За крок до війни, яку так чекала Москва

Потік новин із регіону Перської затоки в останні тижні змусив увесь світ перевести погляд саме туди.

5 травня радник президента США із національної безпеки Джон Болтон у спеціальній заяві повідомив про намір Вашингтону направити в регіон авіаносну ударну групу на чолі із авіаносцем USS Abraham Lincoln (CVN-72), а також групу тактичної авіації. Пояснення такого кроку – посилення загрози із боку Ірану.

7 травня державний секретар США Майк Помпео замість переговорів в Берліні терміново відправляється до Багдада для переговорів із іракським керівництвом щодо необхідності гарантування безпеки американців в країні. Вашингтон побоюється атаки підпорядкованих Ірану іракських бойовиків.

12 травня біля берегів ОАЕ були пошкоджені чотири танкери – підозра впала на Іран.

13 травня видання The New York Times повідомляє про те, що в Пентагоні переглянули плани щодо можливості відправлення до 120 тисяч військових в регіон Перської затоки.

14 травня безпілотники повстанців-хуситів в Ємені, яких підтримує Іран, атакували об’єкти нафтової промисловості Саудівської Аравії.

15 травня Державний департамент США заявляє про часткову евакуацію персоналу дипломатичного представництва в Іраку. Ситуація все більше нагадує підготовку до можливого прямого військового зіткнення.

Ізраїльські розвідувальні дані

Відносини між США і Іраном за адміністрації Дональда Трампа і до цього були далеко не безхмарними. 45-й американський президент в травні 2018 року вивів Вашингтон із угоди щодо іранської ядерної програми і почав політику максимального тиску на Тегеран. Іран розглядається адміністрацією Дональда Трампа як головне джерело проблем і нестабільності на Близькому Сході. А тому відповідна політика тиску має допомогти США змусити Іран відмовитися загалом від ядерної програми і створення ракетного арсеналу, а також припинити втручатися у внутрішню політику Сирії, Іраку, Ємену. Головним інструментом політики Вашингтону є санкції щодо експорту іранської нафти, які вже призвели до зменшення відвантажень чорного золота до менше ніж 1 млн барелів на добу в квітні 2019 року. Також минулого місяця уряд США назвав іранський Корпус стражів ісламської революції терористичною організацією. Проте попри все конфронтація між Іраном і США до останнього часу була контрольованою. Спеціалісти Центрального командування США, яке опікується регіоном Близького Сходу, до останнього часу не фіксували незвичної військової активності Ірану в регіоні.

Проте ситуація радикально змінилася на початку цього місяця. Як стало відомо пізніше причиною радикальної заяви Джона Болтона від 5 травня щодо посилення американської військової присутності в регіоні стали розвідувальні дані, які були отримані в тому числі від Ізраїлю. Секретна інформація фіксувала завантаження на швидкісні човни Корпусу стражів ісламської революції балістичних ракет, які можуть використовуватися проти кораблів американського флоту. Окрім того, пізніше з The Guardian стало відомо, що керівник елітного іранського спецпідрозділу Quds Касем Сулеймані наказав готуватися до можливої війни проти американців. Мова в тому числі йде про можливість атак на американські об’єкти на Близькому Сході. Це в свою чергу могло спричинити екстрений візит Майка Помпео до Іраку, оскільки американці в цій країні перебувають в особливій небезпеці, зважаючи на рівень впливу Тегерану.

Отримані розвідувальні дані виявилися достатніми для Джона Болтона, який відомий своїми агресивними поглядами щодо правлячого режиму Ірану. Так іще в 2017 році у статусі приватної особи під час свого виступу в Парижі Болтон заявив, що владну верхівку Ірану буде повалено в 2019 році. Хоча далеко не всі в уряді США були однозначно переконаними в тому, що саме фіксують отримані розвідувальні дані. Окремі представники Державного департаменту і міноборони США побачили в відповідних кроках Ірану лише спробу послати Вашингтону сигнал щодо готовності діяти рішуче в разі посилення американського тиску. Проте відповідна заява Джона Болтона від 5 травня дала зрозуміти, що США бачать якісно новий рівень загрози із боку Ірану.

США в ізоляції

Рішучі дії в Перській затоці адміністрація Дональда Трампа вирішила доповнити формуванням міжнародної коаліції на підтримку своїх дій. Саме для цього 13 травня державний секретар США Майк Помпео вже вдруге за два тижні змінив свої плани – замість візиту до Москви головний американський дипломат направився до Брюсселя. Там він провів двосторонні зустрічі із низкою глав зовнішньополітичних відомств країн ЄС і з головним європейським дипломатом Федерікою Могеріні.

Проте, як виявилося, Майку Помпео не вдалося переконати європейських союзників в тому, що загроза від Ірану стала більш нагальною, а тому військові приготування і войовнича риторика США є виправданими. Аргументи Вашингтону виявилися непереконливими іще і тому, що із точки зору таких країн ЄС як ФРН, Франція, Велика Британія, американці самі частково штовхають іранців до відповідних приготувань. А тому в будь-якій можливій ескалації провина частково лежить і на адміністрації Трампа.

Не менш показовими стали кроки і заяви таких союзників США, як Іспанія і особливо Велика Британія. Мадрид 14 травня віддав наказ своєму фрегату Méndez Núñez (F-104) не заходити разом із кораблями авіаносної ударної групи США на чолі із авіаносцем USS Abraham Lincoln (CVN-72) до Перської затоки. Хоча цей корабель іспанського ВМФ мав до листопада 2019 року супроводжувати американський авіаносець в рамках його трансєвразійського турне. А вже на наступний день британський генерал Кріс Гіка, який є заступником командувача сил коаліції у боротьбі із Ісламською державою, заявив, що вони не фіксують посилення загрози із боку Ірану в регіоні. Така заява британського військового змусила втручатися Центральне командування США, яке в своїй заяві заперечило тези генерала Гіка.

Пізніше офіційний Лондон також вирішив евакуювати частину персоналу свого посольства в Іраку. Водночас такі країни, як ФРН і Нідерланди, заявили про тимчасове призупинення тренувань іракських військових в рамках операції НАТО. Проте такі кроки європейців це не ознака підтримки американської політики в регіоні, а радше спроба убезпечити своїх громадян в умовах, коли політика США може призвести до війни із Іраном, жертвами якої могли б стати і європейці.

Поперед Трампа в пекло

45-го президента США важко назвати прихильником нинішнього політичного режиму в Тегерані. Однак Дональд Трамп не є і прибічником військових інтервенцій – особливо тих, які мають на меті зміну політичних режимів. На противагу своєму нинішньому раднику із національної безпеки Джону Болтону, президент США критикував операції США проти Іраку і Лівії.

Під час кампанії 2016 року Дональд Трамп критикував політику Барака Обами щодо Ірану. В 2018 році главі Білого дому прийшлося змінити радника із національної безпеки і державного секретаря для того, що нарешті почати політику максимального тиску на Тегеран

Але Трамп підсвідомо побоюється того, що необачна велика війна може знищити його шанси бути переобраним в 2020 році. Про це нинішньому президенту США не забули нагадати і коментатори його улюбленого телеканалу Fox News.

Як наслідок, Дональд Трамп вирішив взяти в свої руки ситуацію із іранським загостренням. 15 травня в рамках засідання в Білому домі, де був присутній в.о. міністра оборони Патрік Шанахан, американський президент чітко заявив про те, що він не хоче війни із Іраном. Також Дональд Трамп продемонстрував своє незадоволення тим, як розвиваються події навколо Ірану, які можуть вийти із під контролю і перерости в небажану війну. Фактично ж глава Білого дому поставив на місце Джона Болтона, який, на думку Трампа, за власного бажання вже міг би втягнути США в чотири війни. Повідомлення в The New York Times та The Washington Post про деталі засідання минулої середи дозволили дещо зняти напругу в відносинах з Тегераном – щонайменше там тепер розуміють, що воєнна опція точно не входить в набір інструментів американської кампанії максимального тиску.

Показово, що публічно Дональд Трамп намагався не показувати наявність протиріч всередині своєї адміністрації у питаннях політики щодо Ірану. Він заперечував різницю в поглядах із Джоном Болтоном і заявив про те, що повністю задоволений його роботою. Також Дональд Трамп назвав неправдивими новинами повідомлення американських ЗМІ про обговорення планів щодо переміщення 120 тисяч бійців США до регіону Перської затоки. Але публічно президент США підтвердив що його, перш за все, цікавить діалог із Іраном і нова угода, яка має бути кращою ніж та, яку в 2015 році розробила адміністрація Барака Обами.

Росія як головний бенефіціар

У той час, як європейці намагалися дистанціюватися від можливої війни Ірану і США, у РФ із неприкритим задоволенням спостерігали за ситуацією. Можливий великий конфлікт в Перській затоці може виявитися найбільшим шансом для російської зовнішньої політики за останні декілька років радикально покращити свої позиції.

Саме Москва може отримати найбільше зиску від нової великої війни США в регіоні Близького Сходу. При цьому мова йде відразу про декілька принципових для РФ моментів. Перш за все, американська операція проти Ірану – це фактично кінець будь-яких реальних зусиль щодо переорієнтації США на протидію РФ і КНР, як це записано в Стратегії національної безпеки грудня 2017 року. Американські збройні сили не настільки великі і потужні на сьогодні, що можуть дозволити собі одночасну гарячу війну на Близькому Сході і реальне стримування РФ від агресії.

В цьому плані ситуація із авіаносцем USS Abraham Lincoln (CVN-72) є показовою. Відповідно до наказу цей корабель, а також група крейсерів і есмінців супроводження направилися до Перської затоки раніше, ніж було заплановано. Передбачалося, що до цього авіаносець USS Abraham Lincoln (CVN-72) іще відвідає хорватський порт Спліт. Присутність американського авіаносця в європейських водах є гарною можливістю відпрацьовувати моменти, які необхідні для стримування РФ. Так, авіаносна ударна група-12, перебуваючи в Іонічному морі, перед тим, як терміново відправлятися до Перської затоки проводила тренування із військовими Румунії і Литви щодо нанесення авіаударів. Скорочене перебування об'єднання американських кораблів на чолі із USS Abraham Lincoln (CVN-72) це менше можливостей посилювати взаємосумісність в рамках НАТО.

Не менш важливим для РФ є і економічний вимір можливого військового конфлікту між Іраном і США. Мова звичайно ж про експорт нафти. Вже сьогодні Москва отримала додаткові прибутки від зменшення торгівлі іранською нафтою, яка за своїми якісними показниками дуже схожа на російську нафту марки Urals. Так, країни Середземномор’я на початку цього року були змушені платити премію за російську нафту для забезпечення потреб своїх НПЗ, які пристосовані під конкретні сорти чорного золота. В умовах активних бойових дій в Перській затоці ціна на нафту марки Brent може швидко вирости із нинішніх $72,21 за барель до $90-100. Адже велика війна може зачепити не лише власне експорт Ірану, але і відвантаження нафти із арабських країн Перської затоки, більшість терміналів яких знаходяться в зоні дії іранських ракет.

Війна за вибором

Схоже на те, що втручання Дональда Трампа в процес формування і реалізації американської політики щодо Ірану дозволив дещо стабілізувати ситуацію. Проте можна сказати, що сам глава Білого дому винен в тому, що ситуація ледь не вийшла із під контролю. За 45-го президента США було практично знищено класичну вертикаль прийняття рішень, яка дозволяє уникати помилок. В той же час нинішній радник із національної безпеки Джон Болтон відмовився практично від міжвідомчого процесу розробки і ухвалення рішень, сконцентрувавши значні повноваження в Раді національної безпеки. Цей факт, а також фактичне усунення Трампа від щоденного контролю за реалізацією американської зовнішньої політики ледь не втягнули США в війну за вибором. На відміну від війни за необхідністю, яку нав’язує країні об’єктивний розвиток подій, війна за вибором є наслідком цілеспрямованої політики втягування в конфлікт. А саме до цього і йшло в останні дні.

Водночас можна сказати, що нове загострення між Іраном і США є гарним останнім прикладом так званої дилеми безпеки. Даний ефект виникає, коли кожна із країн приймає, на її думку, заходи виключного оборонного характеру, проте такі заходи сприймаються опонентом як загроза для своїх інтересів. Це в свою чергу змушує іншого гравця до дій у відповідь, які вже першим гравцем сприймаються як загроза. Так, власне, і виникає спіраль ескалації, яка може вийти із під контролю і перейти в пряме військове зіткнення. Видання The Wall Street Journal 16 травня повідомило про те, що іранці своїми військовими приготуваннями не мали наміру починати відкриту війну, а радше готувалися до можливого подальшого посилення американського тиску і тим самим хотіли створити необхідний ефект стримування. Американці ж зі свого боку теж пояснюють посилення військової присутності в регіоні Близького Сходу зовсім небажанням починати війну проти Ірану, але бажанням віднадити іранців від можливих провокацій. Окремо такі дії Вашингтону і Тегерану виглядають переконливими і вірними. А от в сумі вони могли втягнути сторони у небажану війну.

Микола Бєлєсков, Інститут світової політики для «Главкома»