Гібридний карантин та гібридна епідемія: чим же хворіють у Росії?

Коронавірус Covid-19 є глобальною пандемією. Думати, що він омине хоча б одну державу, тим паче таку велику та протяжну в своїх кордонах, як Російська Федерація, було б надзвичайною легковажністю. Але здається, саме така легковажність і ставиться наразі як центральний елемент політики РФ. Спробуємо розібратися, де і що приховує Кремль і які потенційні масштаби коронавірусної епідемії у країни-агресора. 

Скарги на здоров’я є?

Сезон грипів та ОРВІ, який розпочався наприкінці минулого року, в усіх країнах був важким, навіть не дивлячись на коронавірусну пандемію. Майже в кожній країні спостерігали підвищення захворюваності в декілька разів. Росія теж не була виключенням. Цього року захворюваність на різні форми грипу та бактеріальну пневмонію в різних суб’єктах федерації досягає свого багаторічного максимуму.  

Лише за загальними даними Ростату за перший місяць 2020 року захворюваність на пневмонію виросла на 37% в порівнянні з січнем минулого року. Здавалося б, загальна епідеміологічна картина, проте цей ріст продовжився і в наступні два місяці. Це змусило ряд суб’єктів федерації приймати заходи на місцевому рівні - цілі райони закривали на місцеві каратини, більше 5000 шкіл по усій Росії пішли на терміновий карантин. Ріст захворюваності на пневмонію співпадав з першими випадками виявленого нового коронавірусу на території РФ, проте поки захворюваність на ГРВІ геометрично росла, кількість хворих на коронавірус довгий час була на диво сталою. 

Ситуація в Росії з коронавірусом дуже нагадує рішення, яке там було ухвалено в інформаційній сфері. Близько року тому російським медіа на федеральному рівні була спущена директива не вживати слово «вибух» при подачі внутрішньодержавних новин. Заміняти його варто словом «хлопок». Наприклад, «У багатоквартиному будинку стався хлопок через витік газу». Тому ріст ГРВІ та пневмоній в областях з коронавірусом виглядає як черговий «хлопок». Хіба ні? 

Карантин, який не карантин

Офіційно коронавірус в Росії епідемією ще не став. На думку російських медиків, у нього для епідемії недостатньо летальності та поширення, а тому боротьба з ним - це більше загальносвітовий тренд. Але давайте подивимося по Москві - саме по столиці відслідковуються основні тренди та напрями політики.

З початку цього тижня в Москві та Підмосков’ї ввели стандартний режим карантину («європейського зразка»), який до того вже було встановлено в ряді міст та федеральних округів. Проте карантином це все не називається. Існує наказ мера Собяніна та синхронне розпорядження губернатора Воробйова, згідно з яким всьому населенню забороняється покидати житло без нагальної причини, як, наприклад, вихід за продуктами (лише в найближчий магазин), звернення по медичну допомогу або поїздка на роботу (якщо її не закрили). Вводяться норми соціального дистанціювання в публічних місцях і громадському транспорті (який ще не зупинили). Собаку дозволяється вигулювати лише в межах 100 метрів (!) від місця реєстрованого проживання. Поліції, відповідно, даються повноваження зупиняти, перевіряти, а за необхідністю - штрафувати. 

Однак без режиму надзвичайного стану (який може ввести Путін уже цього тижня) чи без надзвичайної ситуації (яку можуть ввести губернатори) усі супутні закони не мають ніякої сили, бо протирічать статті 55 старої конституції РФ про права людини. Тому навіть горда російська поліція не може нічого зробити громадянам, що порушують режим. І навіть машини із динаміками, що їздять по вулицях і в доволі пост-апокаліптичному стилі попереджають про небезпеку, теж виглядають не надто дієвими. 

То в чому логіка таких рішення? Перш за все, у росіян попереду голосування за вічне правління Путіна. Тобто за поправки в Конституцію. Голосування вже перенесено президентом з 22 квітня, а тому до часу його проведенян Путіну не потрібно асоціюватися ні з чим «поганим». Режим надзвичайного стану в РФ вводився останнього разу 1994 року і досі асоціюється з нестабільними 90-ми. Тому якщо в рік голосування Путін піде цей крок, за ним закріпиться не дуже позитивний образ. Саме тому Путін оголосив просто «неробочий тиждень», а вирішення коронавірусної кризи наразі покладається на губернаторів та мерів, які за мінімальної підтримки центру мають якось розрулювати ситуацію. Тому Путін залишається відповідальним за все хороше, а місцеві чиновники - за все погане.

Еластичне право

Очевидно, що російський істеблішмент знову почав гратися зі своїми законами так, ніби їм ніхто не заважає - бо їм дійсно ніхто не заважає. І це не обмежується лише самим карантином - гібридна система не може існувати інакше.

З недавнього можна хоча б загадати нові поправки в конституцію. Прийняті Держдумою, затверджені президентом та схвалені Конституційним судом, вони вже дійсні - але все рівно виносяться на загальноросійське голосування. І от знову - це не дострокові вибори, це не референдум, це щось «посередині». Новий одномоментний тип голосування, як його назвала голова ЦВК РФ. 

Тепер на хвилі коронавірусу в них з’являються «неробочі дні», які не є святковими і не є вихідними. Ніби карантин є, але без будь-якого режиму. І ніби прийняті місцевими органами закони, але їх не може підтримати у виконанні федеральна влада. Ось і виходить, що епідемія ніби є, а ніби її і немає. Точніше, не має бути. 

Доволі закономірно авторитарна Росія йде до логічного фіналу, коли єдиним дійсним законом, який реально буде сприйматися об’єктивно - це слово Путіна. Але чи доживе до того часу в стані епідемії та кризи значна частина його електорату - ще те питання. Бо це виглядає як одна велика «система-хлопок».

Олександр Краєв, для «Главкома»