Українофоб чи русофоб? Головний секрет Булгакова, про який всі мовчать

У чому полягає антиукраїнськість Михайла Булгакова?
фото: wikipedia.org

Рукописи не горять!

Розкрию вам головний секрет щодо Булгакова! Хоча для начитаних людей і професійних літераторів це зовсім не секрет. Просто більшість інтелігентних людей мовчать з обережності, як вони завжди мовчали у криваві часи 20 століття.

Так от, Булгаков ніякий не українофоб! І ніколи він не висміював українців у своїх творах. «Біла гвардія», де він саркастично змальовував своїх персонажів, це спроба розібратися правдиво у характерах своїх героїв, зрозуміти, що ними рухало в тих чи інших історичних ситуаціях...

Що, як я вам скажу, що українофобія Булгакова не йде у жодне порівняння з його русофобією, а точніше з неприйняттям нової «російської дійсності», особливо її новітньої бюрократії, яка утвердилася у великих містах Росії.

Саме проти цієї новітньої бюрократичної плісняви направлене гостре перо Булгакова. Це очевидно, якщо ви читали роман «Майстер і Маргарита» – саме читали, – а не бачили кіно чи щось чули від знайомих, чи наших пропагандистів.

Отож, згадаймо всю ту характерну плісняву у вигляді Берліозів, Босих, Аріманів і Латунських, які є фактичними господарями російської столиці, і жирують, окупувавши творчі спілки, концертні заклади і ресторани. Вони і є фактично тією «новою елітою», яка керує всіма процесами і маніпулює свідомістю наївних громадян.

І один із таких громадян – пролетарський поет Іван Бездомний, когнітивний дисонанс в якому доводить його до психіатричної лікарні.
Але на тлі цієї плісняви розгортається драма Майстра, який задумав роман всього життя про Ієшуа – наївного і святого чоловіка, який ненавидить боягузтво, пристосуванство і страх, вважаючи їх смертними гріхами людства.

Неймовірно, як Булгакову вдається провести паралель між доісторичними часами давньої Іудейської столиці і нинішньою ситою Москвою, показуючи, як мерзенне пристосуванство одних і страх інших ведуть світ до трагедії.

Майстер у Булгакова – це образ внутрішньо цілісної людини, яка залишається вірною своїм ідеям і поглядам. І єдина людина, яка підтримує його на цьому шляху – це його вірна Маргарита...

Єдине, у чому можна серйозно дорікнути Булгакову з точки зору християнської моралі, що для встановлення справедливого суду над московською пліснявою він використовує темного Воланда з його інфернальною свитою.

І за цим я бачу тільки одне – як же потрібно було образити цю горду і незламну особистість, аби він закликав диявола на голови цих морально деградованих людей. Недаремно, улюбленою фразою Булгакова було: «Ніколи нічого не просіть у сильних світу цього – самі у свій час усе дадуть». Суть цього вислову полягає у тім, – що не можна принижуватися, випрошуючи у сильних світу цього щось для себе, оскільки справжня сила в самоповазі і внутрішній незалежності.

Що стосується інших творів Михайла Опанасовича, то він там ще з більшою гостротою таврує пороки новітнього світу, де, приміром, вчорашній пес-приблуда стає поважним членом суспільства Поліграфом Шаріковим, якого бере під своє крило домком Швондєр.

А знаєте яка головна фраза у романі «Собаче серце»? Вона сказана вустами професора Преображенського: «Ніколи не читайте до обіду радянських газет». Чому? Та тому, що вони переповнені фальшивою інформацією і лише розпалюють ненависть і ворожнечу. Сьогодні ця фраза стосувалась би і соціальних мереж, і новітніх блогерів, які, судячи з їхніх заголовків, взагалі втратили зв'язок з реальністю!

А чи читали ви блискучу філософську антиутопію Булгакова «Рокові яйця» – яку давно потрібно було б екранізувати. У ній ідеться про те, як радянські вчені винаходять червоний промінь, у світлі якого живі організми шалено розвиваються і досягають величезних розмірів. Щоб нагодувати Росію, вчені вирішують опромінювати цим променем курячі яйця, з яких вилуплюватимуться гігантські курчата. Але хтось підміняє курячі яйця на зміїні – і вилуплюються гігантські гади...

Але вершин своє політичної сатири Булгаков досягає у пророчому творі «Багряний острів». Це, взагалі, суцільна метафора. На одному острові трапляється виверження вулкана, що веде до загибелі правлячої верхівки. І «білі негри» – а саме так називається населення острова, займаються виборами нового правителя. І в розпал гарячих суперечок на цю тему, на видне місце майдану залазить місцевий алкаш і юродивий, кинувши шапкою об землю він кричить: «Ану, народ, вали присягати новому правителю, всім горілки!». І народ сліпо виконує його волю. Щоправда, режим цей тримається недовго...

А тепер скажіть мені, і у чому полягає антиукраїнськість Михайла Булгакова!? У тому хіба, що він і досі не був перекладений українською мовою – і зміст його творів не став надбанням пересічного українського читача? Чи у чому полягає шкідливість письменника – що він відстоював право особистості завжди, при будь-яких умовах говорити правду – таку, як він бачить і яку розуміє?!

Давайте тоді порівняємо Михайла Булгакова з найшанованішим і найтитулованішим українським письменником, лауреатом держпремії Олесем Гончарем. Його найвидатнішим романом є «Собор», написаний в останні роки життя. Вістря його роману також направлене проти бездуховності, кар'єризму, деградації і руйнації людської спільноти. А у центрі оповіді – старий собор козацьких часів, який прагне зруйнувати такий собі Володька Лобода, аби побудувати там якийсь промисловий об'єкт. А йому протистоїть духовна особистість – Іван Баглай, котрий стоїть на захисті духовних цінностей людей.

Роман цей був написаний 1967 року і тут же надрукований у журналі «Вітчизна». А згодом заборонений (щоправда, ненадовго) компартійною верхівкою. Але ж він таки був одразу надрукований!

А роман «Майстер і Маргарита» теж був надрукований майже одночасно із «Собором» і вийшов у журналі «Москва» викликавши величезний резонанс по всьому СРСР. Але пролежав він у забутті 20 років, чекаючи політичної відлиги і лише тоді був переданий до друку дружиною Булгакова Оленою Сергіївною. Але саме алегоричний письменницький дар Булгакова – це той дар звище, який нічим не заглушити і не знищити, допоки є люди, що цікавляться справжньою літературною творчістю, незалежно від того, якою мовою був надрукований оригінал творів.

Чому я так докладно зупинився на деяких деталях? Та тому що ще у студентські роки темою моєї курсової роботи в КНУ імені Шевченка був порівняльний аналіз цих двох романів. І працюючи над текстами творів, я мав достатньо часу на деталі, роздуми і узагальнення.

А що сьогодні можуть сказати про Письменників люди, голови яких заповнені політичною «нісенітницею» (улюблене слово одного з українських політтехнологів) і вульгарною соціологією. Деякі з них взагалі не читали Булгакова, але теж намагаються кинути в нього камінь.

Але, я впевнений – у світлі нинішньої інформаційної кампанії, більша частина людей, котра ще остаточно не втратила свій глузд обов'язково познайомиться з творчістю Михайла Булгакова, цього неординарного письменника 20 сторіччя – і матиме на все особисту точку зору.

Людям варто залишатися людьми, як би хто не прагнув з нас зробити собак. Бо дехто із нас пам'ятає, – рукописи не горять!