Доброчесні сепаратисти із сумними обличчями. То чи стала Каталонія незалежною?

Що ж відбулося вчора ввечері? Чи проголосив каталонський прем‘єр Карлос Путчдемон відокремлення провінції від Іспанії, як поспішили про це повідомити новинні агентства? Чи це було лише ритуальне дійство, покликане поставити хоч б якусь крапку в історії з референдумом про незалежність?

Виступаючи ввечері у вівторок, 10 жовтня, перед каталанським парламентом Карлос Путчдемон довго пояснював, що каталанці заслуговують на незалежність, мають бути незалежними, але сама незалежність так і залишилася «теоретичною можливістю».

Європейці, які всерйоз цікавляться подіями в Каталонії (а цікавиться ними багато хто, бо можливе проголошення відокремлення цієї провінції від Іспанії, скоріш за все, може відгукнутися страшними наслідками для всієї Європи), не знають нині, що й думати. Що ото таке відбулося вчора? З одного боку, здається, що ніякої незалежності нема, бо в своїй промові перед місцевим парламентом в Барселоні Путчдемон не сказав ключових слів: віднині ми, мовляв – незалежна країна. З іншого боку, проголосивши ту промову, він та 72 зі 124 депутатів каталонського парламенту підписали якісь документи, які, мовляв, таки проголошують Каталонію незалежною… Але це ж неможливо, бо підписати подібні документи він має право лише після того, як їх обговорить та затвердить парламент. Втім, Карлос Путчдемон та його однодумці вже встигли продемонструвати, що для них законність та належні процедури не є важливими: зрештою, свій референдум про незалежність вони не тільки ухвалили з порушеннями Конституції, а ще й без дотримання будь-яких правил: ні тобі міжнародних спостерігачів, ні офіційних виборчих комісій, а бюлетені для голосування – ті й взагалі дозволено було друкувати бодай на домашніх принтерах. Тож декому здалося, що каталонський уряд все ж таки зважився на незалежність – бодай в такий дивний спосіб.

Такою ж незрозумілою виявилася ситуація й для демонстрантів, які зібралися вчора ввечері в Барселоні. На площі перед парламентом тисячі каталонців з національними прапорами очікували, аби відсвяткувати проголошення незалежності, а неподалік знову ж таки тисячі інших каталонців стояли під іспанськими прапорами, демонструючи свою відданість ідеї неподільного Іспанського Королівства. І ті, й інші так і не зрозуміли, що їм робити після дивної промови Путчдемона – чи то радіти, чи обурюватись... Тому помахали ще трохи прапорами тай розійшлися. Певно, це був єдиний безумовно позитивний ефект від виступу прем‘єра: ніхто ні з ким не побився, нікого не розганяла поліція, все завершилось тихо та мирно, як, власне, й закликав Путчдемон.

Символічна незалежність – теж незалежність?

То чи вважати тепер Каталонію новою державою на європейській мапі? Карлос Путчдемон говорив довго, але не сказав нічого. Він проголосив, що його народ на референдумі 1 жовтня «створив засади для того, аби стати незалежним». Нагадаємо, що цей референдум було визнано незаконним – не лише Конституційним судом Іспанії, а й Євросоюзом. Незважаючи на це, за словами очільника каталонського уряду, в ньому взяли участь 2,2 мільйони людей – це близько 40% усіх виборців. З них за незалежність проголосували 90% - тобто, знову ж таки, значно менше половини від загального числа каталонців, які мають право голосу. Більшість з них не схотіли брати участь в незаконному референдумі, тож навряд чи Путчдемон може стверджувати, що за незалежність проголосувала більшість. Він це й сам, здається, зрозумів – і тепер проголосив, що він є «людиною діалогу і тому готовий до переговорів із центральним урядом в Мадриді». Таким чином, незалежності нема, а є бажання її чи то заговорити, чи то виторгувати.

Проте, поки повідомлення про промову розходилися по європейських інформаційних хедлайнах, сам прем‘єр-міністр Каталонії... підписав документ, в якому простими словами була проголошена Каталонська республіка. Щоправда, як він наголосив, ця прокламація поки що є суто символічною. Таким чином, слід поставити це йому в заслугу, Карлос Путчдемон зміг уникнути прямої конфронтації як з іспанським урядом, так і з внутрішніми супротивниками незалежності. Важко сказати, що снайбільш вплинуло на таку поведінку: чи заклики Мадриду «не робити незворотніх кроків», а чи то простий факт, що, проголоси він незалежність, його б заарештували, скоріш за все, просто на виході з парламенту, а демонстрантів-сепаратистів почали б розганяти чотири тисячі співробітників поліції, яких стягнуто до Барселони. Тепер іспанський уряд Маріано Рахоя змушений відмовитись від будь-яких жорстких заходів проти бунтівників: всі погрози, висловлені за минулі дні, від примусового призначення адміністрації Каталонії до суду над головними сепаратистами, залишаться не виконаними. У середу каталанці прокинулися вранці все ще іспанськими громадянами.

Водночас, слід визнати, що подібна поведінка каталонського уряду – це хитре маневрування між чужими та своїми. Бо борці за незалежність в Барселоні, почувши, що Путчдемон все ж таки підписав декларацію незалежності, теж не мають підстав звинувачувати його в зраді. Тепер вони сподіваються на потужну міжнародну підтримку своїх закликів – ні, не до незалежності, це питання вже знято з порядку денного, принаймні, поки що. До каталанського самоврядування. Автономна провінція, яка й без того користується вельми широкими правами як в політичному, так і в економічному житті Іспанії, бажає отримати ще більше тих прав. Фактично, стати незалежною від Мадриду в усьому, окрім офіційного статусу. Зрештою, за логікою, каталанські сепаратисти продемонстрували свою відкритість світові, вчинили, як личить доброчесним демократам: мовляв, референдум дає нам право проголосити себе незалежними, але ми – люди розважливі, не бажаємо ні з ким бити горщики, тож давайте сядемо та погомонимо про наші спільні справи. Дайте нам самі те, що ми не хочемо (або не можемо) вибивати силою.

Той факт, що референдум був незаконним і ніякі його рішення не мають жодної сили, вони при цьому навмисне залишають «за кадром». Як і аргументи про те, що не можна вважати легальним голосування, в якому не брала участь більша частина виборців, в якому дозволялося одній і тій же особі голосувати кілька разів, в якому бюлетені почасти були надруковані одразу з хрестиком в графі «за незалежність».

Говорили-балакали 

Отже, тепер Путчдемон висловлює надію на діалог з консервативним урядом Іспанії. Але чи бажає він справді того діалогу? І якщо бажає – то про що саме? Якщо його метою все ще є незалежність, то чи готовий він погодитись замість неї на кращі умови фінансування своєї провінції?

З іншого боку, й центральний уряд Маріано Рахоя, який наробив помилок у стосунках з каталонцями, завдяки розважливому виступу каталонського прем‘єра почуває себе впевненіше. Рахой взагалі ніколи не пропонував Каталонії жодного діалогу, він відмовлявся від будь-якого, бодай цілком легального, голосування про незалежність цієї провінції, він навіть приклав руку до того, аби з Каталонії пішла якомога більша кількість фірм та фінансових інститутів – саме з його подачі було ухвалено закон, який полегшує підприємцям переїзд з Каталонії в інші частини Іспанії. Всі ці жорсткі заходи, з точки зору Мадриду, виправдали себе: Каталонія не зважилася на відокремлення.

Водночас і Маріано Рахой виявився поставленим у лоскотливу ситуацію промовою свого опонента: Мадрид переконаний, що Каталонія взагалі не може в односторонньому порядку проголосити незалежність, але, якщо тепер він почне переговори з Барселоною – це буде означати, що центр таки визнає цю незалежність, бодай і в такому символічному вигляді, а уряд однієї з своїх провінцій – рівним собі.

Таким чином, конфлікт продовжується. А постраждалою стороною в ньому є жителі Каталонії. Не лише тому, що хтось із них потрапив під поліцейські кийки. Вже зараз, не чекаючи на завершення епопеї з незалежністю, з Каталонії побігли численні компанії – іноземні, іспанські та навіть суто каталонські. Вже чотири банки проголосили, що виводять з Барселони свої штаб-квартири до Валенсії. Більшість великих круїзних компаній повідомили, що віднині не користуватимуться барселонським морським портом в якості бази, а натомість їх круїзні судна заходитимуть тепер теж до Валенсії – для Каталонії, на яку припадає 25% всього іспанського туризму, це – важкий удар, а для валенсійців, здається – манна небесна. Іноземні інвестори теж зібрались «у вирій»: наприклад, майже 80% німецьких компаній, які працюють в Каталонії (а це приблизно 800 фірм), або вже переїхали звідти, або мають такі наміри. Це означає: менше інвестицій, менше податків, тисячі звільнених робітників, зубожіння, можливо – довгострокова економічна та фінансова криза... Карлос Путчдемон в своїй промові окремо звернувся до підприємців – мовляв, не йдіть від нас, заробляйте для нас гроші. Та виглядає це все як волання навздогін.

Зрозуміло, що молоді, гарячі прихильники каталонської незалежності, які приїхали вчора до Барселони з сяючими обличчами з маленьких містечок, аби підтримати проголошення нової республіки, зрештою залишилися стовбичити на площі з розчаруванням в очах – ні про що таке вони не думали. Вони вірять у свого вождя та в незалежність, яку нині вважають лише відсунутою в часі.

Цей «історичний» вечір 10 жовтня не має переможців. Єдине, що вдалося виграти – це час, для того, аби політики могли домовитись, а екстремісти – не побитись.

Борис Немировський, для «Главкома»