Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Як так могло трапитись, що у нас тепер вибір без вибору?

    • Анатолій Матвійчук

      Народний артист

    • Розсилка
    Як так могло трапитись, що у нас тепер вибір без вибору?

    Останні дні - до мене дзвонять люди різного віку: від тридцяти, аж до вісімдесяти.

    Стримуючи сльози розпачу, вони запитують чомусь приблизно про одне. Невже всі зусилля українців знову потрачені даремно? Як так могло трапитись, що у нас вибір без вибору? Що відбувається з Україною? Що чекає нас далі? Кому вірити?

    Вони запитують так, ніби я щось знаю, і хочуть почути від мене якісь особливі слова, що розрадять їх чи втішать... Дивно. Я ще не чув від багатьох людей такої розгубленості і навіть відчаю? Хочеться якось заспокоїти їх чи розрадити, але не вдаватися до патріотичної патетики і не обманювати примарними надіями. Тож, давайте поміркуємо разом.

    Справді, Україна нині опинилась на драматичному перепутті. Що її привело в таку трясовину? Перш за все, запитую себе. І бачу тут дві групи причин.

    Перша група причин - це історичні передумови. Географічне розташування України на перетині усіх історичних шляхів. Монголо-татари, Османська, Австро-Угорська, Російська імперія - постійно топтали нас і ослабляли. Радянський Союз де факто дозволив нам стати державою, але відібрав право національного самовизначення. Розпад Союзу подарував історичний шанс утворення Незалежної України з потужним стартовим економічним потенціалом.


    Читайте також


    Але світова геополітична ситуація знову не сприяла нам. Знову загострилися процеси післявоєнного перерозподілу ринків і сфер впливу між сильними світу цього. Україна опинилася якраз на межі тектонічного цивілізаційного розлому - між Заходом і Сходом. Два потужні смерчі, два вихори з різних боків продовжували спустошувати нас економічно, ментально, культурно і навіть генетично.

    Додайте сюди ще чотири хвилі еміграції впродовж останніх 150 років, дві жахливі війни і страшні голодомори, додайте сюди багатолітню жорстку боротьбу спецслужб з націоналізмом в СРСР...

    Українці таки вижили - але з величезними втратами в кількості населення, в якості генетичного матеріалу (адже у війнах гинув кращий генофонод нації!). Еліта України під тиском постійних трагічних обставин практично не мала можливості сформуватися до кінця і запліднити ідеями Незалежності середній клас країни.

    Поступово - з Кравчуком і до інших Президентів - ми мігрували все далі від Європи. Низький рівень життя, жорсткі кордони, кланово-олігархічний тип економіки, ідеологічна близькість з Росією робили нас сірою зоною з невизначною ментальністю і культурою. І це навіть у порівнянні з нашими сусідами - Польщею, Словаччиною, Чехією, Угорщиною, котрі активно розвивалися, як незалежні держави.

    Нарешті, рівень корупції і безправ"я в державі сягнув таких масштабів, що перша-ліпша іскра спровокувала соціальний вибух. Це був перший Майдан часів Ющенка-Януковича, пасіонарний сплеск українців. Потім знову відкат до Януковича і його жадібного оточення - і, нарешті, трагічний Євромайдан, який ніби то проголосив нову українську державу, покликавши в ряди управлінців нових людей.

    Але, нові часи не змінили нічого. Нові обличчя не похитнули старі олігархічні схеми - поміняли лише Прізвища на табличках кабінетів. Інтегрована з Росією корумпована економіка і промисловість, залежність від її енергоносіїв, невизначеність кордонів, активна присутність російського капіталу в Україні продовжили своє існування навіть у часи запеклого військового протистояння з Росією. Почався період активної гібридної війни, особливо в культурно-інформаційній сфері. В Україні з"явився ряд нових ЗМІ, що значно посилили позиції антиукраїнських сил.

    До того ж, Президент України, якого ми обрали однотурово, в умовах жорсткого цейтноту, на відміну від багатьох занадто романтичних простих українців, виявився людиною практичною і - його особистий бізнес стрімко пішов угору. Зрозуміло, що в таких умовах, коли в тебе все іде добре, і ти спираєшся на давно відпрацьовану економічну модель, що дісталася тобі від попередників, реформаторський запал швидко згасає. Так, віддамо належне Президентові - армія України була рефомована і значно посилена, оскільки це було питання життя і смерті. Але проголошені реформи в судовій, економічній, медичній, освітній, культурній галузях стали буксувати. Ніхто не збирався добровільно віддавати насиджені місця, схеми і тіньові прибутки. А що не розвивається, те, як відомо, загниває...

    Нарешті, перейду до другої групи проблем, значно злободенніших.
    Держава - це не бетонний моноліт, а сукупність людей, згуртованих і пов'язаних спільними ідеями, цілями і задачами. Ці люди будують свою діяльність, як на основі попереднього досвіду, так і на основі тієї інформації, яку вони отримують щодня і щомиті з інформаційного простору. Можна сказати, що інформаційний простір країни, що включає в себе ВСІ засоби масової інформації та комунікації - це нервова система держави і її найважливіша система життєдіяльності. Від злагодженості і гармонійності цієї системи залежить спокій всієї держави. І навпаки, будь-яка дестабілізуюча інформація діє як отрута і веде до дезорієнтації всього організму.
    Будь-яка держава, яка хоче існувати довго, мусить починати саме з переформатування свого інформаційного простору - створення об"єктивної і неупередженої картини свого світу. Ця система має бути відрегульованою так, щоб знімати соціальну напругу і мотивувати своїх громадян рухатись і розвиватись в обраному напрямку.

    Наш інформаційний простір НІКОЛИ не був стратегічним ресурсом держави. Усі Президенти України недооцінювали його важливість! Тому сьогодні в нашій країні більшість телеканалів приватні - і діють у політичних і бізнесових інтересах своїх власників. Їхня мета давати прибутки - тому все поставлено на комерційну основу. Культура, мораль, спорт, молодіжне середовище - все капіталізовано і просякнуто духом матеріального збагачення та швидкого фінансового успіху.

    В інформаційному просторі країни активно використовуються дві технології - залякування кримінальними новинами, як засіб зменшення активності громадян, і розважальності - заради виплеску негативних емоцій і зняття напруги. Звідси всі розважальні і гумористичні шоу - «Квартал 95», «Дизель-шоу», «Ліга сміху», «Розсміши коміків» та їм подібні, що присутні на більшості каналів...

    Це саме та розважально-інформаційна парадигма, яка активно і успішно використовується в країнах третього світу, економіки яких знаходяться в нестабільному стані. У їх числі нині і Україна. Але в розвинених демократичних країнах переважає інша - інформаційно-освітня парадигма з великою кількістю позитивних програм і нішевих спеціалізованих каналів, які задовольняють-будь-які смаки.

    Отож, перше, про що мав би подумати демократично обраний Президент України - як змінити цей порядок? Як зробити наш інформаційний простір не таким маніпульованим, агресивним, токсичним і аморальним? А заодно і менш залежним від політичних інтересів тих чи інших великих гравців, зав"язаних у великій геополітичній грі, де ЗМІ сьогодні - це головна зброя третього тисячоліття.

    Отож, як ви зрозуміли, наше нинішнє телебачення - це інструмент фінансово-політичних чи бізнесових груп, за допомогою якого вони здійснюють керування суспільством. Тож, не випадково, що напередодні виборів власники наших медійних ресурсів, очевидно, змовившись між собою, вирішили таки перезавантажити владу в Україні і прийняли рішення щосили мочити діючого Президента шляхом вкидання великої кількості компромату на нього та активної обструкції через так званих "лідерів суспільної думки". Ясно, що "накопати" компромат на будь-кого з топових політиків нашої країни не є великою проблемою, оскільки кожен з них не є білим і пухнастим. Але ніхто не очікував такого болючого удару в сферу гордості Президента. В оборонну галузь. І нехай його вина не доказана, а знову засвітилися лише "любі друзі", але новина понеслась, як сніговий ком з високої гори - і прямо під самі вибори. А тепер безпосередньо - до кульмінації цих драматичних виборів.

    У світлі перерахованих чинників протистояння між ПО і ЗЕ є досить символічним і показовим. Як би нам не хотілося в це вірити, але тут, по суті, не йдеться ні про яке покращення життя громадян або принципову реформу державної системи. Попри наше постійне зубожіння та деградацію, ідеться лише про заміну одного клану - державно-бюрократичного, на клан бізнесово-олігархічний, який є продуктом усе тієї ж антинародної корупційної системи. Кожен із цих кланів має певні формальні ознаки, розраховані на великий соціум і свою цільову аудиторію. Іншими словами, один клан позиціонує себе як проукраїнський і патріотичний, а інший - як прогресивний, просякнутий духом підприємництва і активного реформізму.

    Насправді, вони мало відрізняються між собою. Я чомусь не помітив, щоб останні п'ять років щось змінилося в нашій культурі, освіті чи соціальній сфері - навпаки, такої деградації суспільства, такого рівня смертності серед населення я не пам"ятаю за свого життя. Так, війна нас зробила ближчими і дала відчуття Народу. Але забрала можливість вірити керманичам, які заробляють навіть на війні. Єдина перевага, яка справді є беззаперечною перемогою - це безвіз. Люди мають можливість шукати кращих умов для роботи і життя. От і виїздять масово за кордон, особливо із Західних регіонів.

    І все ж, на мою думку, перший клан є меншим злом, аніж той, який зараз активно йде до влади. Оскільки він несе остаточну загрозу втрати в Україні національно-культурної ідентичності і переходу до такої собі хижацької підприємницької моделі держави, в якій може остаточно зникнути українська мова, пісня, література і багатомільйонна корінна нація цієї землі стане обслугою для невеликої кількості чужорідних і цинічних зайд, не обтяжених моральними принципами. Які, до речі, з надією поглядають у бік північно-східного сусіда.

    Висновок із цієї ситуації для мене не є надто оптимістичним. Якщо не вдасться врятувати ситуацію, то
    у кращому випадку - ми отримаєм нового Президента України, якого можемо при бажанні швидко позбутися, ставши Парламентською державою. Це прерогатива ВР.

    В гіршому - можемо розпастися на кілька відносно незалежних країн, оскільки не матимемо більше спільного знаменника, себто, національної ідеї, яку може генерувати і поширювати тільки справжня національна, а не бізнесова чи владна псевдоеліта держави.

    Ледь не забув про третій варіант! Я допускаю появу якогось Українського Піночета - людини військової вольової, фахової і патріотичної, яка може ризикнути взяти на себе відповідальність і за допомогою армії не дати розвалити країну...

    У будь-якому разі, рідні мої - ми залишимось у світі великою багатомільйонною нацією з прекрасною і давньою культурою, з красивими і роботящими людьми, з бажанням робити цей світ кращим і гармонійнішим. 

    Бо це - закладено в наших генах.

    І колись, якщо ми збережемо наші золоті зерна, ми зможемо засіяти ними нове незоране поле...

    Україна - вічна...

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    Віктор Каспрук
    Віктор Каспрук

    політолог

    Мустафа Найєм
    Мустафа Найєм

    Народний депутат

    Павло Казарін
    Павло Казарін

    Журналіст

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ