Накопичувальна пенсійна система чи фінансова піраміда?

Незважаючи на війну і важку економічну ситуацію, в Україні знову почалися недолугі урядові розмови про запровадження загальнообов’язкової, тобто примусової, накопичувальної пенсійної системи… Не напружує урядовців навіть те, що у наших східноєвропейських сусідів – Польщі, Угорщини, Чехії в мирний час і за значно сприятливіших економічних умов запровадження цього рівня провалилося! Чому ми також приречені на провал? Розберемося.

Фахівці міжнародних фінансових організацій, зокрема МВФ і Світового банку, вказують, що для запровадження накопичувальної пенсійної системи мають скластися відповідні сприятливі умови, а саме – стале економічне зростання та значне збільшення доходів населення впродовж хоча б кількох років поспіль. Прогнозувати наразі якесь стале економічне зростання в Україні важко. Навіть самим ініціаторам пенсійних змін. От вам красномовна цитата нашого прем’єр-міністра Дениса Шмигаля: «Економіка у 2023 році може як впасти на 0,4%, так і зрости на 10 та більше відсотків... ми маємо бути готові до будь-яких варіантів розвитку подій». Така непрогнозованість у нинішніх умовах зрозуміла, але для накопичувальних пенсій, які мають приростати за рахунок інвестиційних доходів, – вбивча. Поясню, чому.

Інвестиційний дохід від інвестування пенсійних активів має перевищувати рівень інфляції за рік хоча б на 3%. Нагадаю, інфляція цього року у нас має сягнути 30%, а 2023-го уряд прогнозує її на такому ж рівні, отже, ще плюс 30%. Тобто дохідність інвестиційних інструментів (депозитів, ОВДП чи комерційних цінних паперів) має перевищувати мінімум 33% річних. Проте в Україні легальних галузей економіки з такою інвестиційною дохідністю нема. І не лише в Україні, насправді таку дохідність можна отримати тільки в кримінально-тіньових сферах діяльності, таких як торгівля наркотиками чи зброєю. Але якщо йдеться про доступні легальні інвестиції в Україні, то у кращому разі можна говорити про 10–12% річних. До того ж не забуваймо, що в Україні в принципі дуже слабкі фінансові інституції, нерозвинений ринок цінних паперів та обмежена кількість реальних інвестиційних інструментів порівняно з країнами Західної Європи. Тобто у спробі заробити ті ж таки 10–12% ми обираємо не з десятка інструментів, а з кількох, здебільшого ОВДП і депозитів.

За таких умов щось накопичити і зберегти, розподілити ризики та принаймні гарантувати людям, що їхніх коштів не з’їсть інфляція, просто неможливо. Отже, головний і визначальний ризик запуску обов’язкового накопичувального рівня в нестабільній економіці із обмеженими інвестиційними інструментами – накопичення на пенсійних рахунках населення доволі скоро можуть стати від’ємними.

Крім того, заради прибутковості та ефективності держава повинна забезпечити на цьому рівні низькі адміністративні витрати, не більш як 1–1,5%. Як свідчить досвід латиноамериканських країн, зокрема Аргентини та Чилі, в яких тривалий час функціонував другий рівень пенсійного забезпечення, високі адміністративні витрати в накопичувальній системі призводять до вкрай низького рівня результатів довгострокового інвестування і, відповідно, до суттєвого зменшення розміру пенсійних виплат. Але як досягнути цього рівня у 1–1,5% при інфляції у 30% або навіть у 15%? Адже вона не лише «під’їдатиме» накопичення людей, а й здорожуватиме їхнє адміністрування.

Та найбільшою проблемою, як на мене, є те, що немає реальних державних гарантій збереження пенсійних накопичень! Немає чіткої системи повернення пенсійних активів у разі ліквідації емітентів цінних паперів і банків.

Отже, є велика загроза, що накопичувальна пенсійна система перетвориться на велику фінансову піраміду…

Запроваджувати її у такі важкі та непрогнозовані для вітчизняної економіки часи – цілковите економічне безглуздя! Проте уряду дуже хочеться на наші гроші накупити у самого себе ОВДП, а сумнозвісній пані Третьяковій і компанії не терпиться віддати «пенсійні» на прокрутку приватним страховим компаніям і фондам. Що ж, дамо їм кілька порад, може, дослухаються.

Перш ніж прийняти рішення про запровадження примусової накопичувальної пенсійної системи, уряд повинен забезпечити такі умови:

• запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування не повинно мати негативного впливу на фінансове забезпечення солідарної пенсійної системи;
• забезпечення на належному рівні пенсійних накопичень і відповідних пенсійних виплат із накопичувальної системи потребує стабільного економічного зростання, значного підвищення рівня заробітної плати та зниження рівня інфляції в країні;
• гарантування збереження пенсійних накопичень;
• на стартовому етапі запровадження такої системи потрібно вжити таких заходів, які унеможливили б зловживання і завищені адміністративні витрати та запобігли б негативним наслідкам запровадження накопичувальної пенсійної системи – перетворення її на фінансову піраміду!

Разом з тим елементи накопичувальної пенсійної системи можна запроваджувати і в рамках солідарної системи – переходити від персонального обліку сплати ЄСВ до персональних пенсійних рахунків із правом наслідування пенсійних накопичень. Та в будь-якому разі на першому етапі участь у накопичувальній системі має бути добровільною. Довіру треба заслужити.