Нагадування «Главкома»: Як крали у держави Межигір'я (ДОКУМЕНТИ)

Нагадування «Главкома»: Як крали у держави Межигір'я (ДОКУМЕНТИ)

Символом марнотратства України епохи Януковича є резиденція Межигіря. Але до цієї історії причетний не лише Віктор Федорович...

«Межигір'я» Януковича знову на слуху. Тема несподівано активізувалась у медіапросторі наприкінці минулого тижня, коли екс-президент Віктор Ющенко дав розлоге інтерв'ю, у якому зявив, що ще на посаді прем'єр-міністра хотів передати всі резиденції з балансу уряду на баланс Державного управління справами (ДУС), яке підпорядковується президенту України. Але парламент під керівництвом спікера Володимира Литвина передав резиденції з балансу ДУС для обслуговування парламенту і далі Віктору Януковичу. Ющенку нагадали, що саме він підписував рішення парламенту, однак той відповів: «Парламент прийняв рішення, я на нього не міг впливати. Хоча я не був від нього в захваті.

Там взагалі Тимошенко збиралася жити». Ми ж хочемо нагадати, що ще у 2014-му році «Главком» писав про схему виведення Межигір'я з державної власності. Тоді ряд народних депутатів (в основному від «Батьківщини») виступали за покарання суддів, які узаконили виведення «Межигір'я» з державної власності. До цього часу залишається відкритим питання: чи коли-небудь будуть покарані ті, хто був причетний до цієї грандіозної афери.

Нагадаємо, як це було у деталях зі статті від 2014 року

Однією із найодіозніших речей та символом марнотратства України епохи Януковича є пам'ятка в стилі «бикоко» – резиденція Межигіря.

Всім відомо, що до 2007 року зазначене майно перебувало у власності Української держави, а перейшло у власність спочатку ТОВ «Медінвесттрейд», а потім ТОВ «Танталіт» за вказівкою Януковича.

У другий же день діяльності Верховної Ради України «нової епохи» прийнято постанову «Про повернення урядової резиденції «Межигіря» у державну власність»…, проте із законної точки зору наявність такої постанови не призводить до повернення майна у власність Українського народу, адже оборудка по «прихватизації» резиденції була неможливою без участі судової гілки влади.

Ймовірно читачі думають, що одіозні «донецькі» судді освятили крадіжку «Межигір’я» у народу, і прийняття закону про люстрацію беззаперечно дозволить і повернути майно народу, і покарати суддів.

Яке ж було здивування автора даної статті, коли він дізнався про те, що судове рішення, яким було підтверджено правомірність договору міни «Межигір’я» від 25.09.2007 р. між НАК «Надра України» та ТОВ «Медінвесттрейд» (яка в наступному продала майно ТОВ «Танталіт») ухвалено у жовтні 2007 року.

При цьому, всі редакції закону про люстрацію передбачають часове обмеження судовими рішеннями, що прийняті до вересня 2010 року.

Найцікавішим є те, що у жовтні 2007 року в господарському суді міста Києва заправляли Ковтун Сергій Анатолійович, Мандриченко Олександр Володимирович Якименко Микола Миколайович, Шевченко Едуард Олександрович, Головатюк Любомир Дмитрович на чолі з головою суду Саранюком Василем Івановичем.

Історична довідка

В межах закріплення права власності на «Межигір’я» за Януковичем було 4 судові справи:
  • справа №6/655 в якій ТОВ «Медінвесттрейд» оспорює дійсність договору міни спірного майна від НАК «Надра України»;
  • справа №21/44 за позовом Кабінету Міністрів України до НАК «Надра України» та ТОВ «Медінвесттрейд» про визнання недійсним договору;
  • справа №21/129 Кабінету Міністрів України до НАК «Надра України», ТОВ «Медінвесттрейд» та ТОВ "Танталіт" про визнання недійсним договору;
  • справа №44/369-б про банкрутство ТОВ «Медінвесттрейд».

В якості підстави для відмови у другій та третій справах було рішення по першій справі (суддя Ковтун С.А.), в якій сам набувач державного майна (ТОВ «Медінвесттрейд») через три (!) тижні після укладання договору міни вирішив поставити під сумнів законність такої угоди. Це - очевидний судовий «междусобойчик».

Проте цікаві дії судді по розгляду справи – знайомтесь – наш «герой» суддя Ковтун Сергій Анатолійович – уродженець Івано-Франківщини (саме так, не Східної України, а Коломиї).

Позовна заява ТОВ «Медінвесттрейд» надходить до суду 17.10.2007 р. і реєструється так швидко, що поруч із штампом «одержано» не встигають поставити навіть штемпель з датою.

Голова суду Саранюк своєю резолюцією передає справу своєму товаришу Сергію Ковтуну, і саме в цей день Ковтун виносить ухвалу про порушення провадження у справі. Начебто нічого незвичного, проте в судах існує система Діловодства, яка фіксує всі дії і після ознайомлення працівників прокуратури з нею, журналістам стало відомо декілька цікавих фактів.

По-перше, позов зареєстровано в системі діловодства 17 жовтня 2007 року об 11:22:34, по-друге, резолюцію Саранюк поставив о 12:21:08, по-третє, вже в 12:30:09 (тобто через 9 хвилин та 01 секунду) Ковтун вніс ухвалу про порушення провадження до системи діловодство господарського суду. За цей час, «наш герой» встиг а) одержати справу в канцелярії, б) ознайомитися із нею, в) набрати та надрукувати ухвалу, г) підписати її та внести до системи діловодства.

Оперативно? Не те слово.

З ухвали суду від 17.10.2007 року вбачається, що Сергій Анатолійович Ковтун вирішив розглянути справу у пришвидшеному темпі – розгляд судового засідання призначено на 22.10.2007 р. – тобто через 5 !!! днів. Можливо так цей суддя розглядав і інші справи, проте ні – інший позов, який надійшов до суду в цей день (ТОВ «Сіріус-1» до НАК «Нафтогаз України» – справа №6/660) було розписано Саранюком 19.10.2007 р., а ухвалу про порушення провадження датовано 23.10.2007 р. з призначенням першого судового засідання на 16.11.2007 р. Ось і виходить - надійшло два позови в один день – один вже розглянули і навіть повний текст рішення видали, а в іншій справі тільки ухвалу про порушення провадження у справі підготували – ніколи не повіримо, що Саранюк і Ковтун не знали, що і «за що» роблять!

Більш того незрозумілим чином в справі опинилася платіжка, якою позивач доплатив державне мито. При чому, доплату та відправку копії позову відповідачеві здійснено 17.10.2007 р. о 20:00 після подачі позову до суду, за відсутності жодного супровідного документу. Іншими словами «платіжку» та опис вкладення донесли судді пізніше.

В першому ж судовому засіданні 22.10.2007 р. суддя Ковтун вирішив дану справу та підтвердив законність вибуття «Межигір’я» із державної власності, описавши, що всі державні органи не порушували Конституції та закону України і діяли у передбачений спосіб, а повний текст рішення видано на наступний день. Із протоколу судового засідання вбачається, що судовий розгляд тривав не багато не мало кілька хвилин!

За 10 хвилин коломийчанин, який мав надані державою України повноваження, не визнав незаконність позбавлення народу урядової резиденції, а віддав її Януковичу.

Судом закрито очі на те, що згідно із свідоцтв на право власності, які видані 25.09.2007 р. на виконання рішень Новопетрівської сільської ради від 25.09.2007 р. №185 оформлено право державної власності на Державу в особі Кабінету Міністрів України (НАК «Надра України») на спірне майно, а жодний орган (Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України) не те що не приймав рішення про відчуження такого майна на користь ТОВ «Медінвестстрейд», а навіть не встиг би це зробити, адже укладання договору міни відбулося в день прийняття рішення Новопетрівської сільської ради та видачі відповідних свідоцтв. Крім того, суд в рішенні взагалі не надав оцінку такій підставі позову як порушення ч.4 ст. 293 ГК України за змістом якої не може бути об’єктом міни майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Примітно, що ТОВ «Медінвесттрейд», подаючи «междусобойчик» намагалося включити всі можливі порушення закону, щоб суд визнав їх законність, проте Ковтун в рішення закрив очі на таку підставу, адже написати щось проти цієї норми не зміг.

Суддями, які розглядали позов Кабінету Міністрів України (справа №21/44) були Шевченко Е.О., Мандриченко О.В. та Головатюк Л.Д. (кум голови суду Саранюка В.І.).

Замість оцінки законності вибуття належної Українського народу резиденції «Межигір’я» «прокурорська братія» послалася на ніби-то преюдиційні факти, які встановив суддя Ковтун у своєму рішенні по справі №6/655.

Хоча за змістом ст. 35 ГПК України преюдиційними визнається факт за умови тотожності сторін в обох справах! Позивач у справі №21/44 Кабінет Міністрів України участі у "междусобойчику", який розглянув коломийський суддя Ковтун за 10 хвилин, не брав, а тому посилання на преюдицію є незаконним.

Окозамилюванням є деякі факти, начебто встановлені судом в рішенні – колегія відзначає, що »НАК «Надра України» набуло спірне майно у власність, що посвідчується державними свідоцтвами про право власності на нерухоме майно від 25.09.2007 р., копії яких містяться в матеріалах справи».

Цинічним є те, що в свідоцтвах чорним по білому написано, що власником майна є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України (НАК «Надра Україна»), і аж ніяк не НАК «Надра України», а форма власності зазначена – державна.

Таким, що заслуговує на увагу громадськості фактом є те, що 21.07.2008 р. до суду звернувся представник Кабінету Міністрів України (а нині народний депутат України) Пилипенко Володимир Пилипович з клопотанням, в якому зазначав «враховуючи важливість та складність даної справи, просимо суд призначити наступне судове засідання якнайшвидше, на найближчу дату, з метою своєчасного вирішення спору».

Суд телефонограмами призначив розгляд справи на 25.07.2008 р. і в цьому ж засідання прийняв рішення …. проти Українського уряду та за Януковича – В позові відмовлено.

Майбутній народний депутат України Пилипенко В.П., який вказував на важливість справи та опікувався її своєчасним вирішенням, навіть не подав апеляційної скарги, хоча таке право мав за довіреністю від 01.04.2008 р. Незрозуміло, чи саме такого вирішення спору вимагав у суду Пилипенко, проте судячи з його наступних дій (погодження з рішенням суду), мабуть, що такого.

Розгляд справи №21/129 проходив за тим же сценарієм, що і попередньої – суддя Шевченко закрив очі на те, що майно належить до державної власності, жваво описав на належність майна до власності НАК «Надра України» та преюдиційні факти при розгляді справ №6/655 та №21/44.

Справа №44/369-б була покликана замісти сліди крадіжки державного майна. В наведеній справі суддя Чеберяк Павло Петрович вирішив визнати ТОВ «Медінвесттрейд» банкрутом за спрощеною процедурою через існування непогашеного боргу у розмірі 565 340 гривень (постанова про визнання боржника банкрутом від 14.06.2010 р.)

Цікавим є те, що така постанова була скасована Вищим господарським судом України 19 жовтня 2010 року. Але чим керувалися судді у 2007-2008 роках, позбавляючи (свідомо не бачачи порушень) державу Україна резиденції «Межигір’я» на користь Януковича, не відомо.

Як же виходить, чи буде стосуватися люстрація таких суддів та таких рішень, адже як говорилося раніше перевірці будуть підлягати судові рішення, що винесені з вересня 2010 року. Виходить, що люстрація омине вказаних осіб?

А як бути із тогочасним Головою суду – Саранюком В.І., який давно перейшов працювати у Вищий господарський суд України і зараз мріє його очолити?

Суспільство очікує не законів про люстрацію, а покарання конкретних осіб, що порушували присягу. І критерієм такої оцінки має бути не регіон народження чи дата призначення, а зміст безпосередньо винесених рішень.

Що цікаво, прізвищ цих суддів київського Госпсуду не знають навіть ті нардепи-юристи, яким скандальна справа з відчудження Межигір’я добре відома. Проте вони обіцяють, що відповідальності ніхто з суддів не уникне, незалежно від строків призначення.

«Думаю, ми знайдемо механізми і не забудемо про цих діячів судової системи, – каже нардеп від «Батьківщини» Віктор Швець. – Крім тих епізодів, про які ви кажете, можна ще додати кілька. Ці судді повинні попасти в коло тих, хто безпосередньо обслуговував інтереси Януковича і його команди і вчиняли беззаконня. Всі повинні отримати те, що заслужили».

Колега Швеця Сергій Власенко дає більш розлогий коментар: «Звичайно, з точки зори суті очищення судової системи не можна обмежитись лише тими переліком рішень суддів, які є в законі по відновленню довіри до судової системи. Цей закон торкається тільки суддів, які розглядали карні справи – це найбільш яскраві та одіозні приклади порушень прав та свобод людини. Господарських судів там не буде точно, але це не означає, що судді, які приймали явно неправосудні та незаконні рішення в рамках інших категорій справ і в рамках інших судових юрисдикцій, уникнуть відповідальності. Діяльність суддів, по справах аналогічних справі Межигір’я, має бути предметом перевірки Вищої кваліфікаційної комісії або Вищої ради юстиції, яка запрацює в новому складі. Якщо є очевидне незаконне судове рішення, треба притягувати до відповідальності плюс треба зробити все, щоб ці судові рішення були скасовані по законній процедурі».

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: