Сектор безпеки-2020: усе тріщить по швах

З Офісу президента України — в день ротації Богдан–Єрмак. Відсутність єдиного лідера за наявності багатьох центрів впливу помітно підкосила роботу з розвитку сектора. На лютий нинішнього року оголилися нові хвороби «команди Зе», серед яких кадрова несумісність і непрофесіоналізм набули характеру хронічних. Можливо, призначення Андрія Єрмака — і є те передбачуване рішення Верховного головнокомандувача, з допомогою якого він постарається вибудувати єдину вертикаль і вирішити, серед іншого, базові проблеми розвитку армії та ОПК. Здається, президент Зеленський усвідомлює, що у зволіканні — лавиноподібне наростання ризиків для майбутнього держави, та й самого президента.

Оборонне реформування і людський чинник

Виглядала б упередженою заява, буцім зовсім нічого не зроблено у цьому вразливому секторі. Проведено оборонний огляд, проводиться огляд ОПК, майже готова до затвердження нова Стратегія національної безпеки. Однак від побіжних оцінок вихідних даних і переліку намірів до реалізації реформ — на жаль, марафонська дистанція. А її, здається, ніхто поки що бігти не збирається. Як свідчать самі представники сектора, більшість часу нині присвячується не стратегічним питанням, а, як мінімум, другорядним. Стратегічне все відкладається, щось — на невизначений термін. Наведу приклади.

Закон «Про національну безпеку». Поправки до Закону України «Про національну безпеку України» сплановані новою владою давно, але ось зробити їх виявилося неможливо: центри впливу сперечаються й не можуть дійти згоди стосовно принципових поправок, і позиції, як кажуть вони самі, непримиренні. Ситуація в глухому куті.

Закон «Про Службу безпеки України». Ключовий закон, який, серед іншого, визначає ставлення до України західних партнерів. Зараз в наявності два проекти цього закону. Як оцінюють сторони, проекти «від Баканова» і «з ОПУ» взаємовиключні. Ситуація в глухому куті.

Стратегія національної безпеки. Нова влада обіцяла вирішити завдання створення Стратегії національної безпеки України до 20 листопада 2019 року. На середину лютого 2020-го проєкт документа, в принципі, готовий, і, як стверджують люди обізнані, виписаний він пристойно, хоча й не ідеальний. Щонайменше, він придатний для реалізації подальшого оборонного планування, появи у країні Стратегії військової безпеки, програм розвитку армії, ОПК і озброєнь. У ньому знайшлося місце, щоб відзначити: членство в НАТО — кінцева мета, Росія — агресор, розвиток сильної дієздатної армії — пріоритетне завдання. Крім того, знайшлося місце для резерву, територіальної оборони, мобресурсу та розвитку технологій. І навіть для кібербезпеки. Затверджений документ необхідний для руху вперед, який захлинувся ще в жовтні—листопаді 2019 року.

Що тоді гальмує його затвердження? Лихі язики (і тверезі голови) вважають, що занадто вже чітко й жорстко Росія визначена як ворог. Що начебто не час для такої риторики на тлі можливого прогресу. Остаточного рішення президента чекають після його поїздки на Мюнхенську конференцію. Що ж, якщо позицію стосовно РФ буде пом'якшено, то… У нинішньої влади вже намітилися точки клінчу з суспільством, і розширювати цю площину — не тільки рубати гілляку, на якій влада сидить, а й вкласти сокиру в руки кремлівського українофоба Путіна, який не проти зрубати все дерево…

Військово-технічне співробітництво. Військово-технічне співробітництво (ВТС) тільки в його примітивному вигляді розглядається як експорт або імпорт озброєнь і військової техніки (ОВТ). Збройова торгівля під час війни резонно не стане питанням першорядним, а завдання імпорту дедалі більше зміщуються до мистецтва переконування заокеанських партнерів. А ось ключовий елемент ВТС — оформлення спільних підприємств і міжнародних проєктів у галузі створення ОВТ та розвитку технологій — в Україні так і не зрушив з місця з часу приходу нової команди. Ба більше, джерела в ОПУ повідомляють, що президент Зеленський дуже засмутився, коли його турецький візаві чесно зізнався: українська сторона нічого не зробила в галузі обіцяного розвитку турецько-українського ВТС. Кажуть навіть, керівникові Укроборонпрому несказанно пощастило, що він тоді перебував в Індії, інакше його кар'єра оборонно-промислового менеджера могла б достроково закінчитися вже під час візиту турецького лідера. Додам лише, що саме на турецькому напрямі в галузі ВТС в України було зафіксовано реальний прорив (не враховуючи, звісно, давніх польських напрацювань ДержККБ «Луч», але вони до Укроборонпрому не мають жодного стосунку).

Збройні сили України. Для реального реформування армії немає авторитетного центру впливу, тому військове керівництво, коли не брати до уваги оборонного огляду й зі скрипом підписаного держоборонзамовлення (ДОЗ), обмежується переважно заявами про наміри. Цікаво, чи знають в ОПУ, що, практично, всі листи й послання у військове відомство осідають на ситі профільного департаменту, — в міністра руки до них не доходять? Ще один цікавий нюанс, який стосується армії: 2020 рік у розпалі, а все ще немає навіть проєкту й положення про головнокомандувача.

Оборонно-промисловий комплекс. Лакмусовим папірцем у справі розвитку ОПК є, як відомо, держоборонзамовлення (ДОЗ). І якщо в середині лютого його ще немає, отже в цій галузі, на жаль, усе розбалансовано. Хотілося б нагадати, що наприкінці листопада 2020-го підприємствам здавати ДОЗ. Коли, в такому разі, його виконувати, і чи можна виконати якісно? Визнаючи форменою дурістю об'єднання міністерств, влада ніяк не може зважитися на створення профільного. «Профільний заступник міністра (Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. — В.Б.) Світлана Панаіотіді має третю форму допуску, — зазначив у розмові зі мною один чиновник. — Як ви гадаєте, вона має реальний вплив на формування й просування держоборонзамовлення?» Запитання риторичне, чи не так?

Але й це ще не все. Початок року для військового відомства та Укроборонпрому затьмарився серйозним скандалом навколо якості броні замовлених бронетранспортерів. А також навколо вартості бойових машин, яка журналістам здалася завищеною. Та минулого тижня реакція оборонного міністра Андрія Загороднюка замість пояснення у відповідь на каверзне запитання про ДОЗ викликала шок далеко не тільки в експертного середовища. Ось що написав про зйомки інтерв'ю з очільником оборонного відомства для програми «Антиподи» її ведучий Сергій Іванов (проєкт «Ісландія») на своїй ФБ-сторінці: «Замість того, щоб висловити свою позицію або чітко артикулювати позицію відомства, чому в державне оборонне замовлення включили саме цю техніку, чому вона коштує дорожче, ніж торік, і відповісти на інші запитання, як це зазвичай роблять держслужбовці, він влаштував формену істерику, після чого зупинив інтерв'ю й пішов». Міністр не вважає за потрібне обговорювати із суспільством ДОЗ.

Утім, не слід гадати, буцім попередня влада була досконала в реалізації рішень. Наприклад, чому колишній президент Петро Порошенко заслужив поганої слави державного менеджера, тоді як був, без перебільшення, професійним чиновником? Тому, що, знаючи й розуміючи кухню розвитку сектора безпеки і оборони, волів армію не розвивати, розвиток ОПК бачити «по-своєму», а трудомісткі питання відкладати на невизначений термін. Цікавий приклад: група фахівців, яка нині вивчає можливість створення військової авіабази на місці одного з колишніх військових аеродромів, з подивом виявила, що рішення про створення авіабази було прийняте й затверджене президентом Віктором Януковичем ще 2012 року. Та тільки ж треба, — міністр економічного розвитку і торгівлі України Порошенко (на якого було покладено реалізацію завдання) вирішив, мабуть, що справа того неварта. Хоча, кажуть, і інвестор був для створення там міжнародного хабу, і вкласти зголосився приблизно два мільярди доларів. Виходить, не кожен професіонал годиться для справ державних.

Кадри вирішують усе?

Мандат — це слово сьогодні стало паролем. Поки що його немає ні в кого. Можливо, отримав його новий очільник президентського офісу. Кажуть, найближчими днями слід очікувати низки кадрових перестановок. Хоча сам Андрій Єрмак стверджує, що не поспішатиме. Можливо. Але ще важливіше, чи зуміє новий керманич офісу створити там реальний майданчик для підготовки та всебічної експертизи ключових рішень. І чи буде включено сектор безпеки та оборони до переліку пріоритетів.

Хоча ідеальний майданчик для проведення реформ міг би бути створений у Раді національної безпеки і оборони, за нинішніх кадрових розкладів він остаточно змістився в ОПУ. Чи зможе (і чи захоче) Єрмак створити передумови для реалізації реформ? Задля чого було б бажано, як мінімум, сформувати дієву робочу групу (а краще — експертну раду, до роботи якої можна було б залучити не тільки профільних держчиновників, а й недержавних експертів).

Тим часом кадрова лихоманка вже охопила не лише ОПУ, а й Міноборони, і навіть Укроборонпром. Наприклад, несподівано в полі зору з'явилися відразу чотири кандидатури на посаду міністра оборони. Хоча рішення розлучитися з нинішнім точно немає. Два генерали зі змістовним бекграундом, політик із великим досвідом держуправління, соратниця президента по партії — це загальні контури кандидатів. Не вникаючи в імена, є смисл сказати кілька слів про критерії. Бо людський чинник здатен паралізувати реалізацію навіть найбільш продуманих рішень.

«Політик, лідер, певною мірою гнучкий, добре б — професіонал», — таку канву конче потрібних якостей визначили кілька «колишніх» топ-менеджерів військового відомства. Але особливі умови функціонування держави на цьому етапі потребують деяких доповнень. А саме: якщо не буде певної персональної близькості міністра з Верховним головнокомандувачем, досвід у галузі військового або державного управління не може бути реалізованим у принципі. У продовження цього, дуже бажано, щоб політик був представником політичної сили очільника держави, а не близьким до іншої. Міністр, певна річ, має бути цивільним, а не наспіх звільненим генерал-полковником. Далі, саме лідерські якості міністра забезпечують можливість формувати свою команду або знаходити спільну мову з представниками наявної. Ще — на жаль, є потреба про це говорити: в міністра оборони не повинно бути конфлікту інтересів, наприклад близьких компаній, що претендують на держоборонзамовлення. А стан його здоров'я має дозволяти виконувати обов'язки в умовах напруженого графіка.

Вважаю, при певних обіцянках трансформувати свою діяльність і видати результат в Андрія Загороднюка є шанс залишитися військовим міністром. Трансформація стосується передусім реального забезпечення армії в умовах війни, — державне оборонне замовлення тут, безумовно, набуває пріоритетності. Міністрові Загороднюку доведеться згадати сумний досвід президента Віктора Ющенка, який захопленістю гаслами на тлі власних, м'яко скажемо, особистісних обмежень дискредитував ідею інтеграції України в НАТО. А заодно й переглянути своє ставлення до громадянського суспільства: випадок із журналістом Сергієм Івановим чітко продемонстрував обмежені лідерські якості нинішнього військового міністра. Можна по-різному ставитися до попередника Андрія Загороднюка генерала Степана Полторака, проте інтуїтивної чутливості до таких питань йому було не позичати. Нарешті, головне — авторитет серед військових. Досі через недбале ставлення до армії Петра Порошенка й Володимира Зеленського авторитету вони та їхні військові міністри в самій армії не мають! Цю проблему, можливо, маємо визначити як висновок до сказаного вище. А саме: якщо новий очільник президентського офісу трансформує одержаний мандат (можна лише сподіватися, що карт-бланш отримано) у збалансований розвиток сектору безпеки і оборони, включно з формуванням ЗСУ нового типу, можна буде всерйоз говорити про трансформацію самої держави. Якщо ж нинішній президент не знає, до чого призводить тривала імітація оборонного будівництва, хай запитає у свого попередника.