Коронавірус: епідемія як економічний шок

Спалах епідемії коронавірусу став, без перебільшення, ще одним викликом для людства глобального характеру. З одного боку, йдеться про спроможність швидко та ефективно визначити природу збудника чергового лиха та розробити відповідні методики й фармацевтичні засоби для лікування. З іншого боку, будь-яка епідемія, не кажучи вже про пандемію, має цілком конкретні економічні наслідки коротко-, середньо- та довгострокового характеру.

Для початку трохи історії. Епідемії завжди переслідували людство (див. табл. 1). Наведені дані свідчать про те, що, попри всі наші приголомшливі успіхи в різних сферах, епідемії є реальною світовою проблемою, оскільки в світі, який стрімко глобалізується, економічні, медичні та інші проблеми окремих країн і регіонів можуть швидко стати проблемами світової спільноти.

Ну а тепер кілька слів про економічний аспект проблеми. Так, за оцінками експертів Світового банку, пандемії сьогодні можуть стати реальним шоком для світової економіки: серйозна пандемія може спричинити економічні збитки на рівні майже 5% світового ВВП, або понад 3 трильйони доларів США, тоді як втрати від «слабкої» пандемії грипу (на кшталт вірусу H1N1 2009 року) можуть коштувати близько 0,5% світового ВВП.

До речі, для повноти картини слід згадати і про епідемії, які вражають тварин і рослини. Як свідчить досвід попередніх епідемій, найбільших економічних втрат зазнають саме ті країни, де спалахують епідемії, але при цьому збитки мають досить чітку секторальну прив'язку (див. табл. 2). Тому сукупний економічний ефект цих двох видів епідемій є досить відчутним у глобальному вимірі.

Перш ніж перейти до Китаю, треба зробити кілька застережень. По-перше, сьогодні всі оцінки мають лише попередній характер і базуються на різних припущеннях і різних оціночних даних щодо медичних аспектів розгортання пандемії. Мова про те, що сьогодні немає однозначних даних щодо інкубаційного періоду хвороби, а, на думку фахівців, дані щодо кількості хворих можуть бути неповними. До того ж з'являється інформація про те, що насправді хвороба не є такою небезпечною, як вважалося ще недавно. Є також питання до оцінки реальної ефективності протиепідемічних дій китайської влади. Очевидно, що ці чинники прямо впливають на сценарії фізичного розгортання епідемії, які є основою для оцінки її економічних наслідків.

По-друге, сама по собі економічна оцінка наслідків епідемії на національному рівні є досить нетривіальною проблемою, не кажучи вже про глобальну економічну «вартість» пандемій. Про ці моменти слід обов'язково сказати, перш ніж аналізувати відповідні дані.

Епідемія коронавірусу спалахнула в провінції Ухань, структуру економіки якої наведено у таблиці 3.

Ці дані показують, які саме сектори зазнали першого удару вірусу і запустили ланцюг негативних економічних ефектів через внутрішні та зовнішні виробничо-комерційні ланцюги, до складу яких вони входили. Далі можна аналізувати окремі сектори, галузі, сегменти ринку тощо з тим, щоб детально описати всі види втрат. Таке дослідження є дуже важливим для детального розуміння механіки поширення відповідних економічних шоків, але в цій статті обмежимося лише оцінкою впливу епідемії коронавірусу на економіку Китаю в цілому (див. табл. 4). Ну а висновки з цих даних кожен може зробити самостійно.

За оцінками експертів Oxford Economics, внаслідок поширення коронавірусу зростання світового ВВП у першому кварталі 2020 року сповільниться до 1,9%, порівняно з першим кварталом 2019 року. Це вимагає перегляду прогнозу світового зростання на 2020 рік з 2,5% до 2,3%. Для порівняння, в 2019 році світова економіка зросла на 2,6% порівняно з 2018 роком. Всього ж, за оцінками Oxford Economics, в залежності від сценарію розвитку подій «епідемічні» втрати світової економіки можуть становити від 0,4 до 1,1 трлн дол. США.

Сьогодні практично всі експерти погоджуються з тим, що епідемія негативно вплине на світову економіку. Але при цьому переважно всі розрахунки будуються на припущенні про те, що епідемію подолають у першому кварталі 2020 року, а тому вплив буде відчутним, але короткостроковим. Одну з оцінок такого плану наведено в таблиці 5.

При аналізі різних варіантів подальшого розвитку подій експерти звертають увагу на низку ризиків, матеріалізація (або нематеріалізація) яких у кінцевому підсумку суттєво вплине на характер і масштаби економічних наслідків епідемії.

Перший — це ризик продовження епідемії. Він полягає в тому, що Китай не зможе взяти ситуацію під контроль протягом першого та другого кварталів 2020-го. Тоді масштаби втрат країни та глобальної економіки будуть такими, що матимуть суттєвий тривалий вплив.

Другим називають ризик соціальної нестабільності. Йдеться про соціальні заворушення, пов'язані зі зростанням безробіття, зниженням соціальних стандартів і занадто жорсткими протиепідемічними діями центральної влади. Очевидно, що за таких умов Китаю буде складно забезпечити ефективну реалізацію карантинних заходів.

Окремо зазначається ризик загострення торговельних відносин із США. Він полягає в тому, що з огляду на внутрішні економічні труднощі Китай не зможе розширити імпорт американських товарів. Мова про зобов'язання в рамках виконання першої фази угоди із США щодо нормалізації торговельних відносин, невиконання якої може викликати негативну реакцію США у формі підвищення імпортних тарифів.

А як висновок хочеться сказати про таке. Оскільки періодичні пандемії стали, на жаль, невіддільною складовою життя людства, жодна країна світу не застрахована від їх прямого чи опосередкованого впливу. За таких умов країни повинні бути економічно готові швидко та ефективно діяти за формулою «боротьба з епідемією — мінімізація негативних коротко -, середньо- та довгострокових ефектів». Такий економічний протиепідемічний пакет має враховувати кілька обов'язкових елементів.

По-перше, витрати, пов'язані із забезпеченням готовності національних урядів до дій у разі пандемії. Ці витрати можна вважати свого роду інвестиціями в мінімізацію можливих майбутніх проблем. Виділення цих коштів — непросте політичне рішення, адже вони фактично вилучаються з економічного обороту і не можуть бути безпосередньо використані для вирішення тих чи інших нагальних соціально-економічних проблем.

Фактично йдеться про фінансову готовність національних урядів до епідемій (тобто про здатність швидко та адекватно фінансувати протиепідемічні заходи). До речі, 2016 року Світовий банк створив спеціальну робочу групи з питань фінансової готовності до епідемій, яка має напрацювати відповідні рекомендації для національних урядів.

По-друге, державні та приватні витрати, пов'язані з лікуванням хворих і проведенням протиепідемічних заходів. Частково ці витрати покриваються за рахунок резерву, про який говорилося вище. Водночас уряд повинен мати чітке розуміння, а краще — детально прописаний механізм, як мобілізувати додаткові кошти, якщо протиепідемічного фінансового резерву, про який ішлося вище, виявиться недостатньо.

По-третє, витрати, пов'язані з негативним впливом пандемій на економіку країни (втрати виробництва, продуктивності праці тощо). Очевидно, що тут можна говорити, радше, не про прямі бюджетні субсидії, а про заходи відновлення (стимулювання) економічної активності в постепідемічний період. Але це вже тема окремої розмови.