Політичні переслідування та перерозподіл активів. Що приховують під гаслом боротьби з корупцією

Нинішній рівень концентрації влади в руках президента не має прецедентів в історії України. Йому підпорядковані парламент, кабмін, правоохоронні органи. Його депутати слухняно виконують будь-яку забаганку, а такі факти як, наприклад, ситуація з е-декларуванням, коли глава держави наклав вето на парламентський законопроєкт – є нічим іншим як ширмою демократії.

Вже зараз існують підстави говорити про неоголошену зміну форми правління країною і перехід до президентської республіки, хоча в Конституції України зазначено, що в нас парламентсько-президентська форма правління. Більше того, деякі мої колеги заявляють про можливість встановлення в Україні авторитарного режиму.

Як вирівняти політичний ландшафт

Політична сила, яка прийшла до влади у 2019 році повністю змінила політичний ландшафт країни. Старим політичним елітам довелося змиритися з другорядною роллю, вони майже повністю втратили вплив на політичні процеси. Надзвичайно високий рейтинг президента і його політичної сили на початку каденції та підтримка суспільства здатні були надати потужний імпульс для докорінних перетворень у внутрішній та зовнішній політиці, економіці, фінансовій системі. Але сталося не так, як бажалося. Вже через рік після виборів аналітики Центру Разумкова зафіксували негативну оцінку з боку експертів щодо діяльності нової влади.

Вони зазначали, що «результати дострокових виборів до Верхової Ради дозволили команді Зеленського протягом короткого часу монополізувати контроль над органами законодавчої та виконавчої влади». Втім це, на їх думку, не призвело до більшої синергії у взаємодії її гілок. Вони констатували несистемність пропонованих президентом змін до Конституції, невмотивований перегляд низки реформ, а також прояви антидемократичних тенденції, зокрема, той факт, що влада опанувала ручне управління правоохоронною системою.

Вочевидь, з того часу захворювання набуло характер хронічної хвороби. Вже сьогодні прослідковуються тенденції щодо авторитарного режиму, на політичних опонентів, як би ми до них не ставилися, чиниться тиск. Родина Балог, Шуфричів, брати Дубневичі, Борис Кауфман, Гео Лерос, Віталій Кличко… Цей список можна продовжувати. Звичайно, кожен має відповісти перед законом, якщо винен. Проте чи можливо це? І чи буде рішення суду об’єктивне та неупереджене? Навряд чи. В першу чергу тому, що правоохоронні органи повністю підконтрольні Офісу президента, а по-друге, через абсолютно керовані суди (згадайте ситуацію навколо Конституційного суду та Верховного суду). Ще раз. Незалежно від політичних симпатій чи антипатій йдеться про фактичне усунення політичних опонентів – забороняються партії, утискаються політичні права. У влади в наявності повний інструментарій, щоб робити це надзвичайно ефективно. Кілька прикладів.

Кейс Логвинського: «Золотий мандарин» чи «яблуко розбрату»?

Колишнього нардепа Георгія Логвинського НАБУ оголосило в розшук в серпні поточного року. В бюро стверджують, що Логвинський у 2013-2016 рр. організував злочинну схему із заволодіння коштами державного бюджету шляхом введення в оману ЄСПЛ. За версією слідства, представник ТОВ «Золотой мандарин ойл» за вказівкою Логвинського звернувся до ЄСПЛ із заявою про стягнення з держбюджету 54 млн грн як невиплаченої ПАТ «Київенерго» заборгованості за рішенням суду, яке, начебто, з 2009 року органами виконавчої служби не виконувалося. Правоохоронці зазначають, що на момент звернення до ЄСПЛ ТОВ «Золотой мандарин ойл» не вживало жодних заходів, спрямованих на стягнення вказаної заборгованості. Логвинський нібито домовився з керівництвом Мінʼюсту, за сприяння якого урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ підготував декларацію про дружнє врегулювання спору та визнав вину держави за невиконання рішення суду у спорі між двома компаніями.

На оголошення Логвинського в розшук зреагували українські правозахисники. У відкритому зверненні вони заявили про «наявність переслідування з нелегітимною метою, яке загрожує міжнародному іміджу України через діяльність НАБУ під керівництвом прокурорів САП». Поважні громадські діячі, такі як Мустафа Джемілєв, Євген Захаров, Йосиф Зісельс зазначають, що під час вивчення матеріалів кримінального провадження були встановлені «кричущі порушення прав людини, які, свідчать про іншу мету розслідування, ніж відправлення правосуддя». Про політичні мотиви переслідування у даному провадженні вони заявляли ще у 2018 році, і їх висновок був повністю підтверджений рішенням Пленуму ЄСПЛ від 06.07.2020 року. Тоді Європейський суд підтвердив порушення Україною міжнародних зобов’язань внаслідок непрофесійних дій окремих посадових осіб НАБУ, які здійснювали таємне стеження та збирання доказів в порушення норм національного та міжнародного права, здійснювали тиск на учасників процесу та інші порушення.

І хоча Логвинський вже давно не займається політикою, не можна не визнати, що він досить впливова фігура в політичних колах. Особливо в тих, до яких мають відношення кримські татари. Чи можна вбачати в переслідуванні Логвинського політичні мотиви? На мою думку, так. Адже пресингуючи Логвинського, можна опосередковано впливати на кримсько-татарських політиків.

Піддайте газу, або за що розшукують Ярослава Дубневича

17 жовтня НАБУ оголосило в розшук народного депутата Ярослава Дубневича. Політика підозрюють в організації заволодіння державним майном (природним газом) на суму понад 2,1 млрд грн та легалізації незаконно отриманого прибутку. Крім цього Дубневич-молодший проходить у справі про нібито привласненні коштів однієї з філій Укрзалізниці в сумі 93,2 млн грн.

Справі Дубневича вже понад п’ять років. Ще в січні 2018 року НАБУ повідомляло про нібито заволодіння 300 млн м&³3; природного газу. Щоправда тоді йшлося про суму 1,4 млрд грн. Звідки ще «набігло 700 млн – невідомо. Тоді, нагадаю, суд заарештував Новояворівську і Новороздільську ТЕЦ, що належали Дубневичам та передав їх в управління АРМА.

Зверну увагу на важливий момент. Ярослав Дубневич – діючий нардеп. При чому не належить до провладної партії. Він обрався як незалежний кандидат по одному з округів у Львівській області – там, де «Слуги народу» зазнали поразки на парламентських та місцевих виборах. З огляду на те, що зараз досить жваво обговорюють можливість проведення парламентських та президентських виборів, справа проти Дубневича виглядає все більш політично вмотивованою. У такий спосіб влада так би мовити передає сигнал тим, хто виявить бажання конкурувати з нею в регіонах, де вона не користується підтримкою. 

АРМА – Агентство з Розпилу Майнових Активів?

Ідея створення АРМА полягала в тому, щоб розшукати активи, в тому числі, приховані, посадовців та бізнесменів часів Януковича, які були здобуті корупційним шляхом. Суть в тому, що АРМА наділили інструментарієм для пошуку, який не завжди доступний звичайним правоохоронцям. Створеному у 2016 році Агентству за ці часи було передано чимало активів. Згідно з офіційною інформацією, лише минулого 2022 року армівці виявили та розшукали близько 198 тисяч одиниць майна. Шалена цифра, погодьтесь. Але питання в тому, що цим майном ще треба управляти. АРМА може визначати таких управителів на конкурсах. Але, на жаль, вони не завжди відповідають професійним критеріям. Ба більше. Реєстр арештованого майна, про запуск якого оголосили в лютому поточного року досі не працює! Тому в АРМА за ці роки утворилося дуже поживне середовище для корупції: проти усіх керівників АРМА відкриті кримінальні провадження! Антона Янчука підозрюють у зловживаннях з арештованим майном. За версією слідства лише у 2020 році у чотирьох епізодах, що стосувалися продажу АРМА земельних ділянок за заниженою вартістю державі завдано шкоди на понад суму 426 млн грн.

У 2021 році суд відсторонив керівництво АРМА від виконання посадових обов’язків керівника АРМА Віталія Сигидина та його заступника Володимира Павленка яких підозрюють у привласнені понад $400 тисяч.

Його наступника – Дмитра Жоравовича пов’язують з російськими бізнесменами Олександром Шишкіним та Павлом Фуксом. Крім цього, Трансперенсі Інтернешнл Україна повідомляло, що Жоравович в десятки разів занизив вартість будинку та земельної ділянки, якою володіє, нараховував собі величезні премії та надбавки та отримував зарплату більше 400 тис грн.

Нинішню очільницю АРМА Олену Думу звільнили з попереднього місця роботи – Фонду соціального страхування України за «численні факти грубого порушення законодавства та нормативно-правових актів Фонду». Справою тоді зацікавилися правоохоронці.

Схоже, що Агентство перетворилося на такого собі посередника, функції якого зведені до передачі в управління наближеним до влади обличчям, часто зовсім не публічним, активів, що належать бізнесменам, колишнім політикам, опозиціонерам. Власне бізнес-активи, майно стали таким собі інструментом, завдяки якому влада може тиснути на будь кого, хто не згодний з певними процесами, або публічно висловлює альтернативне бачення того, що відбувається в країні.

Українські реалії: недовіра до суду, НАБУ та САП, наступ на свободу слова, корупція, маски-шоу

Звичайно таке становище в державі дуже бентежить суспільство. Це підтверджують соціальні опитування. Згідно дослідження Центру Разумкова, судова система та антикорупційні органи мають чи не найвищий рівень недовіри серед державних інституцій: судам не довіряють 52,1%, НАБУ – 24,1%, САП – 23,8.

Що стосується свободи слова, то травневе дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва зафіксувало значні її утиски. 51% опитаних журналістів заявили про відмову посадових осіб у наданні суспільно важливої інформації. Ще 22% розповіли про цензуру матеріалів, або заборону оприлюднення певної інформації. Загалом медійники оцінили стан свободи слова в Україні у 2023 році у 6,4 бала за 10-бальною шкалою, де 1 – дуже погано, а 10 – дуже добре.

Звичайно, певні ситуації, пов’язані із повномасштабним вторгненням, втім тенденція невтішна – свобода слова в Україні знаходиться під загрозою.

Ну і про одвічний бич України – корупцію. Дані спільного опитування Центру Разумкова та Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва свідчать про те, що вважають її найбільшою загрозою для себе. Тобто навіть під час війни службові особи, користуючись своїм посадовими можливостями, продовжують нищити український бізнес. Зазвичай за допомогою своїх улюблених методів – так званих «маски-шоу». З останніх найбільш резонансних випадків – обшуки, які в лютому проводила екологічна прокуратура в офісах компанії MacPaw, яка належить Олександру Косовану. На думку правоохоронців, ІТ-компанія та її власник без спеціального дозволу збільшили берегову лінію на ділянці, де будується комплекс відпочинку. Там нібито вівся видобуток піску, а також відбулася незаконна вирубка лісу. Сам Косован ці звинувачення відкидає і стверджує, що «причиною обшуків стало бажання чиновників заволодіти земельними ділянками, які MacPaw законно придбала у період з 2016 по 2021 роки». До речі, обшуки також пройшли в будинку, де мешкає підприємець. Все це мало настільки огидний вигляд, що в ситуацію був змушений втрутитися «головний айтішник» України – віцепрем’єр-міністр, Міністр цифрової трансформації Михайло Федорів. Він прямо заявив, що йому соромно за дії прокуратури: «Коли правоохоронці з екологічною інспекцією забігають у компанію, яка створює продукти для Apple, і забирають комп’ютери – мені за це соромно. Ми зробимо все, щоб розв’язати кейс з MacPaw. Я сподіваюся, буде об’єктивний суд».

Тобто, навіть державний чиновник вищого рангу не впевнений, що український суд здатен ухвалити справедливе рішення! Федорів фактично визнав неспроможність української судової системи бути об’єктивною та неупередженою.

Про тиск на бізнес з боку держави говорить також інвестиційний банкір Ігор Мазепа.

«Зараз обшуки це звичайна, побутова історія. Бізнес перебуває під найбільшим тиском від силових органів за останні 20 років. Подекуди влада переплюнула часи Януковича», – заявив він в одному зі своїх інтерв’ю Forbes Україна.

Ситуація з державним пресингом стала настільки кричущою, що українські підприємці навіть вирішили створити «антирейтинг», до якого мають увійти силовики, судді, політики – усі, хто зловживає своїми службовими повноваженнями. В червні 42 підприємці об’єдналися та підтримали Мазепу – вони опублікували відповідний Маніфест на захист 42-ї статті Конституції, яка гарантує право на здійснення підприємницької діяльності. Досить символічно, чи не так? У ньому чітко зазначено, що «Україну накрила хвиля корупції та рейдерських атак. Свавілля перевертнів у погонах та суддівських мантіях перейшло всі межі». При цьому, «рейдери на державній службі переконані у своїй безкарності».

Влада відреагувала майже миттєво. Президент Володимир Зеленський доручив і наступного дня на Банковій відбулася зустріч з представниками бізнес-спільноти. Тоді навіть вдалося досягти певних домовленостей. Зокрема, про оперативне реагування на випадки свавілля та рейдерство, про підготовку змін до законодавства, аби попередити позасудовий вплив правоохоронців на бізнес, про підготовку аналітичних матеріалів щодо порушених проти підприємців кримінальних справ. Відповідальним за комунікацію з бізнесом призначили заступника глави Офісу президента Ростислава Шурму. Цинізм полягає в тому, що саме Шурму вважають причетним до, так званого, перерозподілу активів в енергетичній галузі України. Деякі експерти зазначають, що сьогодні Шурма фактично контролює енергетичний сектор України. При чому, як органи влади, так і енергетичні підприємства.

Мабуть з цих причин не всі підприємці повірили в наміри влади вирішити ситуацію. Більшість з них переконані, що «учасників цих зустрічей умовлятимуть як у «старі-недобрі» часи, «ламатимуть через коліно», вимагаючи лояльності або спонукаючи до додаткових платежів у бюджет та безумовної покори державним контролерам».

Великий перерозподіл активів

Зрозуміло, що тиск з боку правоохоронців здійснюється лише з однією метою – перерозподілу активів. Те, що силовики на службі рейдерів здійснюють це під час війни, мабуть, можна назвати мародерством. Але це не вирішує проблему. Адже відповідальності ніхто не несе.

У вищезгаданому Маніфесті про це чітко зазначено: «Ментівський «бєспрєдєл» набрид бізнесу, правоохоронці приходять та іменем закону шиють голі статті, кримінальні справи та тероризують бізнес».

Думку щодо перерозподілу активів розділяє Голова неурядової організації StateWatch Гліб Каневський. У своєму інтерв’ю радіо NV він заявив, що 26 облгазів, які раніше належали Дмитру Фірташу, а зараз знаходяться в управлінні АРМА, принесли до державного бюджету… 0 грн, 00 копійок! В АРМА це пояснили тим, що за рік (!) не змогли провести загальні збори, щоб вирішити питання з дивідендами державі. Це неефективність та безвідповідальність найвищої міри!

Але цьому є пояснення. Каневський вважає, що насправді причина цього полягає у перерозподілу активів. На його думку, триває процес появи нових олігархів. Активи старих олігархів перерозподіляються між ними. Їх імена ще не відомі, але вони так би мовити стануть спадкоємцями старих. Платникам податків ніхто нічого не пояснює. Досі нема реєстру арештованих активів. Ніхто не розуміє, скільки активів арештовано, що з ними робить АРМА – невідомо. На користь цієї тези, вважає Каневський, свідчить і інший кейс – коли АРМА отримала в управління мережу АЗС «Татнафта». Він зазначив, що ця мережа, яка налічує понад 100 АЗС, нафтобази та інше майно мали бути передані державній компаній, а Кабмін передав це лише через 14 місяців! Весь цей період заправки були безконтрольні. Відповідно – хтось на них щось заробляв. Але це було точно не на користь держави. Хтось просто користувався цим бізнесом і заробляв собі статки більше року!

«На сьогодні є чітка плеяда людей, їх прізвища всім відомі, це з Офісу президента, які приймають рішення на найвищому рівні щодо найбільших економічних активів в Україні», – розповідає Каневський.

До речі, майже так само, як з АЗС «ТАТНАФТИ», сталося з арештованими ТЕЦ, що належали братам Дубневичам. У 2018 році АРМА передало їх в управління ПП «Гарант Енерго М». Мало того, що держава не отримала від цього ПП жодної копійки в бюджет, цей управитель ще примудрився красти у держави газ. Про це свідчить розслідування «Наших грошей», опубліковане ще у 2020 році. Зазначається, що «Укртрансгаз» звернувся до правоохоронців із заявою, що в період січня-квітня 2019 року службові особи ПП «Гарант Енерго М» несанкціоновано відібрали природний газ з ГТС. Збитки державі оцінюються у 370 млн грн.

І це ще не все. Виявилося, що ПП «Гарант Енерго М» продовжує завдавати державі збитки. Тепер вони не сплачують «Укренерго» за диспетчерські послуги. Як свідчить ухвала Господарського суду Київської області, компанія заборгувала 2,7 млн грн.

На основі чого АРМА передала в управління ПП «Гарант Енерго М» – дуже велике питання. Адже вияснилося, що компанія не мала ані ліцензії на управління ТЕЦ, ані дозвільних документів на ведення господарської діяльності, ані професійних енергетиків. Хто на цьому збагатився? НАБУ та САП мовчать. Мабуть їх це не цікавить. І це все відбувається на початку чергового опалювального сезону. В часи, коли енергетична інфраструктура є складовою національної безпеки!

Центральну владу, яка щодня каже про необхідність наповнення бюджету, це, схоже, також не бентежить. Посадовці знайшли іншу дійну корову – взялися за підприємців середньої руки та малий бізнес. В них нема коштів на дорогих адвокатів, тому на них легше тиснути, легше відібрати бізнес.

Невтішні висновки

Скажу відверто. Мене бентежить черга самогубств серед українських політиків. На початку вересня спочатку зник, а потім був знайдений мертвим в одному з районів Києва колишній очільник Херсонської ОДА Геннадій Лагута. Зараз Нацполіція розслідує кримінальну справу щодо можливого самогубства. До цього у 2019 році пішов з життя народний депутат Дмитро Тимчук (розглядаються версії самогубства, умисного вбивства, нещасний випадок). За рік, у 2020 році помирає від вогнепального поранення в голову депутат ВРУ Валерій Давиденко, обраний в одномандатному окрузі на Чернігівщині. Правоохоронці кажуть, що це було самогубство, але з цією версією не погоджуються колеги політика.

За весь час роботи Верховної Ради ІХ скликання 20 нардепів залишилися без мандата. З них – 14 за власним бажанням. Абсолютна більшість від опозиційних партій – «ОПЗЖ», групи «Довіра», «Опозиційного блоку», «Солідарності». Ще шестеро депутатів – через позбавлення українського громадянства. Чотири народних обранці передчасно померли – вищезгаданий Давиденко, а також Ковальов, Поляков (фракція «Слуга Народу») і Андрій Іванчук (група «Довіра»).

Також зазначу, що проти діючих нардепів, тих, кого позбавили депутатського мандата відкрито велику кількість кримінальних проваджень. Точне число не називають навіть в ДБР. Речниця бюро лише зазначає, що «в ДБР є низка кримінальних проваджень, де фігурують народні обранці».

Я дуже хотів би помилятися, проте все вказує на наявність шаленого пресингу, якому піддаються депутати – члени маленьких парламентських груп, або ж обрані в одномандатних округах і які не підконтрольні владі. Бути політиком сьогодні в Україні досить ризиковано. Так само, як мати бізнес.

Це просто небезпечно. Наявність власної позиції, бізнес-активи (наявні, або ті, які належать сім’ї), власне, сама родина – все це може одного дня стати мішенню для правоохоронців. Тому сьогодні особи повинні бути готові до усього: податковим перевіркам, тиску правоохоронців, рейдерського захоплення. І до можливої загибелі «за дивних обставин», яку згодом назвуть самогубством.

І все це коїться на тлі розмов про вибори – парламентські та президентські. І хоча проводити їх під час військового стану просто неможливо, Конституцію ще ніхто не скасував. А там прямо зазначено, що вони мають відбутися. Як влада вирішить це питання – невідомо. Але те, що вплив на парламент і на кожного депутата – це одне з головних її завдань – беззаперечно. Утримувати в заручниках нардепів за допомогою кримінальних проваджень, на жаль, стало ознакою сучасної політичної реальності.