Реакція на статтю у New York Times про корейську ракетну програму має бути професійною

Ось не знаю, на кого розраховані коментарі а-ля заступник міністра інфополітики Золотухін про те, що автору «сенсації» про український слід в корейській ракетній програмі не можна вірити, бо він працював в Росії в рамках програми скорочення ракетно-ядерної загрози? Це ж на рівні слідчих НКВС - якщо був за кордоном, значить завербований імперіалістичними розвідками.

Таке «прохавають» хіба підлеглі порохоботи, а ось у США цим навряд чи когось переконаєш.

Взагалі реакція має бути професійною. Таку спробу наразі зробив «Південмаш», оперуючи у своїй заяві якимось фактами, назвами тощо.

Заява ж заступника міністра інфополітики свідчить лише про одне, він не читав ні статті в Нью-Йорк Таймс, ні тим більше основної доповіді, на яку посилаються журналісти.

Загалом журналісти посилаються щонайменше на три доповіді. Одна з них - не названий матеріал неназваних американських спецслужб з неназваними висновками. Дуже зручно для підтвердження своєї теорії. Будь-якої.

Дві інші згадані доповіді поєднують лише висновки про те, що найновіші корейські балістичні ракети за розміром, обрисами і контурами сопла найбільш імовірно є розвитком радянських моделей, що використовують двигун з сім'ї РД-250. І що ці двигуни спроектовані в радянський час в Росії, а вироблялись в Росії і в Україні. І все.

Автор основної доповіді всі свої домисли про можливість потрапляння цих двигунів корейцям називає гіпотезами. Це вже у журналістів це набуває вигляду встановлених фактів.

Автор же доповіді підтверджує власні гіпотези дуже екстравагантними доказами про те, що якісь його друзі, які впродовж останніх років бували на «Південмаші» свідчили, що завод перебуває у скрутному фінансовому становищі, а також, що хтось із них, відвідуючи один із навчальних закладів Дніпра, бачив ракетний двигун РД-250 і якогось інженера, який заявляв, що виготовляє ці двигуни. Є там ще шедевр складського обліку фраза про те, що ніхто не знає, скільки за всю історію виготовлено таких двигунів, але їх є достатньо на складах в Росії, і в Україні. Це ж з розряду - зроду такого не було, і ось - маєш знову.

І такого рівня доказів дійсно може бути достатньо для статті якогось автора на веб-сайті якогось Міжнародного інституту стратегічних досліджень. Це не надто відрізняється від публікації у ФБ. Достатньо такої аргументації і для тих, хто готував цю інформаційну провокацію, хоч би це були росіяни, хоч американці.

Уважне прочитання цієї доповіді не дає ніяких підстав для тієї назви публікації, яку обрали журналісти Нью-Йорк Таймс. Щонайменше в назві би мали згадуватися «російські або українські» ракети чи їх двигуни.

Саме так скрізь у автора. Він взагалі присвячує левову частку своєї публікації огляду російсько-корейської взаємодії в ракетній галузі, показуючи, що це тривала і різнопланова співпраця. Тому Україну він постійно згадує другою, після Росії щоразу пояснюючи, що спроектований в Росії двигун вироблявся і в Росії, і в Україні.

Взагалі поза сумнівними гіпотезами придбання ракетних двигунів чи технологій в Україні, автор дослідження достатньо коректний в тому, що він пише (не берусь щоправда судити про професійність аналізу ракетного начиння і технологій за фотографіями фрагментів ракетних сопел в передовицях корейських офіційних газет).

Але журналісти НЙТ чомусь мають іншу думку з цього приводу. Як і заступник міністра інфополітики.

Але в цьому випадку, як і старому анекдоті, треба не звинуваченнями розкидуватися, а вчити ТТХ. Бо ті хто перевірятимуть цю публікацію про ТТХ питатимуть, а не про благонадійність автора незалежної доповіді, висновки якого добряче перекрутили журналісти.