Вузьке місце для НАТО. Над чим ламають голову Литва і Польща

29 січня відбулося перше засідання двосторонньої Ради з питань оборони Литви та Польщі. Створення нового майданчика – практична реалізація домовленостей президентів обох країн від лютого 2019 року. В новоствореному форматі, який планується проводити на регулярній основі, взяли участь міністри оборони та головнокомандувачі національних збройних сил Литви та Польщі. Під час зустрічі, яка проходила у Вільнюсі, сторони обговорили конкретні питання співпраці двох країн, спрямованих на посилення їх оборони. Буде створена робоча група для інтеграції національних систем спостереження за спільним повітряним та морським простором, а також об’єднання засобів ППО двох країн.

Але головним питанням зустрічі у Вільнюсі було подальше посилення оборони Сувалкського коридору – умовної  смуги шириною до 60 км уздовж польсько-литовського кордону, яка отримала назву від польського міста Сувалки.

Ці 100 кілометрів спільного кордону двох країн на сьогодні є найбільш «тонким місцем» у системі оборони Північноатлантичного Альянсу. Адже саме вони відділяють Калінінградський ексклав від кордонів Білорусі, яку російські стратеги за умовчанням вважають складовою частиною свого «руского міра». Історія свідчить, що в наступальних операціях російської армії на Захід територія Білорусі завжди відігравала центральну роль. Так було у 1920 році в діях проти Польщі, а також  в ході операції «Багратіон» 1944 року.

Як і в ситуації з Фульдським коридором (на кордоні ФРН та колишньої НДР) в часи Холодної війни, Сувалкський коридор є потенційно найбільш загроженим з точки зору воєнної стратегії. І якщо до 2014 року ця загроженість була досить гіпотетичною, то російська агресія проти України змусила поглянути на проблему Сувалок в абсолютно практичній площині. Навіть у термінології натівських стратегів назва Suwalki corridor почала мінятися на Suwalki gap - показова гра слів, адже англійське gap означає не тільки «розрив», але і «проблема». У разі загострення протистояння із Заходом, зайняття цього коридору росіянами фактично відріже три Балтійські країни НАТО та заблокує їх наземну підтримку.

Усвідомлюючи реальність загроз з боку Кремля, керівництво Альянсу планомірно нарощує зусилля із посилення безпеки своїх членів в регіоні Балтійського моря. Під час Варшавського саміту НАТО 2016 року було прийнято рішення про розгортання в Балтійських країнах та Польщі чотирьох бойових груп Альянсу багатонаціонального складу. Для здійснення управління цими групами також передбачалося розгортання на території Польщі штабу багатонаціональної дивізії, яка отримала назву «Північний Схід».

Безпосереднє розгортання груп відбувалося протягом 2017-2018 років. Наприклад, недалеко від Сувалкського коридору біля польського Ожиша було розміщено близько тисячі військових із США, а також Великобританії і Румунії. На озброєнні бойова група має до 120 одиниць бойової техніки, зокрема, американські БМП «Страйкер», розвідувальні машини та зенітні засоби. Сам штаб багатонаціональної дивізії «Північний Схід» був розгорнутий влітку того ж 2017 року у польському Ельблонгу, де до цього була розміщена 16 Поморська механізована дивізія Війська Польського. Передові сили НАТО в Литві, чисельністю 1200 військових, дислокуються в районі Рукла, майже в самому центрі країни. Їх основу становить німецький механізований батальйон. Також в його складі є представники Бельгії, Чехії, Нідерландів та Норвегії, які служать на території Литви за ротаційним принципом.

З метою подальшого нарощування можливостей в регіоні на Брюссельському саміті НАТО 2018 року було прийнято рішення про створення ще одного штабу багатонаціональної дивізії у Балтійських країнах. На початку 2019 року Данія, Латвія та Естонія підписали угоду про створення штабу дивізії у латиському Адажі неподалік від столиці країни – Риги. Закінчити створення штабу багатонаціональної дивізії, яка отримала назву «Північ», планується у 2020 році. Йому будуть підпорядковані канадський батальйон передових сил НАТО який також розгорнутий в Адажі, а також британський батальйон в Естонії, який дислокується в районі містечка Тапа.

Отже, головним досягненням вільнюської зустрічі керівників військових відомств Литви і Польщі у кінці січня стало затвердження угоди про передачу під управління штабу багатонаціональної дивізії «Північний Схід» двох національних бригад: литовської механізованої бригади «Залізний Вовк» та 15 механізованої бригади від Польщі. Зазначається, що головною метою угоди є посилення спільної підготовки литовських та польських військових із союзниками зі складу передових батальйонів НАТО. І навіть окремо підкреслюється, що бригади не втратять самостійності та збережуть безпосереднє підпорядкування національним командуванням. У своєму виступі з цієї нагоди міністр оборони Литви Раймундас Каробліс зокрема заявив, що:  «…ця угода зміцнить співпрацю між армією Литви і збройними силами Польщі, ще більше підвищить безпеку обох країн». При цьому, литовський міністр зробив історичну відсилку до славетних часів Грюнвальдської та Оршанської битв, де поляки і литовці виступали одним фронтом.

Але сам факт передачі національних бригад під управління багатонаціонального штабу фактично свідчить про відновлення у військовій структурі НАТО багатонаціональних дивізій, які були основою союзницьких військ у часи протистояння з Варшавським блоком. Штаб дивізії отримує за фактом дивізійний комплект сил у складі трьох бригад: литовської, польської та двох посилених багатонаціональних батальйонних груп, які разом також відповідають повноцінній бригаді.  

Скоріш за все, за подібним сценарієм, в подальшому, буде розвиватися і створюваний нині штаб багатонаціональної дивізії «Північ». З великою ймовірністю можна передбачити, що йому в майбутньому можуть бути передані піхотна бригада від Латвії та мотопіхотна – від Естонії. В своїх країнах ці військові з’єднання становлять основу їх регулярних збройних сил. Разом з військовими передових батальйонів НАТО вони повинні будуть стримувати «російського ведмедя».

 Участь в створенні штабу багатонаціональної дивізії «Північ» союзної Данії можна пояснити неможливістю двох Балтійських країн самостійно укомплектувати досить велику штабну структуру дивізійного рівня. Адже чисельність штабу буде становити не менш 300 військових. Більш того, свого часу саме Данія брала активну участь у створенні штабу багатонаціонального корпусу «Північ-Схід» в якому своєрідну обкатку проходила Польща, яка тоді тільки приєдналася до НАТО.

Таким чином, скидається на те, що керівництво Північноатлантичного блоку починає повертатися до відпрацьованої в умовах глобального протистояння часів Холодної війни концепції багатонаціональних дивізій, які є більш пристосованими для ведення тотальної конвенційної війни. Цікаво, що самі росіяни почали повертатися до дивізійної структури після 2014 року (до цього вони протягом майже десяти років переходили від дивізій до бригад). Такий розворот кремлівські стратеги пояснювали саме так: дивізія більш підходить для ведення широкомасштабних бойових дій. Отже, Росія готується до «великої війни». Схоже, що на Заході це також розуміють та готують свої війська до відповіді російському агресору на найбільш ризикованому балтійському напрямі.

 Що стосується України, то об’єктивно наші збройні сили на сьогодні лишаються найбільш підготовленими до збройного протистояння з російським агресором, як мінімум – в психологічному плані, що вже не мало. І хоча ми не є членом НАТО, але і тут можна подивитися на історичний досвід минулих століть. Адже і під Грюнвальдом і, особливо, під Оршею війська тодішньої України-Руси грали далеко не останню роль.     

Ігор Левченко, Центр досліджень армії роззброєння і конверсії