Чий цар Самуїл? Як посварились Болгарія та Північна Македонія

На Балканах набирає обертів чергове міждержавне напруження. Цього разу його причиною є давня і невирішена суперечка між Болгарією та Північною Македонією стосовно спільного історичного минулого. Для останньої на кону стоїть інтеграція до ЄС. Болгарія обіцяє заблокувати процес у разі, якщо Скоп’є не визнає, що македонська мова та історія мають болгарські корені. Попри цілком реальну перспективу зриву євроінтеграції, Північна Македонія поки не демонструє жодного натяку на те, що вона готове піти на такі поступки. Тому болгарсько-македонська суперечка навряд чи матиме швидке вирішення. 

Продукт югославських комуністів?

На сьогодні серед пересічних болгар продовжує панувати думка про те, що македонської мови не існує, що вона насправді є діалектом болгарської, а також що етнічне походження македонців є болгарським. У Болгарії та в ще одній країні-сусідці Північної Македонії – Греції, переважна більшість суспільства переконана, що македонська нація та мова були створені югославськими комуністами наприкінці 1940-х років минулого століття для того, щоб легітимізувати претензії маршала Тіто на північну грецьку провінцію Македонія та послабити болгарську ідентичність у регіоні. Це було потрібно, аби позбавити етнічних болгар можливості для об’єднання з Болгарією. 

Таке сприйняття Північної Македонії та її населення тепер фактично стало офіційною болгарською позицією щодо її західної сусідки і перетворилось чи не на головне питання двосторонніх відносин. Офіційна Софія заявляє, що вона не заперечує право громадян Північної Македонії на самовизначення, але при цьому не буде терпіти перегляду «спільної історії» чи «заперечення» спільних мовних етнічних коренів, а також фінансованої державою «анти-болгарської ідеології». 

Так, до речі, вважають й представники болгарської інтелігенції, які  переконані, що їх країна в «македонському питанні» повинна діяти достатньо рішуче. Головні їхні меседжі: «Якщо ми підемо на компроміс, ми заперечимо, що Самуїл називав себе болгарським царем», «Ми самі закладемо собі міну, якщо погодимось на фальсифіковану Північною Македонією історію…», «Ми бачимо з боку Північної Македонії абсолютно неєвропейське ставлення до правди», «З брехнею не можна робити компромісу»… 

Серед політичних сил Болгарії найпринциповішими стосовно Північної Македонії є т.зв. «патріоти». Зокрема, лідер націонал-консервативної партії ВМРО, яка є членом проурядової парламентської коаліції, Красимир Каракачанов заявив, що в статті 2 «Угоди про дружбу, добросусідство та співробітництво між Болгарією і Північною Македонією від 2017 року» чітко записано, що Софія підтримуватиме Скоп’є для того, щоб воно відповідало критеріям членства в ЄС. Одним з таких критеріїв, як зазначив політик, є вирішення двосторонніх проблем із сусідами. Однак, за його словами, в македонської сторони, на відміну від болгарської, не має бажання їх вирішувати та виконувати умови Угоди. Відтак, він заявив, що Софія встановлює конкретні терміни як умову реалізації Угоди і очікує від Скоп’є письмової декларації про те, що Північна Македонія не висуває і не висуватиме в майбутньому ні територіальних претензій, ні претензій щодо національних меншин. 

Позицію провладних сил підтримують й інші політичні сили, зокрема,  опозиція. Наприклад, в головній опозиційній силі – Болгарській соціалістичній партії – теж вважають, що на сьогодні для їх країни відсутні умови для того, щоб вона дала переговорам Північної Македонії з ЄС зелене світло. 

Корені болгарської принциповості

Суперечка між болгарами і македонцями навколо спільної історії триває вже достатньо довго, однак тільки тепер, коли від Болгарії залежить майбутній вступ її західної сусідки до ЄС, Софія нарешті отримала реальний шанс «відновити історичну справедливість». 

Принциповість і активність болгарської сторони в цьому питанні підігрівається й тим, що країна знаходиться на порозі парламентських виборів. Практично всі політичні сили, особливо т.зв. «патріоти», як от ВМРО (Болгарський національний рух), розглядають непоступливість у суперечці з македонцями, як можливість отримати додаткові бали напередодні голосування. 

Для провладної ж ГЄРБ (Громадяни за європейський розвиток Болгарії ) і особисто прем’єра Бойко Борисова картина не виглядає такою однозначною. З одного боку, Німеччина, яка на даний час головує в ЄС, і яка неодноразово заявляла, що початок переговорів про вступ Північної Македонії є пріоритетом під час її головування, здійснює спроби «вмовити» болгарського прем’єра, щоб Софія поступилась принципами. З іншого, Борисов не може не брати до уваги настрої болгарського суспільства, переважна більшість якого негативно налаштована до будь-яких компромісів зі Скоп’є. Більш того, для ГЄРБ, на відміну від інших політичних сил, непоступливість перед Північною Македонією полягає не стільки в бажанні розширити свій електорат, скільки не втратити той, який через корупційні скандали навколо уряду та вуличні протести, залишився на даний момент. Крім того, поступки Скоп’є для Бойка Борисова можуть трансформуватись й у неприємний «бонус» у вигляді активізації антиурядових протестів: до антикорупційних лозунгів яких можуть додатись й заяви про зраду національних інтересів. 

Слід зазначити, що для чинної болгарської влади «македонське питання» ускладнене не лише балансуванням між інтересами Берліна і настроями власного суспільства. У Софії є ще один головний біль:  вона може опинитися у своєрідній ізоляції, якщо у своїй протидії євроінтеграції Північної Македонії не заручиться підтримкою хоча б деяких країн ЄС. У подібній ситуації Греції, яка понад 15 років блокувала вступ Північної Македонії до НАТО і ЄС, вдавалось відстоювати свої позиції та мати підтримку принаймні кількох європейських країн. Також Афіни спромоглися імплементувати власну позицію в загальні висновки всіх держав-членів ЄС, перетворюючи власне блокування Скоп’є у позицію всього ЄС. 

Керуючись таким досвідом Греції, Болгарія робить спроби включити власні позиції у спільний документ Євросоюзу. Якщо ж їй це не вдасться, то вона, фактично, стане єдиною країною, яка офіційно застосувала вето для блокування європейської інтеграції своєї західної сусідки. Для Софії – це не найкращий розвиток подій, а тому вона сьогодні намагається заручитись підтримкою інших членів ЄС та сподівається, що влада в Скоп’є все-таки погодиться на «капітуляцію». 

Македонська гордість

Офіційне Скоп’є вважає заяви Софії ворожими і відповідає на них своєю принциповістю. Прем'єр-міністр Зоран Заєв заявив, що Софія сама порушує ст.2 вищезгаданої Угоди і назвав дії Болгарії ворожим сигналом, який означає, що перший етап встановлення переговорних рамок між Північною Македонією та ЄС зупинено. При цьому він наголосив, що його гордість та гордість народу є і залишаться великими, як гора, і не має потреби робити з них націоналістичне видовище, а також, що ідентичність та мова країни – не предмет для обговорення.  

Македонська принциповість, яка поки перекреслює таку звабливу перспективу, як членство в Євросоюзі, має своє логічне пояснення: задоволення болгарських вимог на даний момент фактично означає політичне самогубство для будь-якого македонського політика. Особливо це стосується прем’єр-міністра Заєва, який через Преспанську угоду з Грецією про зміну назви країни, для багатьох македонців вважається ледь не державним зрадником. Відтак, ймовірність того, що македонська сторона, задля отримання зеленого світла для переговорів з ЄС, прийме висунуті Болгарією вимоги, є на сьогодні невеликою.

Чи можливий компроміс?

Якщо переговори будуть двосторонніми, то компромісу, скоріш за все, не буде. Однак, оскільки «ціна питання» – вступ до ЄС, то Брюссель (або ж Берлін) може змусити сторони, в першу чергу, Софію, дещо змінити свої позиції. Хоча при цьому слід розуміти, навіть якщо ЄС втрутиться, то враховуючи його інертність при вирішенні подібних питань, зокрема, з огляду на його досвід посередництва в сербсько-косовському діалозі, вирішення болгарсько-македонської суперечки не буде швидким. Принаймні, до парламентських виборів в Болгарії, в цьому питанні не слід очікувати якихось тектонічних зрушень.