Деокупація. Чому не треба брати приклад з Грузії

Грузія 10 років веде в Женеві прямі переговори із представниками Абхазії та Цхінвальського регіону (Південної Осетії) і вісім років реалізує Стратегію мирної інтеграції окупованих території. Але всі ці дії по факту призвели до ще тіснішої інтеграції грузинських автономій з Росією. Як і чому так сталося?

Женевські дискусії

У грудні 2017 року черговий 42-й раунд міжнародних переговорів з безпеки і стабільності на Закавказзі традиційно завершився безрезультатно. Учасники Женевських дискусій, які зустрічалися в столиці Швейцарії, як завжди, обмежилися розмовами, точніше, взаємними докорами. Грузія та представники Абхазії та Цхінвальського регіону (Південної Осетії) досягли лише однієї принципової домовленості: погоджена дата наступного раунду (27-28 березня 2018 р.).

Спостереження за ходом грузинсько-абхазько-південно-осетинських переговорів у Женеві, тим не менш, дуже корисне для України. Тому що, по суті, Женевські дискусії є яскравим прикладом того, як міжнародні механізми врегулювання конфліктів можуть перетворюватися на один із засобів їх надійного заморожування.

Міжнародні переговори з безпеки і стабільності на Закавказзі розпочалися 15 жовтня 2008 року згідно із домовленостями президента Російської Федерації Дмитра Медведєва та президента Франції Ніколя Саркозі. На сьогоднішній день Женевські дискусії - єдиний формат діалогу між представниками Грузії і де-факто владою Абхазії і Цхінвальського регіону (Південної Осетії).

У зустрічах в Женеві беруть участь представники Грузії, Абхазії, Південної Осетії, Росії та США. Обговорення ведеться у двох робочих групах. У першій розглядаються питання безпеки і стабільності в Абхазії і Цхінвальському регіоні (Південна Осетія), в другій -- гуманітарна ситуація і питання дотримання прав людини. Співголовами Женевських дискусій є представники ЄС, ОБСЄ і ООН.

Треба окремо зазначити, що питання повернення окупованих території до складу Грузії взагалі не є предметом переговорів у Женеві. Женевський формат із самого початку створювався не як платформа для вирішення конфлікту, а як механізм, призначений забезпечити непоновлення вогню та вирішити гуманітарні проблеми. Але чи вдалося вирішити за той час хоча б цей блок питань?

Головна проблема, яку виносять на обговорення в Женеві представники Грузії, є повернення грузинських біженців у свої домівки в Абхазії та в Цхінвальському регіоні (Південної Осетії). Але вирішити це болюче питання за всі ці роки так і не вдалося. На думку Росії, причиною блокування є… регулярне винесення Грузією резолюції про права біженців та вимушено переміщених осіб на розгляд Генеральної Асамблеї ООН.

1 червня 2017 року такий документ було проголосовано вже в десятий раз. «За» були 80 країн, РФ голосувала проти. Резолюція визнає право всіх біженців та вимушено переміщених осіб (ВПО) на повернення в Абхазію та Південну Осетію. (Згідно з інформацією ООН, станом на січень 2015 року кількість біженців, зареєстрованих в Грузії, склала 262 704 осіб).

Росія, яка виступає проти розгляду резолюції, вважає, що обговорення цього питання Генасамблеєю ООН було б виправданим, якби в цьому процесі також брали участь представники Абхазії і Південної Осетії. Відповідно, Сухумі і Цхінвалі за підтримки Москви відмовляються розглядати проблематику переміщених осіб під час Женевських дискусій, поки це питання обговорюється без їх участі в ООН.

Безпека анклавів

В яких напрямкам женевським переговорникам все ж вдалося просунутися?

Як відверто зазначає МЗС РФ, «головним завданням Женевських дискусій є забезпечення міцної безпеки незалежних Абхазії і Південної Осетії». З виконанням цієї задачі Москви учасники переговорів частково впоралися.

У рамках женевського формату сторонам вдалося домовитися про створення спільних Механізмів попередження та реагування на інциденти (МПРІ). Це - структура, яка в чомусь нагадує Спеціальну моніторингову місію ОБСЄ в Україні (СММ ОБСЄ) та Спільний центр з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін (СЦКК), що працюють на Донбасі.

МПРІ з 2009 року працює на «кордонах» Грузії з Абхазією та Цхінвальським регіоном (Південною Осетією). Механізм включає в себе проведення щомісячних зустрічей для вирішення суперечок та попередження інцидентів та підтримання цілодобової «гарячої лінії» зв’язку. В роботі МПРІ беруть участь представники структур, що відповідають в «прикордонних» районах за правопорядок та безпеку - російські військові та прикордонники, що розміщуються на території Абхазії та Цхінвальського регіону (Південної Осетії), Моніторингова місія ЄС в Грузії, ООН та ОБСЄ.

Втім, одночасно делегації Абхазії та Цхінвальського регіону (Південної Осетії) під час зустрічей в Женеві наполягають на необхідності гарантувати свою безпеку юридичними засобами, для чого вимагають від Тбілісі укладення з ними договорів щодо незастосування сили. Але грузинська сторона згодна підписати таку угоду лише напряму із Росією. Москва, своєю чергою, не визнає себе стороною конфлікту, відмовляється підписувати подібний документ і пропонує себе лише в ролі гаранта зобов’язань з боку Сухумі та Цхінвалі. Хоча на початку 1990-х Росія відкрито допомагала абхазьким та південно-осетинським сепаратистам, а в 2008-му здійснила пряме військове вторгнення на територію Грузії!

Незважаючи на нібито відсутність прогресу стосовно угоди про незастосування сили, можна вважати, що де-факто сторони дотримуються її з часів війни 2008  року. Спільні механізми попередження та реагування на інциденти в цьому контексті є, по суті, механізмом попередження спроб Грузії повернути собі окуповані території за допомогою військової операції.

Втім, після поразки 2008 року Тбілісі і не планує подібних кроків.

Мирна стратегія Тбілісі

Останні роки офіційний Тбілісі робить ставку на «мирне возз'єднання» країни. З 27 січня 2010 року в Грузії діє «Державна стратегія щодо окупованих територій: Залучення шляхом співпраці». Стратегія «висловлює неухильне рішення Грузії досягти повної деокупації Абхазії і Цхінвальського регіону / Південної Осетії, зробити зворотнім процес анексії окупованих Російською Федерацією територій і мирним шляхом реінтегрувати дані території і населення в єдиний конституційний простір Грузії». Наголошується, що грузинська влада прагне досягти намічених цілей тільки мирними і дипломатичними методами, що виключає можливість вирішення конфлікту військовим шляхом.

Мета державної стратегії -- сприяти відновленню і поглибленню відносин між населенням Грузії, роз'єднаним у результаті окупації, і забезпечити населенню Абхазії і Цхінвальського регіону ті права і привілеї, якими користується кожен громадянин Грузії. Для цього передбачено, зокрема,

• сприяння економічним відносинам між громадами, залучення Абхазії і Цхінвальського регіону в міжнародні економічні відносини Грузії.
• відновлення і розвиток інфраструктури, яка зробить можливим вільне пересування населення і товарів через лінії розмежування.
• покращення якості і доступності охорони здоров'я та отримання освіти.

Європейський союз, США та НАТО підтримують стратегію мирної реінтеграції Абхазії і Цхінвальського регіону. Цей план грузинська влада виконує уже вісім років.

Під час чергової річниці падіння Сухумі та поразки грузинських сил в Абхазії 27 вересня минулого року прем'єр-міністр Грузії Георгій Квірікашвілі підкреслив, що Тбілісі робить все, щоб відновити територіальну цілісність мирним шляхом. Посол США в Грузії Іан Келлі похвалив грузинську владу: «В уряду Грузії вірні підходи, він намагається реінтегрувати Абхазію в грузинське суспільство. Тбілісі здійснює освітні, торговельні та медичні проекти. США підтримують такий підхід ».

Вона не працює

Однак попри оптимізм Тбілісі і його західних союзників, немає ніяких ознак того, що грузинська стратегія мирної реінтеграції працює. Навпаки, чим далі, тим інтенсивніше Абхазія і Південна Осетія інтегруються у РФ. Останні новини -- відкриття в січні південно-осетинською владою у співпраці з росіянами пункту митного контролю. Такі ж плани є у Сухумі. МЗС Грузії в своїй недавній заяві розцінив ці дії як інтеграцію Абхазії і Цхінвальського регіону в єдиний митний простір Росії і «незаконний крок до фактичної анексії цих регіонів з боку Російської Федерації».

Ще красномовнішою ілюстрацією є формування загального південно-осетинсько-російського оборонного простору.

На початку лютого президент Росії Володимир Путін підписав Федеральний закон «Про ратифікацію Угоди між Російською Федерацією і Республікою Південна Осетія про порядок входження окремих підрозділів Збройних Сил Республіки Південна Осетія в склад Збройних Сил Російської Федерації». Документ передбачає службу громадян закавказької республіки на 4-й гвардійській військовій базі РФ, яка розташовується в містах Цхінвалі і Джава. Закон дає право включати південно-осетинські підрозділи в єдину систему підготовки та застосування військ Південного військового округу Росії.

Своєю чергою, Абхазія і Росія в минулому році приступили до практичної реалізації міжвідомчої угоди про створення Об'єднаного угруповання військ, підписаного міністрами оборони двох країн в листопаді 2016 року.

На цьому фоні грузинська програма мирної реінтеграції виглядає геть безпомічною. Що стосується Женевського формату перемовин, то він у кращому випадку є малокорисним, в гіршому -- справляє враження своєрідного методу захисту окупованих територій від деокупації.

Висновок, який може зробити Україна з усього цього, є не дуже приємним для Грузії. Все каже про те, що нашій країні разом із західними партнерами варто знаходити політико-дипломатичні методи реінтеграції територій, які ж одним чином не будуть схожі на «грузинський варіант».

Наталя Іщенко, заступник директора Інституту світової політики, для  «Главкома»