Сербсько-косовський вузол: розв’язати чи затягнути ще більше?

Минулого тижня парламент Косова проголосував за перетворення власних сил безпеки на повноцінні збройні сили. Цілком очікувано таке рішення одразу ж викликало бурхливу реакцію офіційного Белграда. А дехто взагалі почав говорити про те, що Косово готується до війни. Хай там як, запуск зміни статус-кво у відносинах Белграда і Приштини на сьогодні є більш ніж очевидним. Питання лише в тому, як довго триватиме цей процес і яким буде його кінцевий результат.

Тектонічні зміни

18 жовтня, парламент Косова ухвалив три законопроекти, які заклали основу для перетворення сил безпеки Косова (Kosovo Security Force) на регулярну армію. Цей крок спрямований на те, щоб уникнути необхідності конституційних змін у створенні збройних сил, для чого потрібно дві третини голосів депутатів, половина з яких є етнічними сербами. Раніше вони вже блокували таку ініціативу. Цього разу депутати від сербської меншини в знак протесту покинули парламентські дебати.

Реакція офіційного Белграда була миттєвою. Міністр оборони Сербії Александар Вулін заявив, що створення косовської армії поставить під загрозу мир і безпеку в Косові та регіоні. За його словами, міжнародне співтовариство має забезпечити дотримання резолюції ООН і не допустити створення збройних формувань у Косові.

Тоді як президент республіки Александар Вучич виступив зі стриманішим коментарем, зазначивши, що у разі створення в Косові збройних сил Сербія «опиниться в надзвичайно складній ситуації». «Подивимось, що буде відбуватися далі. Це все, що ми можемо. Коли це станеться, тоді ми будемо ухвалювати рішення», - зазначив він.

Те, що в Косові збираються створити власні збройні сили, було очікуваним. Прем'єр-міністр Косова Рамуш Харадинай після свого візиту до Сполучених Штатів, де, зокрема, проводив зустріч з міністром оборони Джеймсом Меттісом, навіть дозволив собі відкрито заявити про підтримку цього питання з боку Білого дому. Хоча  поміркованіший президент Хашим Тачі обмежився заявою про можливі військові функції сил безпеки Косова для захисту кордону із Сербією.

Варто зазначити, що голосуванню в косовському парламенті за створення власних збройних сил, передували не менш цікаві події. Зокрема, 29 вересня 2018 року Хашим Тачі відвідав гірське водосховище Газіводе на півночі Косова, на території, яка де-факто під контролем Сербії. Водночас для його охорони були залучені бійці спеціального підрозділу сил безпеки Косова ROSU. Такі маневри косовської сторони вже тоді багато хто оцінив, як сигнал Косова про готовність до створення повноцінних збройних сил.

Заради справедливості треба зазначити, що вояж косовського президента у супроводі спецпризначенців на спірну територію був ефективно використаний й сербською стороною. Різкою публічною реакцією та приведенням збройних сил Сербії у повну бойову готовність офіційний Белград вкотре продемонстрував світовій спільноті, що буде всіляко відстоювати інтереси сербського населення на цих територіях.

У той же час зазначена вище рішучість обох сторін ніяк не сприяє заявленій раніше їхніми лідерами готовності до порозуміння, а навпаки, ставить під ще більший сумнів і без того ненадійні сербсько-косовські точки дотику. Як відомо, наприкінці серпня в рамках Європейського форуму в австрійському Альпбах, Александар Вучич і Хашим Тачі публічно виступили за обмін територіями. Окрім нормалізації двосторонніх відносин, такий крок може принести обом країнам й непогані дивіденди: для Сербії – перспективу євроінтеграції (одна з вимог ЄС для майбутнього кандидата полягає в тому, що він не може мати територіальних або прикордонних суперечок), а для Косова – таке бажане міжнародне визнання.

Чи можливий обмін?

Попри готовність обох лідерів піти на зустріч один одному в територіальному питанні, реалізувати їх добру волю на практиці буде куди важче.

По-перше, через різницю в підходах сторін до цього питання. Тачі хоче приєднання до Косова Прешевської долини у складі всіх трьох її громад – Прешевської, Буяновац і Медведжі. Проте остання населена переважно етнічними сербами і, відповідно, Сербія має на неї свої погляди. Тоді як Белград хоче отримати заселені сербами північну частину Косова та вже згадану область Медведжа і віддати для Косова лише області Прешево і Буяновац – що навряд чи сподобається Приштині.

По-друге, попри те, що такий обмін цілком задовольняє сербське керівництво, сербське суспільство і особливо впливова в країні православна церква, для якої, зокрема, робляться коригування на кордоні, виступають проти будь-якого обміну територіями з Косовом. Навіть якщо це коштуватиме їм можливого членства в ЄС.

У цьому контексті варто зазначити, що хоча ставлення сербського населення і політиків до НАТО і США продовжує залишатись негативним, це загалом не має суттєвого впливу на їхню підтримку можливого вступу країни в ЄС. Навпаки, останні опитування громадської думки в Сербії свідчать про високий інтерес населення до євроінтеграції. Тоді як палкі заяви лідера сербських соціалістів Івіца Дачіча про те, що якщо заради членства в ЄС Сербії необхідно буде відмовиться від Косова, то Сербія скоріше відмовиться від ЄС, підтримує більшість населення країни. З огляду на це, результати референдуму, який, як заявляв сербський президент, повинен передувати обміну територіями, навряд чи матимуть для нього позитивний результат.

По-третє, для будь-якої зміни державного статусу Косова, відповідно до сербського законодавства, необхідно буде вносити зміни до конституції, в якій Косово на сьогодні записано як невід'ємна частина Сербії. Це, своєю чергою, вимагатиме кваліфікованої більшості у парламенті, яку сербський президент на сьогодні навряд чи знайде.

Погляд збоку

Щодо ставлення інших зацікавлених сторін до того, що сьогодні відбувається між Сербією і Косовом, то США, РФ, ЄС та Китай розглядають цю ситуацію лише з точки зору власних інтересів. В основі яких не останню роль відіграє Прешевська долина, що є частиною важливого транспортного коридора Морава-Вардар. На сьогодні входження Прешевської долини у склад Сербії відповідає інтересам РФ, яка затято підтримує Сербію. Тому логічно, що Москва зацікавлена у збереженні теперішнього сербсько-косовського статус-кво.

США демонструють висхідну підтримку обміну територіями між Сербією і Косовом з приєднанням більшої частини Прешевської долини до останнього. Водночас  Вашингтон, який в цілому не проти й сербської євроінтеграції, не в захваті від балансування Вучича між Заходом і Росією, яке сьогодні проявляється в одночасному декларуванні наміру Сербії інтегруватись в ЄС і покладанні в косовському питанні на військову підтримку з боку Москви. Як результат, Вашингтон вже робив Белграду недвозначний натяк на те, що якщо Сербія хоче в майбутньому стати членом ЄС, вона повинна зробити вибір між Заходом і Росією, а не «сидіти на двох стільцях, особливо, якщо вони розташовані так далеко один від одного». А з огляду на сучасні відносини між Заходом (насамперед США) та Росією, які мають переважно тенденції до погіршення, є очевидним, що Сербії рано чи пізно все-таки доведеться робити свій вибір. В який бік схилиться Белград, ймовірно, залежатиме від того, який розклад сил буде на той час між протиборчими силами і яка ситуація буде у самій Сербії.

Особливу зацікавленість у сербсько-косовському порозумінні сьогодні проявляє Китай, який активно шукає шляхи для своєї економічної експансії в регіон. Одним з таких можливих шляхів є його ініціатива винести на голосування Ради Безпеки ООН питання щодо остаточного визнання Косова. На сьогодні економічні проекти Китаю становлять вагому частину іноземних інвестицій в сербську економіку, і якнайшвидше врегулювання косовського питання дозволило б йому ще більше інвестувати в регіон.

Європейський союз як ніхто інший повинен бути зацікавлений у стабільності на його південних кордонах. Однак його реакція на нещодавні різкі випади Белграда і Приштини одне до одного у вигляді «чергових» заяв щодо необхідності збереження миру і стабільності в регіоні та продовженні діалогу між сторонами свідчать, що вирішення проблем на Балканах не є серед пріоритетів його політики. Тоді як заяви про те, що в ЄС проти будь-яких змін кордонів на Балканах, можуть свідчити про бажання зберегти, хоча б тимчасово, статус-кво в регіоні для того, щоб зосередитись на подоланні своїх внутрішніх проблем.

Загалом, на сучасному етапі відносин між Белградом і Приштиною з позитиву можна виділити лише заяви їхніх лідерів про готовність до діалогу. На практиці ж принциповість в позиціях в обох столицях говорять, що якщо такий діалог і розпочнеться, то він буде довгим і вкрай непростим. Тим не менше, останні події з історії сербсько-косовського співіснування свідчать, що статус-кво у них починає змінюватись. Питання тільки, в який бік і скільки часу займе цей процес.

Ігор Федик, для «Главкома»