«Велика Албанія». Улюблена російсько-сербська страшилка на Балканах

Нерідко, коли йдеться про розвиток ситуації на Балканському півострові, можна почути, що в ній все більш помітну роль відіграє албанський фактор. Невід'ємною його частиною є ідея створення Великої Албанії. Що цікаво, особливо часто цією ідеєю спекулюють не стільки представники балканського етносу, хто прагне «величі», скільки російська та сербська пропаганди, які не перестають повторювати, що реалізація цієї ідеї загрожує війною всьому Балканському півострову, а відповідно – й Європі. Саме тому самі Балкани нерідко називають її «пороховою бочкою». Однак чи насправді «великоалбанський» демон такий страшний, як його малюють? Ті, хто досліджує албанське питання і знають ситуацію зсередини, мають у цьому великі сумніви…

Найбільша загроза на Балканах…

Що загалом відомо про Велику Албанію? Те, що ця ідея передбачає об’єднання всіх територій, на яких албанський етнос переважає над державотворчим. Тобто до сучасної Албанії повинні приєднатися північно-західні райони Республіки Північна Македонія, південні райони Сербії, до якої належать Косово та Прешевська долина, населені албанцями південні райони Чорногорії, а також і північні райони Греції, в яких, однак, майже не залишилося албанського населення.

У роки Другої світової війни ідея Великої Албанії була реалізована за допомогою Третього рейху та Італії. З того часу про Велику Албанію не було надто відомо, аж до 2008 року, коли з проголошенням незалежності Косово це питання реінкарнувалося в російській і сербській пропагандах і стало її важливим інструментом, який активно використовується ними вже протягом понад 10 років.

Ось що пише на тему Великої Албанії російська пропаганда:

• проект Велика Албанія передбачає етнічно чисту Албанію і вигнання неалбанського населення, сербів та інших слов'ян і створення етнічно однорідної держави в центральних областях Балканського півострова.
• Безсумнівно, ми спостерігаємо процес створення Великої Албанії. Кому це потрібно? Насамперед Заходу, тобто НАТО, і тим, хто керує політикою в рамках західного військового союзу. Геополітичну та військово-стратегічну мету цієї політики західні пропагандисти і албанці хитро маскують закликами до боротьби проти сербської або російської загрози.
• Поки європейці вибирають парламент, намагаються безболісно розлучитися з Великобританією, сперечаються про «Північний потік» і загалом будують плани на майбутнє, на Балканах розгорається тліючий багато десятиліть конфлікт, який поглине всю Європу. Він буде спровокований курсом Пріштіни і Тирани на втілення ідеї Великої Албанії.

Натомість, міністр оборони Сербії Александр Вулин нещодавно заявив, що створення Великої Албанії є найбільшою загрозою безпеці Сербії та балканському регіону.

Інтереси Белграда і Москви в розкручуванні теми Великої Албанії є цілком зрозумілими. Для перших – це можливість ще більше демонізувати косовський сепаратизм і негативні наслідки, до яких він може призвести. Для Росії – відволікти увагу від своїх інтересів на Балканах.

… лише в пропаганді?

Про те, чи справді нині на Балканах реалізується ідея Великої Албанії, і чи несе вона ті загрози, про які не перестають повторювати Белград і Москва, «Главком» поспілкувався з доцентом кафедри Балканістики Софійського університету імені Св. Климента Охридського Антоном Панчевим. Він одразу ж зазначив, що використання силового сценарію для об’єднання албанців є малоймовірним. Сама Албанія недостатньо сильна для цього, а підтримки ззовні в цьому питанні точно не буде. Крім того, сусіди Албанії цього просто не дозволять: Греція, Північна Македонія, Сербія, Чорногорія, які навіть окремо є сильнішими, ніж албанці. Особливо - греки і серби. Та й самій Албанії, як члену НАТО, важко буде реалізувати і пояснити своїм партнерам такі кроки. 

Що стосується несилового способу реалізації ідеї Великої Албанії, то тут необхідні кілька важливих чинників, яких насправді на сьогодні немає.

По-перше, географічний. Виявляється, що Велика Албанія насправді не така вже й велика. Якщо об'єднати всі землі на Балканах, на яких проживає албанське населення, то це займе не більше ніж 50 тис. кв. км.

По-друге, демографічний. Нині на території компактного проживання албанців - Албанії, Косово, Північної Македонії, Чорногорії і деякої частини Сербії - живе загалом не більше ніж 4,7 млн. етнічних албанців. І ця кількість стрімко зменшується, насамперед, через еміграцію до Західної Європи. Крім того, в переважній більшості молоді албанські сім'ї мають лише по одній дитині. Тобто «демографічна зброя» албанців, яка була сильною в ХХ столітті, протягом останніх 20 років сильно ослабла.

По-третє, релігійний. Албанці дуже розділені в релігійному плані. Серед них є мусульмани, православні, католики, бекташі... Для більшості населення це не сильно впливає на їхні стосунки, оскільки вони не є релігійними. Але при цьому є та частина - найбільше серед мусульман і католиків - яка є надто релігійною і одночасно використовує релігію в політичних цілях. Нерідко можна спостерігати словесні сутички радикально налаштованих католиків проти мусульман.

По-четверте, економічний. Албанська економіка не настільки потужна, щоб самостійно реалізувати проект Великої Албанії. В Албанії є непогані природні ресурси, зокрема, хром, нафта (хоча не дуже хорошої якості), але цього все одно недостатньо для реалізації такого проекту.

По-п’яте, відсутність підтримки ззовні. Російська і сербська пропаганди твердять, що у Великій Албанії зацікавлені Сполучені Штати. Насправді це не відповідає дійсності, оскільки албанці не можуть запропонувати американцям нічого, крім відданості. Навіть Сербія для США є важливішою державою, ніж Албанія. Крім того, американці не можуть підтримати Велику Албанію, оскільки це автоматично означатиме погіршення стосунків з Грецією. Натомість, Туреччина, яка має у Північній Македонії і партії, і ЗМІ, і дослідницькі центри і банки, не допустить цього, оскільки зацікавлена у збереженні Північної Македонії на противагу Греції.

І на останок: політична ситуація в самій Албанії сьогодні ніяк не сприяє тому, щоб її керівництво і політичні еліти зосереджувалися на реалізації великоалбанської ідеї. В Албанії нині панує глибока політична криза. Основне протиборство між проурядовою Соціалістичною партією прем’єр-міністра Еді Рами та опозиційною Демократичною партією та Соціалістичним рухом за інтеграцію президента Ілір Мета. Сторони не готові йти на поступки одна одній заради виходу з ситуації, що склалась. Нині фактично заблокований албанський парламент, після проведених 30 червня місцевих виборів блокується діяльність місцевих органів влади. Ускладнює політичну кризу й те, що фактично не функціонує судова система країни, яка могла б виступити арбітром і розсудити опонентів... І є небагато шансів, що протягом найближчого часу Тірана зможе самостійно з цим усім розібратися.

Заради справедливості варто зазначити, що приводи для підливання олії у «великоалбанський вогонь» російській і сербській пропаганді дають самі косовські та албанські політики. Вони періодично роблять заяви, які охоче підхоплюються і розвиваються пропагандистськими машинами. Однак насправді ці заяви звучать виключно в інтересах підняття рейтингу серед місцевого населення. Так, нині йде робота на зближення Албанії і Косово: ліквідуються митні перепони, впроваджуються різні інфраструктурні, культурні та освітні проекти тощо. Однак, це все відбувається не надто швидко.

З іншого боку, албанські й косовські албанці є різними і за ментальністю, і за мисленням. Крім того, косовські еліти навряд чи захочуть «лягти» під Тирану і позбутися тієї повноти влади, яку вони нині мають.

Тому, щоб не говорила пропаганда, Велика Албанія нині має мало шансів на те, щоб стати реальністю. Натомість більш реальними є намагання Росії під прикриттям благих намірів, зокрема, захисту братніх балканських народів від албанського націоналізму, посилити свій контроль над «пороховою бочкою» Європи. І тут насправді немає нічого нового. Подібним чином Росія діяла в Україні, коли під шумок «популяризації» у нас Великої Румунії, вела підготовку до ліквідації української державності. Внаслідок цього Велика Румунія так і лишилася в уяві її ідеологів і популяризаторів, а Україна отримала від «братнього народу» анексію Криму й окупацію Донбасу. 

Ігор Федик, для «Главкома»