Куди гребе Орбан? Прем’єр Угорщини затіяв велику гру

«Човникова дипломатія» Віктора Орбана вже викликала багато питань і стала приводом для політичного самопіару одіозного лідера. Візит прем’єр-міністра Угорщини до Російської Федерації та ще й у той час, коли ця країна перебрала головування в Євросоюзі, став неочікуваним і спричинив хвилю обурення на Заході. Проте Будапешт зробив і наступний крок, щоб посилити шок у партнерів із ЄС та НАТО – після Москви та зустрічі з Путіним Орбан відвідав Пекін.

Є підстави вважати, що це не останній «сюрприз», який готує глава уряду Угорщини.

Як Орбан зумів перескочити Велику китайську стіну

Видається, що угорський прем’єр планує активно використовувати українське питання, щоб отримати аргумент і привід для налагодження відносин з Китаєм, а також формування собі «доданої політичної вартості» в очах Сі Цзіньпіна.

Орбану важливо продемонструвати китайській стороні, що Угорщина повністю підтримує запропонований офіційним Пекіном «мирний план» щодо України. Крім того, Орбан навіть займається формуванням групи у Європарламенті, яка виступатиме за припинення війни і відкрита до консультацій з китайськими колегами.

Усе це вписується у стратегію великої дипломатичної гри Угорщини.

З одного боку, розмови про «мир в Україні» – зручний привід для розвитку відносин з Китаєм і ключ до успішної угорської політики на китайському напрямку. З іншого – це також виправдання і «легітимація» політичної комунікації Віктора Орбана з Кремлем: поки на одній стороні столу лежать абстрактні ініціативи про припинення війни, на іншому – проєкти у галузі атомної енергетики і контракти на російський газ.

У розумінні голови угорського уряду він полетів до Москви домовлятися про мир, і засуджувати його за це не можна. Аналогічні цілі переслідує він і у Пекіні, пропонуючи себе як міст у налагодженні відносин між Китаєм і Європейським Союзом.

Активність Орбана у Китаї лише створюватиме проблеми українській дипломатії. Поки офіційний Київ намагається продемонструвати Пекіну, що Європа об’єднана навколо формули миру Володимира Зеленського, а справедливий мир засновується на територіальній цілісності і виведенні російських військ, лідер Угорщини показує Сі, що серед європейських країн є альтернативне бачення і зупиняти війну слід негайно по нинішній лінії фронту. При цьому на питання «Що ж буде з окупованими територіями?» угорська сторона відповіді не дає. 

Сі Цзіньпін і Віктор Орбан нещодавно вже мали одну зустріч, у Будапешті. 

Пекін же не проти отримати додатковий дипломатичний інструмент, який займатиметься лобіюванням його інтересів у Європі і просуватиме китайські наративи. В ідеальному варіанті для Пекіна, якщо в Європі дійсно виникатиме міждержавна умовно прокитайська політична група, Орбан може зайнятись її формуванням. Проте в стратегічному сенсі поїздка угорської делегації в Пекін не змінює реального стану справ: усі залишатимуться при своїх позиціях.

Зате візит до Китаю у будь-якому разі матиме безпрограшний результат для Орбана на внутрішньополітичній арені. Прем’єр позиціюватиме себе як нового європейського лідера, якого вітають на найвищому рівні неоднозначні, але впливові керівники потужних країн.

Путін, Сі, далі  – Трамп?

Не виключено, що наступним сюрпризом, який готує Орбан, може стати зустріч з Дональдом Трампом, що вписуватиметься в наратив «миротворчої дипломатії» Угорщини. Орбан уже має досвід прямої комунікації з лідером Республіканської партії. Формальні приводи для такої зустрічі є різноманітні: з’їзд республіканців із запрошення прем’єр-міністра Угорщини або наміри угорської сторони обговорити «містичний план» з припинення війни нібито авторства Трампа.

Особливий резонанс подібна зустріч може отримати у близьких часових рамках на фоні продовження виборчих змагань у США. 

Чому для Орбана представлятиме інтерес зустріч із Трампом, які цілі може переслідуватиме угорський прем’єр?

По-перше, він зробить чітку «ставку на перемогу Трампа» і навіть спробує підіграти його президентській кампанії. Угорська сторона повторно використовуватиме «мирні» наративи, апелюючи до Трампа як «майбутнього миротворця». 

По-друге, Орбан матиме змогу запропонувати Трампу «посередницькі послуги» у налагодженні комунікації з Росією. 

Наразі команда Трампа, навіть у разі появи такого бажання, не може вести прямий діалог з російським режимом, зважаючи на токсичність таких контактів. 

Орбан же може виступити неофіційним медіатором і безпечним інструментом комунікації, отримуючи для себе черговий політичний піар і статус.  

По-третє, Орбан хотів би позиціонувати себе перед Трампом як надійного союзника і партнера в Європі, з яким той у разі перемоги на виборах у США зможе вибудовувати стратегічну комунікацію навіть в обхід Франції чи Німеччини. 

Ймовірно, угорський прем’єр сподівається, що для нього особисто перемога Трампа кардинально змінить ситуацію. Якщо зараз політичну позицію Орбана в ЄС та НАТО ігнорують або ставлять у рамки, то в разі перемоги Трампа на виборах лідери європейських країн бачитимуть в особі Орбана «праву руку» американського президента в Європі. Для Орбана це спроба політичного самоутвердження на глобальному рівні.    

Коли Орбан перебував з візитом у Москві, європейський істеблішмент наголосив на відсутності в угорського прем’єра переговорного мандата ЄС. У випадку з Трампом Орбан повторно поставить європейських партнерів у незручне становище: доведеться засуджувати такі дії або утримуватись від будь-яких оцінок.