замовив лоукостер Wizz Air і вирішив зробити найближчими роками своїм основним авіалайнером.

Пізніше Airbus вирішив створити на основі A321neo модифікацію із збільшеною дальністю A321LR. Літери LR у ній розшифровуються як Long Range – велика дальність.

Тривалість польоту без дозаправки конструктори збільшили за рахунок встановлення трьох додаткових паливних баків та нових економічних двигунів.

Таке рішення на базі вузькофюзеляжного літака було незвичайним на ринку.

Перші далекомагістральні авіалайнери, наприклад, Boeing 707, були вузькофюзеляжними як і A321LR і мали лише один прохід. Проте з появою наприкінці 1960-х широкофюзеляжних літаків Boeing 747 та McDonnell Douglas DC-10 концепція перельотів на далекі відстані почала змінюватися.

Широкофюзеляжні авіалайнери за рахунок своїх розмірів давали більше простору пасажирам. Вони мали вже не один, а два проходи, і в них було достатньо місця, щоб розмістити зони відпочинку. Завдяки цьому можна було пройтися салоном під час багатогодинних перельотів.

В результаті до початку 1990-х більшість перельотів на далекі відстані у світі перейшли на широкофюзеляжні борти, які, по суті, стали синонімом слова далекомагістральний.

Побачивши такий розвиток ринку, в Airbus вважали, що є сенс створити авіалайнер-гігант A380 із двома повноцінними пасажирськими палубами, який міг брати на борт до 853 пасажирів. Його політ забезпечували відразу чотири двигуни, хоча на момент створення A380 в авіації вже почалася тенденція переходу на літаки з двома двигунами.

Концепція роботи була така: A380 літає між великими та завантаженими аеропортами, а вже з них до кінцевої точки маршруту пасажирів підвозять літаки меншого розміру.

Проте проти авіалайнера-гіганта зіграли два фактори: поява на ринку ефективніших далекомагістральних широкофюзеляжних літаків з двома двигунами та бажання пасажирів літати без пересадок або скоротити їхнє число до мінімуму.

Через це Airbus так і не зміг окупити програму A380 і поставив останній літак замовнику у грудні 2021 року. Авіакомпанії, у свою чергу, почали відмовлятися від авіалайнера лише через 10 років польотів, а кілька літаків-гігантів вже навіть відправили на утилізацію.

Ідею для створення дальньої моделі A321LR та її подальшого розвитку – наддальнього A321XLR європейцям підкинув їхній головний конкурент із США – Boeing.

У американців на початку 1980-х з'явилася модель вузькофюзеляжного літака Boeing 757, яка могла літати на далекі відстані. Вона була ефективна на далеких маршрутах, де не вдалося набрати пасажирів для широкофюзеляжних літаків.

До 2005 року Boeing поставив 1050 літаків 757 і припинив виробництво через відсутність нових замовлень.

Виробник не став розвивати модель, бо не бачив перспективи. На ринку сформувалася модель роботи з трьома основними типами літаків – регіональними та середньомагістральними з одним проходом та широкофюзеляжними з двома проходами для далеких відстаней.

Все змінилося із запуском Airbus нової моделі вузькофюзеляжного літака для середніх дистанцій з покращеною економічністю A321neo. Параметри літака дозволяли додати туди баки з паливом, збільшити його дальність і запропонувати авіакомпаніям хороші показники. І замовлення почали надходити масово. На дві модифікації A321LR та A321XLR число замовлень перевищило 500.