Як так могло трапитись, що у нас тепер вибір без вибору?

Стримуючи сльози розпачу, вони запитують чомусь приблизно про одне. Невже всі зусилля українців знову потрачені даремно? Як так могло трапитись, що у нас вибір без вибору? Що відбувається з Україною? Що чекає нас далі? Кому вірити?

Вони запитують так, ніби я щось знаю, і хочуть почути від мене якісь особливі слова, що розрадять їх чи втішать... Дивно. Я ще не чув від багатьох людей такої розгубленості і навіть відчаю? Хочеться якось заспокоїти їх чи розрадити, але не вдаватися до патріотичної патетики і не обманювати примарними надіями. Тож, давайте поміркуємо разом.

Справді, Україна нині опинилась на драматичному перепутті. Що її привело в таку трясовину? Перш за все, запитую себе. І бачу тут дві групи причин.

Перша група причин - це історичні передумови. Географічне розташування України на перетині усіх історичних шляхів. Монголо-татари, Османська, Австро-Угорська, Російська імперія - постійно топтали нас і ослабляли. Радянський Союз де факто дозволив нам стати державою, але відібрав право національного самовизначення. Розпад Союзу подарував історичний шанс утворення Незалежної України з потужним стартовим економічним потенціалом.

Але світова геополітична ситуація знову не сприяла нам. Знову загострилися процеси післявоєнного перерозподілу ринків і сфер впливу між сильними світу цього. Україна опинилася якраз на межі тектонічного цивілізаційного розлому - між Заходом і Сходом. Два потужні смерчі, два вихори з різних боків продовжували спустошувати нас економічно, ментально, культурно і навіть генетично.

Додайте сюди ще чотири хвилі еміграції впродовж останніх 150 років, дві жахливі війни і страшні голодомори, додайте сюди багатолітню жорстку боротьбу спецслужб з націоналізмом в СРСР...

Українці таки вижили - але з величезними втратами в кількості населення, в якості генетичного матеріалу (адже у війнах гинув кращий генофонод нації!). Еліта України під тиском постійних трагічних обставин практично не мала можливості сформуватися до кінця і запліднити ідеями Незалежності середній клас країни.

Поступово - з Кравчуком і до інших Президентів - ми мігрували все далі від Європи. Низький рівень життя, жорсткі кордони, кланово-олігархічний тип економіки, ідеологічна близькість з Росією робили нас сірою зоною з невизначною ментальністю і культурою. І це навіть у порівнянні з нашими сусідами - Польщею, Словаччиною, Чехією, Угорщиною, котрі активно розвивалися, як незалежні держави.

Нарешті, рівень корупції і безправ"я в державі сягнув таких масштабів, що перша-ліпша іскра спровокувала соціальний вибух. Це був перший Майдан часів Ющенка-Януковича, пасіонарний сплеск українців. Потім знову відкат до Януковича і його жадібного оточення - і, нарешті, трагічний Євромайдан, який ніби то проголосив нову українську державу, покликавши в ряди управлінців нових людей.

Але, нові часи не змінили нічого. Нові обличчя не похитнули старі олігархічні схеми - поміняли лише Прізвища на табличках кабінетів. Інтегрована з Росією корумпована економіка і промисловість, залежність від її енергоносіїв, невизначеність кордонів, активна присутність російського капіталу в Україні продовжили своє існування навіть у часи запеклого військового протистояння з Росією. Почався період активної гібридної війни, особливо в культурно-інформаційній сфері. В Україні з"явився ряд нових ЗМІ, що значно посилили позиції антиукраїнських сил.

До того ж, Президент України, якого ми обрали однотурово, в умовах жорсткого цейтноту, на відміну від багатьох занадто романтичних простих українців, виявився людиною практичною і - його особистий бізнес стрімко пішов угору. Зрозуміло, що в таких умовах, коли в тебе все іде добре, і ти спираєшся на давно відпрацьовану економічну модель, що дісталася тобі від попередників, реформаторський запал швидко згасає. Так, віддамо належне Президентові - армія України була рефомована і значно посилена, оскільки це було питання життя і смерті. Але проголошені реформи в судовій, економічній, медичній, освітній, культурній галузях стали буксувати. Ніхто не збирався добровільно віддавати насиджені місця, схеми і тіньові прибутки. А що не розвивається, те, як відомо, загниває...

Нарешті, перейду до другої групи проблем, значно злободенніших.
Держава - це не бетонний моноліт, а сукупність людей, згуртованих і пов'язаних спільними ідеями, цілями і задачами. Ці люди будують свою діяльність, як на основі попереднього досвіду, так і на основі тієї інформації, яку вони отримують щодня і щомиті з інформаційного простору. Можна сказати, що інформаційний простір країни, що включає в себе ВСІ засоби масової інформації та комунікації - це нервова система держави і її найважливіша система життєдіяльності. Від злагодженості і гармонійності цієї системи залежить спокій всієї держави. І навпаки, будь-яка дестабілізуюча інформація діє як отрута і веде до дезорієнтації всього організму.
Будь-яка держава, яка хоче існувати довго, мусить починати саме з переформатування свого інформаційного простору - створення об"єктивної і неупередженої картини свого світу. Ця система має бути відрегульованою так, щоб знімати соціальну напругу і мотивувати своїх громадян рухатись і розвиватись в обраному напрямку.

Наш інформаційний простір НІКОЛИ не був стратегічним ресурсом держави. Усі Президенти України недооцінювали його важливість! Тому сьогодні в нашій країні більшість телеканалів приватні - і діють у політичних і бізнесових інтересах своїх власників. Їхня мета давати прибутки - тому все поставлено на комерційну основу. Культура, мораль, спорт, молодіжне середовище - все капіталізовано і просякнуто духом матеріального збагачення та швидкого фінансового успіху.

В інформаційному просторі країни активно використовуються дві технології - залякування кримінальними новинами, як засіб зменшення активності громадян, і розважальності - заради виплеску негативних емоцій і зняття напруги. Звідси всі розважальні і гумористичні шоу - «Квартал 95», «Дизель-шоу», «Ліга сміху», «Розсміши коміків» та їм подібні, що присутні на більшості каналів...

Це саме та розважально-інформаційна парадигма, яка активно і успішно використовується в країнах третього світу, економіки яких знаходяться в нестабільному стані. У їх числі нині і Україна. Але в розвинених демократичних країнах переважає інша - інформаційно-освітня парадигма з великою кількістю позитивних програм і нішевих спеціалізованих каналів, які задовольняють-будь-які смаки.

Отож, перше, про що мав би подумати демократично обраний Президент України - як змінити цей порядок? Як зробити наш інформаційний простір не таким маніпульованим, агресивним, токсичним і аморальним? А заодно і менш залежним від політичних інтересів тих чи інших великих гравців, зав"язаних у великій геополітичній грі, де ЗМІ сьогодні - це головна зброя третього тисячоліття.

Отож, як ви зрозуміли, наше нинішнє телебачення - це інструмент фінансово-політичних чи бізнесових груп, за допомогою якого вони здійснюють керування суспільством. Тож, не випадково, що напередодні виборів власники наших медійних ресурсів, очевидно, змовившись між собою, вирішили таки перезавантажити владу в Україні і прийняли рішення щосили мочити діючого Президента шляхом вкидання великої кількості компромату на нього та активної обструкції через так званих "лідерів суспільної думки". Ясно, що "накопати" компромат на будь-кого з топових політиків нашої країни не є великою проблемою, оскільки кожен з них не є білим і пухнастим. Але ніхто не очікував такого болючого удару в сферу гордості Президента. В оборонну галузь. І нехай його вина не доказана, а знову засвітилися лише "любі друзі", але новина понеслась, як сніговий ком з високої гори - і прямо під самі вибори. А тепер безпосередньо - до кульмінації цих драматичних виборів.

У світлі перерахованих чинників протистояння між ПО і ЗЕ є досить символічним і показовим. Як би нам не хотілося в це вірити, але тут, по суті, не йдеться ні про яке покращення життя громадян або принципову реформу державної системи. Попри наше постійне зубожіння та деградацію, ідеться лише про заміну одного клану - державно-бюрократичного, на клан бізнесово-олігархічний, який є продуктом усе тієї ж антинародної корупційної системи. Кожен із цих кланів має певні формальні ознаки, розраховані на великий соціум і свою цільову аудиторію. Іншими словами, один клан позиціонує себе як проукраїнський і патріотичний, а інший - як прогресивний, просякнутий духом підприємництва і активного реформізму.

Насправді, вони мало відрізняються між собою. Я чомусь не помітив, щоб останні п'ять років щось змінилося в нашій культурі, освіті чи соціальній сфері - навпаки, такої деградації суспільства, такого рівня смертності серед населення я не пам"ятаю за свого життя. Так, війна нас зробила ближчими і дала відчуття Народу. Але забрала можливість вірити керманичам, які заробляють навіть на війні. Єдина перевага, яка справді є беззаперечною перемогою - це безвіз. Люди мають можливість шукати кращих умов для роботи і життя. От і виїздять масово за кордон, особливо із Західних регіонів.

І все ж, на мою думку, перший клан є меншим злом, аніж той, який зараз активно йде до влади. Оскільки він несе остаточну загрозу втрати в Україні національно-культурної ідентичності і переходу до такої собі хижацької підприємницької моделі держави, в якій може остаточно зникнути українська мова, пісня, література і багатомільйонна корінна нація цієї землі стане обслугою для невеликої кількості чужорідних і цинічних зайд, не обтяжених моральними принципами. Які, до речі, з надією поглядають у бік північно-східного сусіда.

Висновок із цієї ситуації для мене не є надто оптимістичним. Якщо не вдасться врятувати ситуацію, то
у кращому випадку - ми отримаєм нового Президента України, якого можемо при бажанні швидко позбутися, ставши Парламентською державою. Це прерогатива ВР.

В гіршому - можемо розпастися на кілька відносно незалежних країн, оскільки не матимемо більше спільного знаменника, себто, національної ідеї, яку може генерувати і поширювати тільки справжня національна, а не бізнесова чи владна псевдоеліта держави.

Ледь не забув про третій варіант! Я допускаю появу якогось Українського Піночета - людини військової вольової, фахової і патріотичної, яка може ризикнути взяти на себе відповідальність і за допомогою армії не дати розвалити країну...

У будь-якому разі, рідні мої - ми залишимось у світі великою багатомільйонною нацією з прекрасною і давньою культурою, з красивими і роботящими людьми, з бажанням робити цей світ кращим і гармонійнішим. 

Бо це - закладено в наших генах.

І колись, якщо ми збережемо наші золоті зерна, ми зможемо засіяти ними нове незоране поле...

Україна - вічна...