Літні вальси Володимира Путіна

Путін станцював з главою МЗС Австрії

Меркель вперше побажала розмовляти з Путіним без свідків і не взяла з собою офіційного німецького перекладача

У розпал відпускного періоду, коли зазвичай політики та державні діячі відпочивають від справ, господар Кремля Володимир Путін здійснив  «німецьке турне». Спочатку він завітав до Австрії, куди його запросила на своє весілля 53-річна міністр закордонних справ Альпійської республіки Карін Кнайсль, а звідти полетів до Берліна, аби зустрітися з канцлером ФРН Анґелою Меркель. 

Обидва візити не мали статусу офіційних: до Австрії Путін прибув на приватне запрошення, а зустріч з Анґелою Меркель в замку Мезеберг було названо робочою, бо взагалі-то пані канцлерін наразі офіційно перебуває у відпустці. Якихось результатів від цього турне ніхто не очікував, та й не було їх як таких. Навіщо ж кремлівський пан бив ноги?

Наречена та «казачий хор»

Синє небо над виноградниками Південного Штайєрмарка, чудові краєвиди та свято – всього цього не вистачило не такій вже й молодій нареченій поважного 55-річного австрійського підприємця Вольфґанга Майлінгера для повного щастя. Душа Карін Кнайсль потребувала ще якоїсь родзинки, чогось такого, чого ні в кого нема. Але ж недарма вона – міністр закордонних справ Австрії! І ось – в гірському готелі «Чеппе», де відбувалося весілля, з‘явилися предивні гості: особисто президент Росії Володимир Путін в супроводі хору кубанських казаків (слово це навмисне написане російською транскрипцією, бо, як кажуть в Україні, «козак» - вільна людина, а «казак» - людина, яка сказилася).


 

Цілком невипадково на цьому ж весіллі опинилися ще й канцлер Австрії Себастіан Курц із своїм віце-канцлером Ґайнцем-Крістіаном Штрахе. А як вже опинилися – чом би не погомоніти з дорогим гостем про погоду та врожай, про ситуацію з сирійськими біженцями та про обіцянку Путіна зробити Австрію новим західноєвропейським хабом для російського газу в тому випадку, якщо буде збудовано другу гілку газогону «Північний потік»? Тож поки дорогі гості слухали кубанські співи – лідерам австрійського уряду співав у вуха сам Путін. Без перекладачів. Він встиг непогано вивчити німецьку, коли офіцером КДБ шпигував за східнонімецькими дисидентами...

Щоправда, це «політичне весілля», певно, тепер ще довгенько відлунюватиметься фрау Кнайсль-Майлінгер: австрійська преса зустріли запрошення Путіна «в багнети». OE24, один з найбільших інформаційних телеканалів Австрії, оприлюднив на своєму сайті величезний матеріал із заголовком «Ми всі платимо за весілля Кнайсль», в якому піддав її запрошення Путіна нищівній критиці, а ціла низка австрійських політиків, наприклад, «зелений» депутат Європарламенту Міхель Раймон або омбудсмен Соціал-демократичної партії Австрії Андреас Шідер, зажадали відставки «молодухи» з її посади. Ще більш невдоволеними виявились австрійські водії, яким під самісінькі вихідні перекрили автобан А9, який веде до летовища Грац-Талергоф. Сотні поліцейських, перевірки – і все це через одного російського гостя...

«Бітте-дрітте, фрау-мадам!»

Відверто кажучи, Карін Кнайсль досі не можна було звинуватити в якихось особливих стосунках із Путіним. Її зовнішньополітичний досвід є не вельми великим. Безпартійна пані міністр, яка отримала свою посаду за «квотою» молодшого партнера австрійської правлячої коаліції, «Вільної партії Австрії» (FPÖ), відправила Путіну своє запрошення ще на початку червня, коли той перебував з офіційним візитом у Відні, й, може, навіть забула про нього. Але не забув Путін. Напередодні весілля він дав знати, що приймає запрошення. І тепер, як зазначила в своїй статтіпровідна австрійська газета Kurier, російський президент «вкрав» у цієї жіночки день, який мав стати найкращим в її житті. Не чарівна наречена, а блідавий коротун з Росії став «зіркою» весілля...

Втім довго Путін на святі не затримався. На нього чекала канцлер ФРН Анґела Меркель, яка перервала відпустку. Трохи дивно, що, зголосившись на такий крок, напередодні візиту вона підкреслено байдуже заявила, що «не чекає від переговорів ніяких результатів». «Зважаючи на велику кількість серйозних конфліктів у всьому світі, – пояснила вона, – ми маємо відповідальність і тому працюватимемо над вирішенням цих проблем».


 

Для Путіна той факт, що він приїхав до Німеччини, вже можна вважати перемогою: російського президента не запрошували туди з самого початку гібридної війни, яку він розв‘язав проти України. Одного разу Меркель приїхала до Росії, одного разу він зустрівся з нею в кулуарах саміту Великої двадцятки – і все. Тож навіть напівофіційний, робочий візит та три з половиною години розмови з фрау канцлерін можна вважати проривом.

До речі, з цими переговорами трапився неабиякий конфуз: відомий німецький журналіст Борис Райтшустер забив на сполох у своєму блозі у Facebook. Модератор телепрограми Current Time, в якій він взяв участь, повідомив йому, що Меркель та Путін розмовляли в замку Мезеберг сам на сам, без перекладачів. «Я знаю, що Меркель раніш відмовлялась розмовляти з Путіним без офіційного німецького перекладача, - пише Райтшустер, - тому що воліла мати під час розмови свідка... Таємна дипломатія підмінює собою політику. Куди поділася «стара» Меркель, яка розмовляла з Путіним прямо?».

Окрім того, вважає Райтшустер, німецькі ЗМІ повідомили своїй аудиторії про цю зустріч надто м‘яко. Журнал Der Spiegel назвав статтю про неї «Трошечки нового старту», а газета Rheinische Post присвятила візиту матеріал «Німецькі фірми вимагають завершення санкцій проти Росії». Щоправда, якщо прочитати його, то стає зрозумілим, що йдеться, по-перше, лише про компанії, які досі ведуть з Росією торгівлю (вони об‘єднані в Німецько-російську торгову палату, яка розташована в Москві, звідки й прилетіла ця вимога), а по-друге – навіть не всі ці компанії таку вимогу підтримують, а менше половини – 40%.


 

Втім зрозуміло одне: про скасування чи навіть послаблення санкцій цього разу взагалі не йшлося. Як, власне, не розмовляли Меркель та Путін про звільнення українського режисера Олега Сенцова, який понад три місяці голодує, – а на це сподівалися численні журналісти та політики, як українські, так і німецькі. Напередодні цієї зустрічі німецький ПЕН-клуб навіть офіційно звернувся до канцлерки із закликом зробити звільнення Сенцова однією з тем переговорів з Путіним. Але після розмови ні Меркель, ні Путін жодним словом про українського бранця не згадали. Про що ж ішлося під час цієї зустрічі?

Трохи Сирії, трохи України й багато газу

Якщо орієнтуватися на заяви як Путіна, так і Меркель, які вони зробили після зустрічі, то найтривалішим було обговорення двох тем: «післявоєнної» відбудови Сирії та можливості місії «блакитних шоломів» на українському Сході. У першому випадку Меркель як взірцева європейка готова спрямувати до Сирії чималенькі кошти на відбудову – і вона так само, як президент Франції Еммануель Макрон, схоже, вже примирилася з думкою, що ці кошти, як не крути, підуть не стільки й не лише на підняття з руїн сирійських міст та селищ, скільки на зміцнення влади диктатора Башара Асада, який завдяки своїм російським та іранським «друзям» ті міста та села й поруйнував. Втім є одна проблема: Німеччина навряд чи стане виділяти якісь кошти, допоки в Сирії ще точиться війна. От, мовляв, коли вона справді скінчиться – тоді можна й допомогти, а до тієї пори – ніяк. А основною ознакою того, що сирійська війна завершилася, для Анґели Меркель стане... масове повернення сирійських біженців з Німеччини та загалом з країн Євросоюзу додому. Можливо, російський президент може «організувати» таке повернення?


 

Щодо української теми – то в ній все залишилося на своїх місцях, про що Меркель і заявила. Вона говорила, що «сподівається на рух в розв‘язанні конфлікту», але поки цього руху немає. Путін, натомість, знову заявив, що, мовляв, миротворча місія ООН на Донбасі – це було б непогано, але виключно під російську дудку: тобто нехай вони розділяють між собою українські та «їхтамнєтські» війська, а українсько-російський кордон та територія, контрольована «гібридними» російськими військами нехай залишаються вільною від всяких там допитливих іноземців. Без цього, на його думку, «вирішення проблеми не просунеться вперед».

А от про третю тему, а саме – побудову «Північного потоку-2», обидва лідери майже не спом‘янули, а вона ж була для тамтешніх журналістів найцікавішою. Наразі ситуація складається таким чином, що добудова цього газогону є неможливою: Данія заборонила тягнути гілку через свої територіальні води. Позаяк і «Газпром», і німецький уряд демонструють неабияку солідарність між собою в цьому питанні, то можна уявити собі, що саме воно, а не Сирія з Україною, й було основним під час переговорів у замку Мезеберг.


 

Варіантів виходу з цього тупика є три: умовити Данію, вести будівництво в обхід данської території або ж кинути це будівництво так само, як нещодавно «Газпром» кинув будівництво «Південного потоку». Два останніх варіанти, скоріш за все, є неприйнятними: будувати в обхід – надто дорого та довго, а кинути – це відмовитись від своїх амбіцій. Путіну – від «газового важеля», яким він мріє контролювати Європу, а Меркель – від статуса «головного європейського хабу» та ще й вагомого політичного аргументу в «митній війні» проти США. Таким чином, роблять висновок німецькі журналісти, обговорювалась насамперед можливість «продавити» датське «вето» та змусити Данію переглянути свою позицію. Можливо – великими грошима. Можливо – політичними аргументами.

Доведеться визнати, що українські й польські протести в цій «газовій партії» великого значення не мають. Щоправда, Анґела Меркель, більш для очистки совісті, аніж з якимись практичними намірами, заявила, що вона, мовляв, попросила російського президента, аби той залишив якусь частку газового транзиту Україні, але Путін у відповідь повторив свій єзуїтський вислів, до якого вже вдавався в травні цього року під час їхньої зустрічі в Сочі: мовляв, звичайно ж, цей транзит має бути збереженим, але «головне, щоб він відповідав економічним вимогам». Які в Росії вимоги до України – всім відомо: перш за все, відмовитись від рішення Стокгольмського арбітражу, не вимагати присуджені судом «Нафтогазу» $2,4 млрд, не заарештовувати на підставі цього рішення активи «Газпрому». Але навіть якщо уявити собі, що українська сторона раптом зголоситься на цю вимогу – то все одно путінським обіцянкам буде гріш ціна в базарний день. Порушувати свої обіцянки Путіну не звикати.

Борис Немировський, для «Главкома»