Олександр Попов: Загибель Небесної сотні – це продумана спецоперація

Події 30 листопада 2013 року стали переломним моментом в історії України. Вони кардинально змінили акцент протесту з проєвропейського на антиурядовий. Проте, незважаючи на зміну влади, справу жорстокого побиття студентів на Майдані спецпідрозділом «Беркут» поки що так і не вдалося довести до кінця. Наразі Шевченківський райсуд Києва продовжує допит потерпілих. Серед обвинувачуваних – колишній голова Київської міської державної адміністрації Олександр Попов. Саме за його розпорядженням в ту сумнозвісну ніч на головну площу столиці почали вантажівками завозити елементи новорічної ялинки, яку зводили неподалік від місця протесту. Під цим приводом загони міліції оточили, а потім і побили активістів начебто задля того, щоб «розчистити» територію для «йолки»...

Зокрема, Попова підозрюють у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 (скоєння злочину групою осіб за попередньою змовою), ч. 2 ст. 340 (незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій посадовою особою), ст. 27 (співучасть у злочині) і ч. 3 ст. 365 (перевищення влади або посадових повноважень) Кримінального кодексу України.

Сам Олександр Павлович стверджує, що події, які відбулись тієї ночі, стали для нього «здивуванням». На відміну від інших фігурантів цієї історії, він залишився в країні та ходить на всі судові засідання. Колишній голова КМДА не говорить про це прямо, проте, здається, тримає образу на тих, хто зробив у справі побиття студентів з нього цапа-відбувайла.

Про перебіг подій у той трагічний день, роль Клюєва у силовому розгоні, конфлікти з Азаровим і Льовочкіним, власний бізнес та перейменування рідного Комсомольська, де Попов був успішним мером, – в інтерв'ю «Главкому».

Пане Олександре, на якому етапі перебуває судовий розгляд справи проти вас?

6 грудня було чергове засідання суду, на якому тривав допит потерпілих. Їх 84. Уже 53 з них дали свої свідчення у суді. Цього місяця загалом буде три засідання. Я ходжу на всі. Тож засідання не зриваються у зв'язку з моєю відсутністю. Але, на жаль, цей процес триває вже більше двох років. Після потерпілих свідчення даватимуть свідки – їх близько 300. Потім розглядатимуться ще різні документи як речові докази.

Ви зазначили, що засідання не зриваються у зв'язку із вашою відсутністю. Тобто з інших причин, буває, зриваються?

Інколи не приходять потерпілі. Кілька разів таке було. Більшість потерпілих живе не в Києві. Суд іде їм назустріч, влаштовує відеоконференції. Та іноді до зали суду, наприклад у Рівненській чи Івано-Франківській областях, люди не приїжджають.

Хто в цьому процесі виступає вашим захисником?

Микола Карнаух – це мій давній друг, товариш, заслужений юрист України, в минулому – народний депутат, один з авторів Конститутції. А також Максим Дирдін.

Якою є ваша та ваших захисників думка щодо результату цього процесу?

Можу сказати лише, куди, як я думаю, процес має рухатися.

Я ходжу на засідання суду свідомо, я обрав цей шлях саме для того, щоб, з одного боку, довести свою непричетність до скоєння будь-якого злочину. З іншого, вважаю, що розслідування подій 29-30 листопада на Майдані відбулося не зовсім об'єктивно, і суд дозволить дати відповіді якщо не на всі, то хоча б на частину запитань. Я дійсно міг скористатися законом про припинення кримінальних переслідувань учасників Майдану, який було ухвалено ще в лютому 2013 року як для однієї, так і для іншої сторони. Я під цей закон повністю підпадаю. Його ще називають «амністія», але це не амністія, там інші юридичні терміни.

Але не скористалися. Чому?

Бо, як сказав, маю дві мети. Хочу саме в суді довести свою непричетність до злочинів. І все-таки судове розслідування – це ще одне розслідування, ще й під телекамерами, за участі громадськості. Думаю, в цьому процесі буде встановлено істину.

Є цікаві моменти. У звинуваченні написано, що я був пособником у вчиненні нібито законних дій. Тобто сама Генеральна прокуратура, судячи з усього, вважає, що я вчинив законно, але «нібито законно». І статті, які висувають мені в обвинуваченні, передбачають кримінальну відповідальність у випадку, якби я свідомо розумів, що події призведуть до побиття людей і робив усе, щоб це сталося. У цьому склад злочину. Але я не знав, що так може статися. Понад те, у мене були певні аргументи, що так не станеться.

«Я зідзвонився з Клюєвим і запитав: як мені бути?»

Це ви про те, що у вас була інформація, що в ніч з 29-го на 30 листопада мітингувальники залишать Майдан, а наступна акція відбудеться аж 1 грудня?

Ця інформація була не тільки у мене. Ці заяви лунали на Майдані. Також у нас у Київській міській адміністрації було зареєстровано заяви на проведення мітингів, пікетів. Усе, що надходило в КМДА, мало силу до півночі – в ніч з 29-го на 30 листопада. 30-го був вільний день, а на 1 грудня знову планувалася акція. Тому я і вважав, що ми маємо використати цю перерву. Щоб закінчити приготування до Нового року, нам потрібен був день, аби завезти всі конструкції, необхідні для продовження та завершення цих робіт.

Напередодні, десь 25-го чи 26 листопада, я зідзвонився із секретарем РНБО Андрієм Клюєвим і запитав у нього поради: як мені бути? Якщо ми не привеземо конструкцію, то 19 грудня ми не почнемо зустрічати новорічні свята. А це – Святий Миколай, у присутності президента, все традиційно, і нам потрібно було встигнути до цього часу все зробити. Але я розумів, що з 1 грудня знову можуть бути акції на Майдані, і реально на все у нас залишалася одна доба. Клюєв тоді сказав: «Я поки що не готовий відповісти на це питання, зателефоную пізніше». Він зателефонував мені вже 29 листопада в першій половині дня і запитав у розвиток нашого діалогу, чи буде місто готове завезти ці конструкції сьогодні, але пізніше. Я сказав, що мені потрібен час, щоб підготуватися, бо треба знайти транспорт, все завантажити, організувати людей. Він сказав: «Ну, ти готуйся, а тебе пізніше наберу». Наступний дзвінок був уже наприкінці дня. Він спитав, чи я готовий. Я відповів: «Так, якщо буде можливість, то ми все зробимо». Він сказав: «Добре, готуйся, можна буде завозити». Я зазначив тоді, що не розумію до кінця обстановку, сказав: «Знаю, що сьогодні начебто всі акції повинні закінчитися, але хто мені скаже, коли саме можна завозити?» На що Клюєв відповів: «Прийде Сівкович (на той момент заступник секретаря РНБО. – «Главком»), у нього буде об'єктивна інформація, він скаже».

Увечері, ближче до 10-ї, до КМДА прийшов Сівкович. До третьої години у нього була думка, що ще багато людей і не варто нічого робити. Але потім він сказав, що акцію закінчено, обладнання вивезено, організатори пішли, і можна зараз це робити. Я дав команду техніці – вона поїхала. Що сталося далі – самі знаєте.

Людей, яких можна запитати, чому все тоді вийшло саме так, сьогодні в країні немає. Ви ж ходите на засідання, вам висувають обвинувачення. У вас немає відчуття, що вас підставили?

У мене були різні відчуття у різний час. Вони змінювались. І те, про що ви говорите, було на самому початку. Я не розумів, навіщо було бити людей. Ми спільних акцій з правоохоронцями проводили багато, і ніколи не було жодних силових конфліктів. І це навіть у повітрі не витало, ми навіть не обговорювали такий варіант. Завжди завезення якихось сцен або конструкцій ялинки, габаритного вантажу, супроводжувалося ДАІ та міліцією. Це ж не один раз у нас відбувалося, і ніколи не було проблем. Тому, коли мені людина, яка реально розуміє, що відбувається на Майдані (а до неї ж стікається інформація з міліції, СБУ, різних джерел), каже, що завезти обладнання зараз можливо, звичайно, я їй вірю. Бо РНБО – це структура, яка координує дії всіх силовиків.

Ви потім запитували у Сівковича: що це було, на яких підставах він дав той дозвіл?

Коли я віддав команду техніці виїжджати, поїхав до Коряка (тодішній начальник міліції Києва. – «Главком»). Бо у нього в кабінеті був екран, з якого можна було дивитися на Майдан, а я мав переконатися, що все було добре. Як виявилося, екран давав загальну картину на Майдані, саме з цього ракурсу можна було бачити тільки проїжджу частину Хрещатика і не бачити того, що відбувається в районі стели і туди далі. Та й освітлення там, у принципі, не було. Озвучку і конструкції під сцену мітингувальники собі встановлювали самі, і, може, були якісь пошкодження. Тому що серед фахівців, котрі 1 грудня мали працювати на Майдані, були й працівники міськсвітла. Не було навіть підозри, що сталося побиття людей, цього не було видно. Коли я їхав від Коряка – це було десь о четвертій ранку чи на початку п'ятої – ще не до кінця розумів, що сталося.

Все це я зрозумів, коли повернувся до КМДА і ввімкнув телевізор. Сівкович мені передзвонив сам, і мені здалося, що він також щиро був обурений тим, що сталося. У нього відповіді на це питання теж не було. Я, звісно, питав. Я зідзвонився з начальником департаменту охорони здоров'я, попросив, аби він включився в контроль за роботою швидкої допомоги. Вранці вже зв'язався з головними лікарями установ, які закріплені на випадок масових пошкоджень людей для надання медичної допомоги. Поцікавився, чи є у них препарати, медикаменти, чи вистачає фінансування, отримав відповіді, що все є.

Клюєву ви не телефонували тієї ночі?

З Клюєвим у нас була зустріч мінімум через три дні після цього.

Я, взагалі, чесно кажучи, був у шоковому стані, мені й дзвонити не хотілося. От ви питали, чи думав я про те, чи, може, мене підставили...

Вважали, що підставив вас Клюєв?

Цього я не можу знати напевне, але людей побили... І я виявився винним, сам того не очікуючи.

Не пам'ятаю, через скільки саме днів, але до моєї відставки ми з ним ще один або два рази спілкувалися, але я деталей цих розмов уже не пам'ятаю.

«Розстріли на Майдані – це сценарій»

Коряк та Сівкович, який здався вам таким щиро здивованим, залишили країну. Як ви оцінюєте їхній вчинок? Чи зв'язувалися з ними після того?

Зв’язку з ними у мене не було і немає. Я можу відповідати лише за себе. Я не схвалюю їхні вчинки, мені здається, це неправильно. Але вони прийняли таке рішення. Чим воно викликане – мені важко сказати.

Вже після побиття студентів зі свого боку ви, певно, бачили, що градус протестних настроїв зростає. Намагалися попередити когось з представників влади?

Я гадав, що потрібен діалог, що варто йти до тих людей, які перебували в актовому залі Київської міськадміністрації, хоча й вважаю, що захоплення КМДА було абсолютно незаконним, мало того, це була організована силова акція. Адміністрації потрібно було працювати, і для цього мав бути доступ, а його було обмежено, тому реально потрібен був діалог. Але мене в цьому питанні не підтримали.

Хто?

Не буду зараз говорити, з ким я радився з цих питань. Навіть коли приїжджали міжнародні представники Європейського союзу, політики, у мене було бажання з ними поспілкуватися і пройти разом до Київміськадміністрації, але вони не прийняли ці пропозиції. У той період я вважав, що моїм завданням було забезпечити життєдіяльність міста (вже була зима) і тримати руку на пульсі. Цим я і займався. Але якихось контактів з президентом чи з прем'єр-міністром уже не було. Я діяв на власний розсуд.

Під час допиту Янукович зазначив, що, можливо, Льовочкін (колишній голова АП)  був причетним до подій на Майдані 30 листопада. Ви вже сказали в ЗМІ, що не спілкувалися із Львочкіним напередодні тих подій та після них. Але ж, певно, намагалися розібратися в тому, що відбувалось на Майдані – і в день побиття студентів, і після, коли події стали більш трагічними...

Звісно, намагався. Але в тім-то й річ, пазли, якщо можна так сказати, в різний час по-різному складаються. Це залежить і від мого внутрішнього стану. Причому щодо 30 листопада у мене були різні версії, починаючи від того, що це провокація активістів (упевнений, що були люди з добрими намірами, їх було 99%, але були й провокатори, і підтвердженням тому є, що 14 співробітників у міліції теж дістали серйозні травми), і закінчуючи тим, що це сама влада зробила.

Зараз яке у вас переконання?

Не знаю. Абсолютно чесно вам кажу: хочу, щоб у залі засідання суду, де розглядається моя справа, нарешті було знайдено істину.

Як ви знаєте, є внутрішнє розслідування МВС, яке проводив ще Захарченко (міністр внутрішніх справ часів Януковича. – «Главком»). Потім прийшов Аваков і, очевидно, засумнівався у тих висновках, і створив свою комісію. Наприкінці вийшов приблизно такий самий документ, з тими ж висновками. У них ідеться про те, що це було перевищення повноважень самим «Беркутом», тобто міліція, на їхню думку, переступила межу, дозволену законом на той період часу. Із цим теж треба рахуватися.

Я вважаю, що був фактор перевищення повноважень, і фактор провокації, яка відбулася внизу, скоріше за все, на Майдані, не нагорі, де побили мирних людей, а ближче до Хрещатика. Скоріше, потім ці люди порозбігалися, а дісталося тим, хто був абсолютно не винен. Але знову кажу: була така версія, потім така версія, зараз – отака. Що насправді сталося – сподіваюся, розгляд справи на це дасть відповідь.

Вам не здається, що розгляд цієї справи, а також справи про розстріл людей на Майдані дещо затягується?

Що стосується розстрілів на Майдані. Я вважав і вважаю, що це – сценарій. Сценарій як збудити Майдан, що затихає. Очевидно, була стрілянина з боку внутрішніх військ або «Беркута», з боку Інститутської, і слідчі це намагаються зараз довести. Але перед цим була стрілянина у військових. Я розмовляв із колишніми керівниками міської міліції, на очах яких люди падали вбитими. Реально міліція побігла, було багато поранених і вбитих. І стріляли з того боку. Тому ці поодинокі випадки смерті, як і трагедія загибелі Небесної сотні, – це, на мою думку, спецоперація, продумана, щоб Майдан був доведений до того результату, до якого він був доведений – повалення влади. Так це і вийшло.

На певний час після Майдану ви зникли з інформаційного простору. Чим займалися весь цей час, окрім того, що ходили на судові засідання?

Потрібно ж і жити, і заробляти, сім'я ж є. Тому я організував власний бізнес. Я звик уже бути керівником, тому йти в підпорядкування або проситися на роботу не хотів, та й мені і не пропонували, до речі.

Я – один із співзасновників підприємства (другий засновник – Микола Курінько. – «Главком»), що займається зовнішньоекономічною діяльністю і теплоенергетикою. Поки що не можу сказати, що все виходить, але працюємо і є контракти.

Розкажіть детальніше про ваш бізнес.

Підприємство має назву OfferUA. Стратегічне завдання було – виведення українських товарів на європейський ринок, що нам відкривається. А що стосується теплоенергетики, то це заміна природного газу на тверді види палива. Ми зараз самі виробляємо котельне обладнання, модулі і продаємо теплову енергію, звільняючи, наприклад, традиційні підприємства від такої послуги, бо даємо на 15–20% менше ціну.

Так і рухаємося. Пошук партнерів продовжуємо в Європі. Але нас там ніхто не чекає.

Також ми займаємося легкою промисловістю, ми присутні на внутрішньому ринку, в деяких торгових мережах.

Важко продати український товар за кордон?

Практично неможливо. Причина – в нестабільності. Ринки зайняті. Але всередині ще більше проблем, ринку немає. У людей немає грошей. А отже, немає сенсу це виробляти. Конкуренція дуже висока. Ми присутні в деяких торгових мережах, але це не те, що нам би хотілося.

«Мікроконфлікти у мене були з усіма, включаючи президента»

Зараз прокуратура міста активно займається розслідуванням корупційних схем незаконного виділення землі командою Черновецького, колишнього мера Києва. Свого часу ви також заявляли, що Черновецький роздав землі на 70 мільярдів гривень. Що з того було повернуто за час вашої роботи в КМДА? Інформацію щодо яких саме схем ви передавали в прокуратуру?

Звичайно, ми передавали факти в прокуратуру. Цю цифру було складено з тих опрацьованих нашими фахівцями-аудиторами рішень, які приймалися міськрадою в попередні роки. Матеріали було передано до міської прокуратури. За цими матеріалами було повернуто 3400 гектарів землі в період ще моєї роботи. Також було повернуто «Київводоканал», почали контролювати пакет банку «Хрещатик», повернули «Київгаз», «Київміськбуд». Словом, життєво важливі підприємства міста ми практично повернули під контроль муніципалітету. Але залишалося ще багато роботи для прокуратури. Тоді робота ця не завершилась. Мені складно сказати чому. Ми просили і міську прокуратуру, і Генеральну прокуратуру довести це до кінця. Але встигли що встигли. Хоча це і багато. У грошовому вираженні на сьогодні ми, напевно, мільярди доларів повернули.

Чим зараз займається ваш екс-заступник Анатолій Голубченко? Спілкуєтеся з ним?

У Києві. У його сім'ї був бізнес, напевно, він у цьому напрямку і працює.

Коли ви обіймали посаду глави КМДА, в ЗМІ писали, що Льовочкін приставив до вас «смотрящим» – радником – Михайла Подоляка, який, «не соромлячись, роздавав команди та розставляв своїх людей на місцях», і ви через це мали з ним конфлікт. Подоляк мав підготувати місто до появи нового голови адміністрації, який був би готовим, на відміну від вас, домовлятися. Підтверджуєте це зараз?

Мікроконфлікти у мене були з усіма, включаючи президента, прем'єр-міністра і Льовочкіна. Але це робочі конфлікти. Це так: сьогодні поконфліктувати – завтра знайти взаєморозуміння. Глава міста ж не повинен у рот всім заглядати, він повинен і інтереси міста захищати. Пам'ятаєте цей конфлікт з бюджетом міста 2013 року, коли ми виступили відкрито проти уряду?

Хто вас тоді, до речі, переконував не «висовуватись»?

Скажу так... Розмови були неприємні. Але наша позиція дала нам певні плюси, дещо в забезпечення бюджету ми вирішили. Неприємні розмови вів уряд.

Азаров?

Микола Янович теж.

Хоча з Азаровим у чому було легко працювати? Він не любив, коли хтось іде наперекір, але якщо ти можеш обґрунтувати свою думку, у мене було кілька випадків, він казав: «Ну, напевно, ти маєш рацію. Добре, роби так». Аргументи, якщо вони були недурні, він приймав. Але були дуже серйозні... розмови.

Пам'ятаю один такий конфлікт просто на засіданні Кабінету міністрів (сміється). Отож викликає він мене як главу адміністрації. Обговорюється питання: інфляція в Києві становила 2% на рік. Або щось таке – ну, смішна цифра. У нас зараз 17%, і ніхто на Кабміні ні про що не питає. А в той період відбувалося реальне зростання заробітної плати, і це все легко довести у цифрах. Мені оголошують таке рішення: звільнити мого заступника, який вів економіку, тоді – Руслан Крамаренко. І я на Кабміні кажу: Миколо Яновичу, ну це вже зовсім. Замість того, щоб сказати добре слово, що в такій непростій ситуації, коли того і того немає, ми розвиваємося і тримаємо інфляцію всього 2%, ви хочете нас поставити начебто на місце. А він же сам не може звільнити, може лише рекомендувати мені, я подання маю подати. Словом, я там публічно вступив з ним у конфлікт. Міністри сидять, голови опустили, посміюються. Він каже: так тебе як послухати, тобі орден треба давати! Я кажу: Миколо Яновичу, звичайно, треба! Він: ну ти... йди звідси... (сміється). Але заспокоїлося. Прийшло рішення, що я маю звільнити заступника, але я не звільнив, я захищався.

Цікава історія. Але що з приводу Подоляка? Тепер ця особа фігурує у скандалі з Онищенком і його плівками.

Я пам'ятаю його. Він... талановитий. Кілька консультацій, не пам'ятаю, з якого приводу, але я з ним проводив. Це було пов'язано із засобами масової інформації. Але сказати, що він на щось впливав, чи що у мене конфлікти якісь були, не можу. Не пам'ятаю такого. Якби ми побачилися десь на вулиці, потиснули б один одному руки.

«Войцеховський – справжнісінький бандит»

Не так давно було затримано одіозного столичного забудовника Войцеховського. Зараз у зв'язку з його «пірамідами» в столиці пророкують новий «Еліта-центр». Але Войцеховський почав свою діяльність не тепер. Чому ви свого часу нічого не робили, щоб уберегти місто від його незаконних забудов?

Робили. Величезні були з ним проблеми. Войцеховський – це людина, у якого ні совісті, ні честі, просто бандит. Він саме бандитським шляхом починав свої будівництва, без дозволів, без погоджень. Домовлявся з силовиками. Я це розумів, судячи з того, як його справи розглядалися. І мені коштувало дуже великих зусиль зупинити кілька об'єктів, які він починав будувати. Один з них, наприклад, – у районі метро «Либідська». Там є парковка, і впритул до шляхопроводу планувалося побудувати величезний будинок на маленькій площі.

Знадобилося дуже багато зусиль, аби цей проект не відбувся. Але відбулися інші. Незважаючи на наше листування, на наші конфлікти із правоохоронцями, Войцеховський все одно продовжував будувати і збирати гроші з людей. Потім, коли вже будівництво доходило до певного моменту, а капітал з людей було зібрано, заборонити йому будувати означало створити ще один «Еліта-центр», і він цим користувався. Явно, що він корумпував правоохоронні структури, і вони йому допомагали.

Я людям зла не бажаю. Але коли я цьогоріч почув, що у нього нарешті почалися проблеми, подумав, що, може, нарешті справедливість переможе. Войцеховський – це справжнісінький бандит, пірат у будівництві.

Але за цією ж схемою будується не лише він. Хто ще із забудовників вам свого часу дошкуляв?

Мені він тоді попався на кількох об'єктах. Інші, напевно, притихли трошки, коли в 2010-2011 роках ми почали повертати муніципалітету те, що потрібно було повернути. З деякими ми домовлялися. Наприклад, була конфліктна ситуація з Музеєм історії Києва (спочатку на Хмельницького, 7 планувалося побудувати торговельно-офісний центр. Коли розпочалися роботи, столичні активісти постійно вказували на те, що будівництво загрожує станції метро «Театральна» та ведеться практично впритул до сусіднього будинку у порушення норм. – «Главком»). Була ціла кампанія, спрямована на знесення цього об'єкту. А його вже побудували. Ми досягли того, що його подарували місту. Там зараз музей. Ні копійки ми за це ж не заплатили. Такий варіант, вважаю, прийнятний.

Інших прізвищ, окрім Войцеховського, якось аж так мені не траплялось.

Поясність, узагалі, як так може бути: починається незаконне будівництво, а влада звертає на нього увагу і починає з ним боротися, коли вже «свічку» зведено?

Це просто пояснюється. Десь у 2005-2006 роках, може, трохи пізніше, Державна архітектурно-будівельна інспекція перейшла з підпорядкування муніципалітету в підпорядкування Міністерства ЖКГ. А дозвіл на початок будівництва дає саме ця інспекція. І приймає в експлуатацію теж вона. І от коли у муніципалітету цієї функції немає, його ніхто не питає, чи можна щось десь будувати. От на Андріївському узвозі зруйнували двоповерховий будинок – я про це дізнаюся із засобів масової інформації. Тому що до наших служб ці запити не надходять. І насправді винна в цьому урядова вертикаль влади, а всі шишки летять на мера і адміністрацію.

Не так давно столична влада отримала нові повноваження для боротьби з незаконним будівництвом. Державна архітектурно-будівельна інспекція заявила про передачу низки функцій КМДА. Тепер адміністрація не зможе розвести руками, якщо виникне черговий «Еліта-центр»?

Ми цього домагалися, лаялися, сперечалися, просили. А то свого часу ми були просто статистами» Щось сталося – ми біжимо «гасимо», телефонуємо прокурору. А якщо у людей усе на руках: усі документи, все прийнято, все добре? Може, вони комусь за це і заплатити, але ж «по беспредєлу» їх же теж не зупиниш.

«Три роки в КМДА я провів як під арештом»

Ви вже бачили нову будівлю Театру на Подолі на Андріївському узвозі?

Бачив тільки фото. Чесно кажучи, не зрозумію, як так могло статися. От у нас був головний архітектор Целовальник. Я йому казав: Сергію Олександровичу, в питаннях архітектури ти – мер міста, як скажеш, так і буде, ти фахівець, у тебе ім'я, авторитет, ти ним дорожиш. І у нас таких моментів із появою подібних об'єктів не було. Є містобудівна рада, спірні питання туди виносилися. Оскільки це Андріївський узвіз, це театр, спершу потрібно було б винести питання на обговорення громадськості, а потім уже рішення приймати. А так не було зроблено. От і виникла проблема.

До Целовальника свого часу теж було чимало претензій.

Ой, було. Ми з ним сперечалися. То він хотів звільнитися, то я його кілька разів звільняв.

За що хотіли звільнити? І чому жодного разу не доводили справу до кінця?

Були причини мені сумніватися чи йому ображатися. Ми сварилися. Він самодостатній архітектор, дуже цікава людина. Вільно володіє англійською, має контакти в світі архітектури, не лише в Україні. Я до нього шанобливо ставлюся. Ми підтримуємо контакти.

Плани повернутися в політику маєте?

Мені робили пропозиції взяти участь у виборах і до місцевої, і до Верховної Ради. Але я вважаю, що поки не пройду етап своєї реабілітації, приймати такі пропозиції нечесно і неправильно.

Чи тягне вас в адміністрацію, на мерську посаду?

Ця робота була надзвичайно цікавою і опікуватися життям столиці я сприймав як велику честь. Але ці три роки в КМДА я провів як під арештом: ні особистого часу, нічого... Якщо чесно, повернутися в адміністрацію я б не хотів, принаймні за нинішніх обставин. Я люблю залишати після себе хороший слід, коли видно, що щось зроблено було: мости та розв’язки, станції метро, школи та дитсадки... Мені здається, зараз немає запиту на це. Сьогодні все виглядає лише так: зруйнували, поділили... І потім, робота в столиці – це командна робота президента, прем'єр-міністра і глави адміністрації. Тільки так можна столицю розвивати, досягати результатів.

У вас був такий ансамбль із Януковичем і Азаровим?

Спочатку – так.

Із ким з колишніх представників влади Януковича, що після подій на Майдані виїхали з країни, ви підтримуєте контакти?

Ні з ким. У мене не було такої необхідності. Та й телефони, думаю, у них давним-давно інші. І яка потреба мені з ними спілкуватися?

Як колишній житель та мер Комсомольська, скажіть: вам подобається нова назва міста – Горішні Плавні?

Як би так м'якше сказати... Нехай вони свої міста так називають, у яких живуть, ті, хто проголосував за таке рішення.

По-перше, горішні – це верхні. Тобто верхні плавні. Ця назва до міста жодного відношення взагалі не має. Це з точки зору історії. По-друге, 94% населення міста категорично проти. Навіть на місцевих слуханнях як за компромісний варіант проголосували вже за назву Святомиколаївськ. Але ні, залишили Горішні Плавні. Я вважаю, це просто божевілля якесь. Навіщо владі відкидати, навіть з політичної точки зору, майже 60 тисяч населення? Не розумію. Та навіть і Комсомольськ. Там живуть люди, які туди приїхали, побудували місто. Навіщо цілу епоху їхню перекреслювати? Вони це заслужили? Це велика політична помилка. Мені здається, це ще повернеться з часом.

І потім – це зараз не головне, що зараз турбує країну. Потрібно шукати ті проекти, які нас об'єднують, а не роз'єднують.

Катерина Пешко, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»