Косовська проблема: європейський тупик

Напередодні зустрічі в Парижі 1 липня, скликаній для відновлення діалогу між Сербією і Косовом, у їхніх відносинах замість зближення навпаки відмічається зростання напруги. Ба більше, Белград і Приштина хочуть змінити формат дипломатичного посередництва. Замість ЄС, Косово прагне залучити до діалогу американців, а Сербія хоче бачити за переговорним столом Росію. Такі передумови паризького «рандеву» говорять про те, що воно навряд чи завершиться з бодай якимись конкретними результатами.

Паризька зустріч є продовженням зустрічі 29 квітня в Берліні, на яку Ангела Меркель і Еммануель Макрон зібрали лідерів західнобалканських країн і на якій фактично була похована ідея будь-яких територіальних змін щодо Косова. Беручи до уваги, що чотири із шести західнобалканських лідерів закликали до корекції, в основному за етнічною лінією, сербсько-косовського кордону, це було досить суттєвим і конкретним результатом.

Цього разу очікується, що президенти Сербії і Косова, Александар Вучич і Хашим Тачі, «реанімують» діалог, останній раунд якого відбувся в листопаді в Брюсселі. При цьому процес «реанімації», як висловився глава сербського МЗС Івіца Дачич, «буде напряму залежати від реаніматорів». Ними в даному випадку є дует Меркель-Макрон: вони, взявши на себе ініціативу в даному питанні, змогли здивувати брюссельських бюрократів і дати всім зрозуміти, що проблеми Західних Балкан повинен вирішувати ЄС. Тим самим вони також показали бажання посунути з сербсько-косовських відносин США і Росію – дві сили, які прагнуть витіснити один одного з регіону.

Німеччина майбутні відносини між Белградом і Приштиною запропонувала будувати на основі історичної моделі, «Договіру про основи відносин», який був укладений у 1972 році між тодішньою ФРН і НДР, і завдяки якому країнам вдалось більш-менш нормалізувати стосунки, при цьому офіційно не визнавши одне одного. Однак це є неприйнятним для Вучича, і тим більше для Тачі, який наполягає на тому, щоб Сербія визнала незалежне Косово.

Той факт, що до процесу розв’язання найбільшої проблеми - сербсько-косовського конфлікту - Белград хоче залучити Москву, а Приштина - Вашингтон, вказує на його складність в контексті зовнішніх сил. Непростими напередодні паризької зустрічі залишаються й позиції самих лідерів Сербії і Косово.

Тачі очевидно грає на американців, тому що адміністрація Дональда Трампа вперше публічно підтримала ідею корекції кордону між Сербією і Косово, точніше, вона прийняла її як один з можливих варіантів. Тому президент Косово в своїх виступах досить часто згадував «демаркацію кордону». З іншого боку, його внутрішній політичний опонент прем'єр-міністр Рамуш Харадинай розуміє, що цього не відбудеться. Більш того, це йому й не дуже потрібно.

Крім того, косовський президент буде надалі перебувати під зростаючим тиском, який є результатом запровадження Приштиною 100% мит на товари з Сербії (та Боснії і Герцеговини), як відповідь на кампанію Белграда, щодо недопущення прийняття Косово в Інтерпол. Відтоді з Вашингтону і Брюсселя лунають заклики до скасування мит, однак всі вони відкидаються прем'єр-міністром Харадинаєм, який використовує дані мита як інструмент для зміцнення власної позиції в політичному протистоянні з президентом Тачі.

Що стосується сербського президента, то він поїде в Париж з порожніми руками, без нових ідей, оскільки його план щодо корекції кордону не сприймається ні в сербському суспільстві, зокрема, впливовій Сербській православній церкві, ні в Берліні. Натомість він продовжує повторювати, що для відновлення діалогу мита повинні бути скасовані, а також нагадувати міжнародній спільноті, що Приштина все ще відмовляється реалізовувати договір «Про асоціацію сербських громад» від 2013 року, який складається з 15 пунктів, що стосуються розв'язаня питань економічного розвитку, освіти та охорони здоров'я.

Попри надану раніше згоду Тачі заявив, що не дозволить формування Асоціації і розпочне процес об'єднання Косово з Албанією.

Ще одною важливою передумовою зустрічі у французькій столиці є нещодавнє посилення напруги сербсько-косовських відносин, яке вкотре показало, що заморожений конфлікт може легко «розморозитися» і перерости у гарячу фазу.

Мова йде про спецоперацію під назвою «Контрабанда», яку косовська поліція провела 28 травня на півночі Косова. Під час якої, за підозрою в корупції та контрабанді було заарештовано більше 20 осіб, в основному співробітників поліції і прикордонної служби, серед яких були як етнічні серби, так і албанці. Залучення до спецоперації близько 60 одиниць спецтехніки і жорстокість під час деяких арештів, наводили на думку, що її іншою метою було залякування сербів.

Белград відреагував негайно. Збройні сили Сербії було переведено у вищу бойову готовність, до кордону з Косово було відправлено колону бронетехніки, а над містом Новий Пазар, що поблизу кордону з Косовом, пролетів один МіГ-29.

Під час спецоперації також було заарештовано російського громадянина, співробітника місії ООН в Косово Михайла Краснощокова. В ході затримання він отримав тілесні ушкодження і був відправлений до Військово-медичної академії в Белграді, де його одразу відвідав президент Вучич. Своєю чергою, косовське керівництво пізніше заявило, що російський громадянин займався шпигунською діяльністю і був оголошений персоною нон ґрата.

У Москві косовську спецоперацію назвали «провокацією» і тим самим підставили плече Белграду, який заявляв про «напад на сербський народ». Вучич  висловив вдячність Росії за її «тверду і послідовну підтримку територіальної цілісності і суверенітету Сербії і зусилля щодо вирішення косовського питання мирним і дипломатичним шляхом». Поряд з цим Сербія звернулася з проханням про скликання 10 червня сесії Ради безпеки ООН.

Говорячи про реальні причини чергового відновлення напруги між Белградом і Приштиною, багато хто переконаний, що вони не мають жодного відношення до боротьби з корупцією. Одні вважають, що керівництво Сербії і Косова синхронно організовують подібні інциденти, виключно для внутрішніх цілей. Вучич демонструє власну рішучість «захищати сербський народ», в той час як Тачі і Харадинай мають можливість показати косовським албанцям і сербам готовність до відстоювання територіальної цілісності Косова. Інші ж переконані, що інциденти є результатом автохтонної політики Белграду щодо Приштини, яка на їх думку, не приведе ні до чого доброго.

Ключове питання у нормалізації сербсько-косовських відносин стосується «іноземного фактора», передусім Росії. Спікер російської Держдуми В’ячеслав Володін зробив відкрите звернення до сербського парламенту, в якому висловив «підозру» щодо здатності Європейського союзу виступати посередником у діалозі між Белградом і Приштиною.  Те, що передача діалогу від ООН до ЄС була «помилкою», вважає й сербський президент.

Попри це з початку косовської кризи сама Москва не запропонувала жодного рішення. Позиціюючи себе захисником сербських інтересів, російські лідери постійно повторюють, що вони приймуть будь-яке узгоджене Белградом і Приштиною рішення. Однак для Росії найкращим варіантом є збереження статус-кво теперішніх сербсько-косовських відносин, оскільки вирішення косовської кризи закриє один з її найсильніших каналів впливу на Сербію.

Що стосується США, то два роки тому американці інтенсивніше займалися косовською проблемою. Більш того, були офіційні заяви, що її можна буде зняти з порядку денного вже цього року. Поряд з демонстрацією незадоволення впливом європейців на сербсько-косовський діалог, адміністрація в Білому домі підтримувала ідею Вучича щодо корекції кордону з Косовом. Однак з часом ентузіазм американців зменшився, а Меркель і Макрон скористались моментом, щоб перетягнути на себе ініціативу.

Чи є перспективи того, що бажання Вучича і Тачі матеріалізуються і посередництвом в діалозі між Белградом і Приштиною займуться американці і росіяни? На перший погляд, немає. Наявність за одним столом чиновників з Вашингтону і Москви на даному історичному етапі буде гарантією невдачі.

Однак ми живемо в набагато складнішому світі, в якому косовський конфлікт є лише частиною глобальної мозаїки. В даному випадку, стабільність у ньому може бути досягнута за домовленості між собою США, ЄС і Росії. Проте це передбачає попередню згоду американців і росіян. При чому не щодо Косова, яке може бути лише приводом до неї, а щодо глобальної політики, яка завжди має свій меркантильний вимір.

Росія могла б погодитись прийняти угоду щодо Косова, яка, як вже було зазначено, фактично виштовхне Москву із Західних Балкан, за умови отримання гарантій того, що Захід більше не буде тиснути з приводу України чи Грузії і що санкції будуть пом'якшені або скасовані. Захід, якщо він дійсно переймається звільненням Західних Балкан від Росії, може розглянути деякі з цих дилем.

Поки що з упевненістю можна сказати одне: на зустрічі в Парижі рішення не буде. Відповідно прийдеться знову чекати, що не є кращим варіантом в сьогоднішній ситуації навколо Косова, особливо, враховуючи події 28 травня. Заморожений конфлікт працює проти всіх, особливо проти тих, хто в Сербії вважає, що територія важливіша за людей. Єдиним позитивним моментом є те, що перспективи переростання конфлікту в широкомасштабний не існує.

Чого ж тоді очікувати в косовському питанні протягом найближчого часу? Найімовірніше – нерегулярних зустрічей на нейтральній території, можливо, відновлення Брюссельського діалогу, який, як виявилося, є більше фарсом, аніж серйозною спробою вирішити проблему шляхом взаємних поступок. Вакуум же, утворений відсутністю реального діалогу між Белградом і Приштиною, продовжуватиме наповнюватись токсичною риторикою, в якій обидві сторони відмічаються неабиякою майстерністю і не бажають поступатись одне одному.

Бошко Якшич, Ігор Федик, для  «Главкома»