Чому нам не треба кланятися Заходу. Історія однієї зустрічі з Рейганом
У новій книзі про Вячеслава Чорновола пильну увагу вирішив приділяти деталям, які красномовніше за гучні події говорять про велику історію
Згадаймо подію якраз тридцятирічної давнини!
ТИХА ДИПЛЬОМАТІЯ
Історія однієї світлини
Ця зустріч відбулася 29 травня 1988 року у бальній залі резиденції американського посла у СССР Джека Метлока «Спасо-Гаус» у середмісті Москви.
У залі стояли дванадцять квадратових столів, на яких рясніли білі картки з американським гербом і з іменами запрошених. Загалом їх нараховувалося 150.
На офіційному прийнятті президента Рональда Рейґана були три групи. Перша – євреї-відмовники й етнічні німці, які хотіли виїхати із СССР, друга група – щойно звільнені з ув'язнення антирадянщики та третя, найменша, – служителі культів (серед яких православний священник Ґеорґій Едельштейн, батько майбутнього спікера ізраїльського кнесету).
Реґламент зустрічі передбачав вітання посла Метлока, по одному виступу представників єврейського, дисидентського та релігійного рухів, а також спіч у відповідь президента Рейґана.
Від Комітету захисту Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Америка запросила голову комітету Івана Геля та Ольгу Горинь (яка прийшла у вишиванці), від Української Гельсінкської групи (УГГ) та редакції «Українського вісника» – Михайла Гориня та Вячеслава Чорновола. Від України були також Ірина Калинець та Петро Рубан.
Вячеслав Чорновіл був запрошений за один стіл з президентом Рональдом Рейґаном і держсекретарем Джорджем Шульцем. Перша пані ЗСА Ненсі Рейґан очолювала столик, за яким сиділа Ольга Горинь.
Михайло Горинь згадував зустріч з президентом Рейґаном як «сміливий крок далекоглядного державного діяча».
Справді, після зустрічі були леґалізовані національні церкви – Українська греко-католицька та Українська автокефальна православна, ліквідовані концтабори для політв'язнів, а окуповані республіки (насамперед Балтії) проголосили відновлення державности.
Вячеслав Чорновіл дотримувався подібної до Михайла Гориня думки. Проте під час виборчої кампанії 1990 року як кандидат у народні депутати УССР і Львівської облради згадав про зустріч з Рональдом Рейґаном у Москві, зауваживши: «Не знаю, як це назвати – честь чи не честь, бо це чужий керівник, – казав Вячеслав Чорновіл. – Не треба нам так дуже кланятися Заходу, не принесуть вони нам визволення на тарілочці…»
І мав рацію.
На Великдень 1991 року Джек Метлок (на світлині сидить праворуч од Рейґана) приїздив до Києва на річницю відкриття фонду Джорджа Сороса «Відродження». Під час зустрічі я дізнався, що Метлок схиблений на Пушкіні та инших імперських «світочах». Він виступав за оновлення совітської імперії на кшталт Горбачова та раннього Кравчука, що зрештою виплодило «котлету по-київськи» – сумновідому промову президента Джорджа Буша-ст. у Верховній Раді УРСР 1 серпня 1991 року. У тій промові дідусь Буш застерігав українців од «самогубного націоналізму», що її різко розкритикував Вячеслав Чорновіл.
Джек Метлок, виступаючи у Національному прес-клюбі ЗСА у 2015 році, заявляв, що Україна «не може нормально існувати у відриві від [Московії]». Поставки Україні західної зброї «були б божевіллям». Пану Метлоку зараз 88 років.
Тож думка про те, що «не принесуть вони нам визволення на тарілочці», цупка й досі.