Інтерв'ю з Христиною Соловій: правда, яку варто знати
Тотальна більшість музичних медіа, артистів, продюсерів хотіли «всидіти на тих самих двох стільцях»
Навздогін інтерв‘ю Христини Соловій. От головне, що вона сказала насправді (і це не про стосунки із Жаданом).
Протягом 30 років в Україні створювався запит на російську і російськомовну культуру. Такі, як Христина Соловій були у меншості. Таких як я, що витримували цей пресинг 35 років – були одиниці (тому і вважаю, що маю право так говорити). Будемо чесними. Україномовний музичний продукт не хотіли брати на FM та музичні канали. Про мене прямо казали: ця Бурмака, ця її українська мова».
На музичних каналах кліпи мали бути відзняті в естетиці кліпів російських. Або брали кліпи українських (і у своїй масі російськомовних) артистів, які прагнули працювати і працювали на російську федерацію. Масштаб фінансових можливостей був неспівмірний.
Та і зараз ці артисти мають заощадження вкладати у свою музику і кліпи. Вони були успішними фінансово ці роки, бо власне «сиділи на двох стільцях». Україномовні артисти часто знімали свої кліпи за останні свої кошти. А телеканали їх не брали, бо «неформат», «не підходить» і, знову будемо чесними, вони не були вигідною співпрацею, бо це ж не якийсь великий лейбл російських і українських артистів.
Тотальна більшість музичних медіа, артистів, продюсерів хотіли «всидіти на тих самих двох стільцях». Хтось має совість це визнати. Хтось ні. І завзято перекладає свої опуси, ніби нічого не сталось. І аби зараз банально втриматись «у сідлі».
І ще одне. Про пісні на вірші наших класиків. Знаєте, у чому є цей когнітивний дисонанс? Бо наші українські класики – це були люди Ідеї. Їх життя було подвигом і геройським вчинком. Шевченко, Стус, Розстріляне відродження. Ці поети поклали своє життя служінню Україні. А багато артистів вирішили ці вірші, цю харизму і цей життєвий подвиг зараз просто поюзати. Вірші ж на слуху, не треба писати свої, авторський гонорар Шевченкові теж не треба платити.
Щоб братися за ці вірші – треба бути людиною хоч трохи такого складу, як ці поети, наші подвижники. У своєму життєвому виборі. У своїх цінностях. У своїх життєвих пріоритетах. І так жити своє життя, такий обирати шлях. І не зараз. А завжди.