Жінка, яка оголосила війну «Газпрому» в Сербії

Енергетичні сектори багатьох держав перебувають у числі головних об'єктів російського впливу закордоном. Вишукуючи в енергетиці слабкі місця, Кремль потім за допомогою «Газпрому» та його труб прив’язує до себе «жертву». Яскравим прикладом такої стратегії в балканському регіоні є Сербія. У цій державі «Газпрому» вдалось встановити контроль майже над всією енергетикою. Така ситуація не влаштовує ні ЄС, куди планує інтегруватись Сербія, ні США, які хочуть позбавити Москву її ключового важелю впливу на Белград і на Балкани загалом.

Минулого року в сербському уряді відбулась перестановка, яка стала хорошим сигналом і для енергетичної незалежності Сербії, і для її євроінтеграції. На посаду міністра гірничої справи та енергетики Сербії – віце-прем’єр-міністра було призначено Зорану Міхайловіч, яка є відомою своєю відверто прозахідною позицією. В той же час, можливості нового міністра на сьогодні багато в чому залежать від політичних розкладів як в середині країни, так і від того, яку політику щодо Сербії буде вести нова адміністрація США.

Ворог Кремля

Зорана Міхайловіч повернулась на посаду міністра гірничої справи та енергетики Сербії, звідки вона була усунута за наполяганням Москви в 2014 році. Це сталось лише через два роки після того, як вона почала дратувати росіян чітко визначеною проєвропейською стратегією розвитку сербської енергетики.

Цікаво, що після звільнення міністерки всі ключові посади в сербському енергетичному секторі були зайняті представниками відверто проросійської Соціалістичної партії Сербії: від наступника Міхайловіч Александара Антича, президента державної компанії «Електроенергетика Сербії» Аци Марковіча, до генерального директора державного газового оператора Srbijagas Душана Баятовича, який вважається основним проросійським елементом в сербській енергетиці.

Зв'язок між сербськими соціалістами та Кремлем яскраво ілюструється тим, що їх лідер та нинішній спікер сербського парламенту Івіца Дачіч, після кожних парламентських виборів у Сербії літав до Москви на консультації, темою яких було те, з ким соціалістам, які завжди знаходились в ідеальній позиції третьої сили (а сьогодні, взагалі, другої), слід формувати правлячу коаліцію.

І ось наприкінці 2020 року Зорана Міхайловіч знову увійшла до міністерського кабінету, з якого її «попросили» шість років тому. Про те, що вона знову буде для Кремля «кісткою в горлі» свідчать її перші кроки на посаді.

Так, перше, що зробила Міхайловіч після того, як вступила на посаду, — це скликала засідання керівників усіх енергетичних компаній у країні і вигнала з нього згаданого вище керівника Srbijagas Баятовича через «неповагу до інститутів уряду Сербії».

Одночасно міністерка почала на Баятовича й публічну атаку. «Я думаю, що це не нормально, коли генеральний директор Srbijagas має щомісячну зарплату 2,4 млн динарів (понад 20 тис. євро — «Главком») коли середньомісячна заробітна плата в енергетичній галузі становить близько 65 тис. динарів. Тобто простим робітникам потрібно буде в середньому пропрацювати 38 років (тобто всю свою кар'єру) для того, щоб заробити те, що заробляє генеральний директор Srbijagas за один місяць. Ми дуже скоро це змінимо і більше так не буде», – запевнила Зорана Міхайловіч.

Також членкиня уряду взялась й за саму Srbijagas, реорганізація якої, є однією з умов угоди Белграду з Європейський Енергетичним Співтовариством. «Ми зобов’язались в угоді, яку ми підписали з Енергетичним Співтовариством ще до 2014 року, що будемо робити конкретні кроки у реформуванні Srbijagas. До 20 жовтня (2020 року — «Главком») ці зобов'язання не виконувались, і ми стали на один крок ближче до суперечки зі Співтовариством», – сказала Міхайловіч. У той же час, вона повідомила, що вирішення цієї проблеми вже розпочалось. Зокрема, наприкінці 2020 року урядом були прийняті рішення щодо реорганізації Srbijagas, в рамках яких було проведено розподіл газорозподільної діяльності компанії.

Крім того, міністерка демонстративно проігнорувала церемонію відкриття газопроводу «Турецький потік-2» (на Балканах більш відомий, як «Балканський потік»), яка відбулось 1 січня цього року і на якому, зокрема, були присутні президент Вучич, директор Srbijagas Баятович, посол Росії в Сербії Боцан-Харченко та колишній міністр гірничодобувної та енергетичної Антіч.

Взагалі, Зорана Міхайловіч ніколи не приховувала свого негативного ставлення до участі Сербії в російських енергетичних проєктах. Так, будучи членом партії G17 — меншого партнера в урядовій коаліції, вона відкрито виступала проти продажу «Газпрому» у 2008 році за «мізерні» 400 млн. євро (однак з політичною гарантією, що через Сербію буде побудовано газопровід «Південний потік») державної нафтової компанії NIS a.d.

Обмежені можливості

Попри весь запал і мотивацію Зорани Міхайловіч реформувати сербську енергетику і вивести її з-під контролю Москви, є ряд факторів, які обмежують її можливості.

По-перше, чи зможе президент Вучич у відносинах з Заходом і Росією надалі продовжувати свою політику «сидіння на двох стільцях», що в свою чергу, залежить від того, висуне йому Захід ультиматум щодо визнання незалежності Косово, чи ні. Сам же Вучич у своєму драматичному зверненні до нації від 6 листопада 2020 року заявив, що такий ультиматум є неминучим.

Якщо б Захід погодився на компроміс, який би давав Сербії можливість уникнути рішення, яке б не прийняв жоден сербський уряд і яке б відкинув жоден референдум, то Вучич продовжував би сидіти «західному стільці» і тим самим, давав би можливість для посилення енергетичної незалежності Сербії.

Якщо ж тиск на Вучича з боку Заходу щодо визнання Косово таки посилиться, то це може штовхнути його в обійми Москви і тим самим поховати надії на реформу енергетики, так і на євроінтеграцію загалом. У такому випадку для Зорани Міхайловіч буде проблематично не тільки продовжувати реформи, але й утриматись в своєму кріслі.

Другою причиною, яка обмежує можливості Зорани Міхайловіч, є проблеми в самій галузі. До цього часу, спроби Белграда збільшити споживання природного газу були досить непереконливими. Остання урядова енергетична стратегія передбачає скорочення на 31% видобутку газу у 2023 р. (видобуток газу всередині країни на даний час задовольняє близько 20% внутрішнього споживання з очікуваною тенденцією до зниження. В той же час, скорочення використання вугілля до 2030 р. очікується на рівні менш ніж 3%. В таких умовах, той же газ з «Балканського потоку» не вносить суттєвих змін в енергетичний сектор Сербії, а лишень забезпечує надходження російського газу з двох напрямків — через Угорщину та Болгарію — що теж не можна назвати диверсифікацією, адже і газ, і постачальник в обох випадках є російським.

Зорана Міхайловіч намагається змінити цю ситуацію. «Для енергетичної безпеки, необхідно, щоб газ йшов від різних постачальників. Тоді ми будемо мати аргумент вести переговори про ціну на газ з Росією», – заявила міністрерка і в той же час анонсувала нові проекти: відновлення будівництва газового інтерконнектора між Сербією і Болгарією (Ніш-Дімітровград), який дозволить в перспективі закуповувати каспійський газ, газ з Близького Сходу, а також скраплений природний газ з терміналу в грецькому Олександруполісі. Для кращого розуміння ситуації навколо інтерконнектора слід додати, що на сьогодні ціна на газ, який Сербії постачає «Газпром», залишається однією з найвищих в Європі, а процес будівництва газової перемички Ніш-Дімітровград до цього часу успішно блокувався «друзями Кремля» як в Белграді, так і в сусідній Софії.

Для довершення картини, яка зображує сербський енергетичний комплекс, слід зазначити, що на сьогодні 70% сербської енергетики – це вугільні ТЕС, які є застарілими і неефективними. Збитки приблизно 13 центів за кожну кВт/год виробленої електроенергії, а реальна ціна виробництва електроенергії в Сербії становить близько 18 центів за кВт/год. Погіршує ситуацію й те, що 76% сербських запасів вугілля знаходиться в Косово, тобто країні доводиться ще й здійснювати недешевий імпорт вугілля. Перехід же сербської енергетики з вугілля не може бути швидким без значної фінансової допомоги з ЄС, яку в сьогоднішніх умовах навряд чи слід очікувати.

Загалом, можна сказати, що призначення Зорани Міхайловіч міністром гірничої справи та енергетики Сербії з її відвертою прозахідною орієнтацією, є важливим кроком з боку президента Вучича. Таким чином він демонструє Заходу, що готовий надалі активно співпрацювати, зокрема, в напрямку реформування сербського енергетичного сектора. В той же час, можливості нового міністра багато в чому залежать від ряду внутрішніх і зовнішніх чинників, розвиток яких матиме безпосередній вплив на те, наскільки успішною вона буде в розчистці сербських енергетичних «авгієвих стаєнь».

Ігор Федик, для «Главкома»