«Польські табори смерті». Як Варшава прокололася на «законі про бандеризацію»

Чергова іміджева поразка Польщі на міжнародній арені

Ситуація після голосування за закон почала розвиватися зовсім не так, як очікувала правляча партія Качинського

Нещодавно Сейм Польщі проголосував за зміни до закону «Про Інститут національної пам’яті». Поправки в Україні відомі більше як «закон про бандеризацію» авторства популістського руху Kukiz’15. Більшість польських парламентарів підтримали ідею штрафу або ув'язнення до 3-х років за заперечення злочинів українських націоналістів проти польського народу. Окрім згадки про українські націоналістичні рухи, в поправках йдеться і про заборону використання терміну «польські табори смерті».

 Ця характеристика використовується у ЗМІ щодо концтаборів Третього Рейху на території окупованої Польщі в часи Другої світової війни. Термін вживався такими авторитетними західними медіа, як New York Times чи The Guardian, та більшістю найпопулярніших видань Німеччини. У 2012 році навіть президент США Барак Обама допустив помилку та згадав про «польські табори смерті». У 2016 році після візиту Папи Римського Франциска до табору «Аушвіц-Біркенау» поблизу містечка Освенцим, ватиканська преса теж писала про концтабір як «польський», а не нацистський.

Тобто у випадку з українським «бандеризмом», якого більше у фантазіях польських правих, аніж в Україні, «польські табори смерті» - це ненадумана  проблема. Міністерство закордонних справ Польщі систематично звертало увагу на подібну свідому чи несвідому заміну понять, але прив’язка до географічного розташування концтаборів вже існувала окремим життям і щораз більше згадувалася у засобах масової інформації.

Поправки про заборону вживання поняття «польські табори смерті» виглядають логічними. Мало б кому було приємно розділяти відповідальність у злочинах нацистів через маніпуляції та помилки окремих медіа та політиків.

Але чому тоді проект закону викликав наскільки бурхливу реакцію міжнародної спільноти, передусім Ізраїлю?

Проект про зміни до закону «Про Інститут національної пам’яті» покривався пилом в Сеймі ще з 2016 року. У парламенті з того часу було декілька спроб поставити на голосування поправки, але правляча партія «Право та справедливість» знімала проект з порядку денного. Причини були різними: від «не допустити подальшої ескалації польсько-українських відносин» напередодні візиту президента Анджея Дуди до України в грудні, закінчуючи головною – проект руху Kukiz’15 важко назвати повноцінним юридичним документом.


 

Рух Павла Кукіза – це нова правопопулістська сила у польському Сеймі, представники якої не мають належного досвіду у написанні законопроектів. Застосувати на практиці ухвалені польським парламентом поправки буде досить важко, адже проект з самого початку був лише символічним інструментом пошуку прихильників та загравання з правими радикалами на антиукраїнську тематику.

Навіть політики правлячої партії PiS, які не соромляться використовувати стратегічного партнера – Україну, для власних бонусів на місцевій політичній сцені, два роки відмовлялися розглядати ці поправки.

Що ж сталося?

Напередодні у Польщі вийшло розслідування телеканалу TVN24 про праві радикальні рухи у Польщі. У сюжеті журналістів було показано окрім тусовок прихильників  крайньої правої ідеології, ще й святкування дня народження Адольфа Гітлера в антуражі прапорів зі свастикою та портретом фюрера.

Для Польщі це була чергова іміджева поразка на міжнародній арені. Особливо на фоні антидемократичних змін у владі, погіршення відносин з ЄС, нацистськими гаслами деяких учасників маршу до Дня незалежності, збільшення випадків дискримінації представників нацменшин та відверто поганого ставлення до мусульманських біженців. Виникла гостра необхідність не тільки відвернути увагу від негативного образу, а ще й заперечити його.

Тут й дійшла черга до проекту руху Павла Кукіза,  але ситуація розвивається зовсім не так, як очікувала партія Ярослава Качинського. Механізм відвертання уваги запрацював в іншу сторону.

По-перше, загострення стосунків з Ізраїлем, де зміни не тільки сприйняли як виключне пропольське сприйняття історії, а ще й ототожнили з черговим прикладом зародження нацизму в Польщі. По-друге, термін «польські табори смерті» вже не помилкова характеристика нацистським концтаборам. Це вже своєрідна форма протесту проти винятково «правильного» сприйняття історії Польщею, якою б помилковою з історичної точки зору вона не була.

Якщо Україна відреагувала на зміни в стилі «глибокого занепокоєння», то на Близькому Сході ухвалені зміни викликали більш бурхливу реакцію. Про поляків тепер в школах Ізраїлю згадають не тільки як про націю, де найбільше представників, які рятували євреїв під час Голокосту, але й тих, хто їх вбивав. Міністр освіти Нафталі Бенет запропонував лекції в школах про геноцид євреїв під час Другої світової війни. Ключовим моментом в цій пропозиції є те, що, на думку політика, школярам треба розповідати й про європейські народи, представники яких теж брали участь у масових вбивствах євреїв, наприклад, про поляків. Це лише одна з останніх ініціатив і реакцій стосовно польської політики пам’яті зі сторони ізраїльського уряду.

Щодо другого моменту, то досить цікаві в цьому контексті дослідження порталу PolitykaWsieci, спеціалісти якого вивчають настрої суспільства в інтернеті.

#PolishDeathCamps – хеш-теґ, що означає помилкову характеристику нацистських концтаборів, досягнув 23-28 мільйонів згадок в мережі в піковий день цієї теми – 27 січня, проти мільйона #GermanDeathCamps.


 

Спеціалісти вказують на те, що через сплеск використання дефініції «польські табори смерті» багато осіб дізналися, що так можна називати нацистські концтабори.

Вже 27 січня в інтернеті зростає дискусія стосовно голосування в Польщі і змін в законодавстві. Позиція Міністерства закордонних справ Польщі програє публікаціям в закордонних ЗМІ, які підсилюються фото з маршів праворадикальних рухів у Польщі. Вже ніхто не звертає увагу на те, що з боку Польщі були спроби виправити ситуацію. У світових медіа переважала тема Ізраїлю, який критикує Польщу за заборону використання терміну «польські табори смерті».

Росія в цей час не втратила можливості підлити олії у вогонь польсько-українських відносин. Пропагандистський ресурс RussiaToday написав про криміналізацію польським Сеймом «бандерівської ідеології», використовуючи фото з останнього маршу до дня народження Степана Бандери в Києві та розповідаючи читачам про співпрацю УПА і ОУН з нацистами. 

На цьому фоні в інтернеті продовжувалась дискусія щодо участі поляків у Голокості.

Портал PolitykaWsieci не має даних, щоб вказати, що це були зорганізовані атаки проти Польщі. Єдиний висновок, до якого доходять спеціалісти, це те, що «польська самооборона в мережі» залишилася на полі бою на самоті, в той час як ізраїльські інтернет-користувачі  мали 100% підтримку держави.

Більше того, дані з мережі показують, що спроби Польщі привернути увагу з-за допомогою хеш-теґу #GermanDeathCamps мали локальний характер, що в кінцевому результаті нічого не дало.

Висновки поки ще робити зарано, тому що криза має наразі емоційній вимір і зіткнення двох націй з історичною чутливістю. Кейс Польщі – це урок не скільки про те, що досить небезпечно загравати з ультраправими середовищами. Адже наслідки цього загравання Варшаву чекають попереду, і вони будуть мати більш масштабний характер, аніж зараз. Історія з «законом про бандеризацію» - це також приклад усім: як обережно треба підбирати тему, для відвертання уваги від іншої проблеми.

Євген Приходько, для «Главкома»