Що відбувається із заощадженнями населення. Лікбез для незрячих економістів
Подушка небезпеки
Після оприлюднення інформації Держстату про те, що заощадження населення скорочуються вже другий рік поспіль, з боку деяких кіл почали надходити дивні заперечення, нібито статистка цього відомства з підрахунку доходів і витрат населення є неправильною і навіть «шизофренічною».
Дивно слухати такі висловлювання деяких українських «дослідників». Навіть економісти МВФ виявляються більш зрячими в оцінках проблем України. Ще в червні 2020 року пан Люнгман заявив: «Український ВВП падає більше, ніж в інших країнах, оскільки українські домогосподарства не мають значних грошових буферів, на відміну від інших країн. Через це впав і продовжить падати рівень споживання…»
Ситуація нагадує жарт відомого гумориста М.Жванецького про спосіб розгадування кросвордів шляхом знищення/додавання потрібної кількості клітинок — все, що не вкладається в логіку гравця, підлягає відсіканню.
Так, статистика Держстату щодо заощаджень докорінно не узгоджується ні з передумовами встановлення жорстких параметрів інфляційного таргетування в 2018–2019 роках, ні з переможними реляціями щодо «успіхів» його застосування. Але Держстат легко доведе правильність своїх підрахунків, які в точності відповідають міжнародним стандартам складання статистики національних рахунків, що застосовуються в Україні ще з 1994 року.
По-перше, судячи із завзятості, з якою деякі економісти взялися заперечувати правильність підрахунків Держстату, вони точно не здогадуються про те, що, піддаючи сумніву цифри статистичного відомства країни, тим самим вони заперечують звітність Національного банку, яка, за словами Р.Шпека, «відображається з точністю до копійки, контролюється регуляторами і аудиторами і може бути перевірена за потреби».
Нагадаю ключове рівняння сучасної економічної теорії: заощадження – інвестиції = сальдо поточного рахунку платіжного балансу. Іншими словами, баланс «заощаджень—інвестицій» дає можливість узгодити зміни у національних заощадженнях із змінами у фінансовій позиції економіки із зовнішнім світом. Відповідно, зміни заощаджень кожного з інституційних секторів економіки роблять свій внесок у значення поточного рахунку платіжного балансу. Зміни заощаджень населення, природно, мають становити левову частку національних заощаджень. Якщо їх нема, то не формується ресурс для майбутнього збалансованого економічного відтворення.
Поглянемо, як це виглядає на даних першого кварталу 2020 року. Можемо бачити, що в першому кварталі 2020-го баланс «S-I», він же чистий приріст фінансових активів (Держстат), майже до копійки збігається з даними НБУ щодо поточного рахунку платіжного балансу і становить 7989 млн грн. Його формування зумовлене різницею між заощадженнями інституційних секторів економіки та їх інвестиціями в нефінансові активи.
Від’ємне значення заощаджень економіки (-35,2 млрд грн) в основному було сформоване від’ємними заощадженнями населення (-41,8 млрд грн). Кошти від скорочення заощаджень населення переважно спрямовувалися на купівлю товарів і послуг (частка яких відносно отриманих доходів населення сягнула рекордних за всю історію України 92%). Ажіотажний попит на споживчі товари підбурювався розгортанням коронакризи. Внаслідок ажіотажного попиту на товари, а також частково внаслідок карантинних обмежень на імпорт відбулося безпрецедентне скорочення запасів оборотного капіталу в секторі нефінансових корпорацій (на 138 млрд грн). Скорочення інвестицій в оборотний капітал, зменшення запасів торгівлі в поєднанні із падінням інвестиційних настроїв призвели до того, що в секторі нефінансових корпорацій тимчасово сформувався надлишок ліквідності — чистий приріст фінансових активів у секторі нефінансових корпорацій за підсумками першого кварталу 2020 року становив понад 80,3 млрд грн. Це, в свою чергу, зумовило можливість формування додатного балансу між заощадженнями та інвестиціями в цілому на рівні економіки (+7,99 млрд грн), що знайшло своє відображення і в платіжному балансі НБУ (+7,95 млрд грн). Як бачимо, все чітко і логічно.
Якщо ж припустити, як вважають «невіруючі аналітики», що Держстат «щось» недорахував у доходах населення, то, виходячи із системи макроекономічних балансів, це автоматично означає, що Національний банк «щось» недорахував у платіжному балансі. Така ситуація дуже схожа на прояви шизофренії.
По-друге, «критики від’ємних заощаджень» апелюють до того, що нібито при розрахунку зміни заощаджень населення основна їх складова припадає на «неідентифіковані інші статті».
Насправді приріст чи зменшення заощаджень згідно з міжнародними статистичними стандартами SNA 2008 визначається не за складовими елементами заощаджень. Зміна заощаджень визначається як різниця між поточними доходами та поточними витратами.
Офіційна статистична звітність дає змогу ідентифікувати переважну частину доходів і витрат населення. Однак ідентифікація та грошова оцінка активів — набагато важча справа. Оцінка фінансових і нефінансових активів завжди викликає чимало проблем, пов’язаних як із тіньовою економікою, так і з питаннями переоцінки, втрат унаслідок дії чинників непереборної сили тощо. Методи оцінки активів постійно удосконалюються і дискутуються у світовій практиці.
Великий обсяг інших неідентифікованих статей у складі змін фінансових активів населення (83 млрд грн у першому кварталі 2020-го) свідчить не про неправильність підрахунку заощаджень, а про те, що в українській економіці великі обсяги фінансових потоків рухаються поза межами банківської системи й офіційної звітності фінансових установ. Цей обсяг є свідченням високого ступеня недовіри населення до фінансових інституцій, свідченням недоліків роботи Національного банку в цьому напрямі. Рівень монетизації економіки з 2013 року скоротився на 25% ВВП. Це колосальний розмір. Монетарна політика останніх років не спрямовувалася на розвиток інституту фінансового посередництва як інструменту перерозподілу й ефективного використання національних заощаджень. Це призвело до збільшення обсягів фінансових трансакцій поза межами фінансових установ, які лише мультиплікувалися із початком коронакризи.
З огляду на зазначені очевидні проблеми з ідентифікацією активів макроекономічну статистику у світовій практиці побудовано з орієнтацією на балансування потоків, а не запасів. Саме шляхом агрегації певних потоків у макроекономічній статистиці отримується показник ВВП. Потоки (тобто доходи і витрати), в свою чергу, є основою для ідентифікації змін у запасах (тобто в заощадженнях).
Тому заперечення цифри зміни заощаджень, що обчислюється як різниця між потоками доходів і витрат, є запереченням цифри ВВП і всієї системи макроекономічних балансів.
По-третє, можна наводити численні альтернативні індикатори погіршення стану добробуту населення України (крім зміни стану заощаджень), зокрема низький порівняльний рівень кінцевого споживання населення, примітивну структуру споживання, низький рівень заробітної плати у ВВП, низький рівень кредитування населення, трудову міграцію і безробіття, примітивізацію структури економічної діяльності, зрештою, безпідставну стагнацію економічного зростання порівняно із країнами-сусідами.
Однак досвід, на жаль, доводить, що це марна справа. Коли у доморощених «експертів» закінчуються аргументи, вони починають скасовувати статистику, обґрунтовувати збільшення безробіття, деіндустріалізацію та демонетизацію міфічними «природними трендами», вигадувати ефемерні фундаментальні чинники зміцнення обмінного курсу, складати байки про негативний вплив теплої зими на економічне зростання та про негативний вплив грошових переказів на макроекономічну стабільність.